2. Технологія фторування води. Вживані реагенти

Фторування води здійснюється шляхом обробки її фторвміщуючими реагентами: кремнефториста  кислота H2SiF6, кремнефтористий натрій Na2SiF6, кремнефтористий калій К2SiF6, кремнефтористий амоній (NН4)2SiF6, кремнефтористий магній МgSiF6, кремнефтористий алюміній Аl2(SiF6)3, фтористоводнева кислота НF, фторид натрію NaF, фторид кальцію СаF2, фторид алюмінію АlF3.

Можна застосовувати два способи фторування води:

1) цілорічний однією дозою;

2) посезонний: зимовою і літньою дозою.

У першому випадку у воду протягом року додають постійну дозу фтору, відповідну кліматичному району, в якому розташований населений пункт. При змінній за сезонами дозі в теплий час можна фторувати воду меншою дозою, ніж в холодний. Посезонний метод фторування води прийнятніший.

Згідно з гігієнічними і техніко-економічними вимогами фторвміщуючий реагент, призначений для фторування питної води, повинен володіти такими властивостями:

1) високою протикарієсною дією при можливо меншій потенційній токсичності при передозуванні;

2) не містити отруйних домішок (солей важких металів, миш'яку та ін.);

3) мати велику розчинність при температурі від 0 до 25°С;

4) бути безпечним для персоналу (не утворювати пил, не мати вираженої місцевої дії); 

5) не робити негативного впливу на інші процеси обробки води;

6) мати можливо менші кородуючі властивості, не відкладатися на стінках трубопроводів і апаратури; 

7) бути доступним і недорогим.

Фторвміщуючий реагент для фторування води вибирають залежно від конкретних умов, оскільки практично немає реагенту, що перевершує інші за всіма перерахованими властивостями.

Дозу реагентів  визначають за формулою

, г/дм3,

де  – коефіцієнт, що залежить від місця введення фтору в оброблювану воду (при введенні фтору після очисних споруд приймається рівним 1, при введенні фтору перед фільтрами або контактними освітлювачами - 1,1);

        – необхідний вміст фтору в оброблюваній воді залежно від кліматичних і сезонних умов (приймається рівним 0,7-1,2 г/м3, менші значення для літнього сезону і жаркого клімату);

       Ф- – вміст іонів фториду у вихідній| воді, г/м3;

     – вміст фтору в чистому реагенті, що приймається для кремнефториду натрію 60%, для фториду натрію - 45, для кремнефториду амонія - 64%;

       – вміст чистого реагенту в технічному продукті %.

Фторування води вимагає високої точності дозування реагенту - ±5%.

Незалежно від способу дозування фторвміщуючі реагенти подаються в оброблювану воду у вигляді розчину.

На водопроводах, в яких вода не обробляється коагулянтами, наприклад на артезіанських, реагент може бути введений у всмоктуючу трубу відцентрових насосів, а також в резервуар для зберігання води в тому місці, де в нього поступає вода. На річкових водопроводах переважно вводити фторвміщуючі реагенти у воду, що пройшла коагуляцію, відстоювання і фільтрування, у трубопроводи, що поєднують фільтр і резервуар чистої води, або безпосередньо в резервуар. Якщо фторвміщуючі реагенти містять підвищені кількості нерозчинних домішок, які слід видалити з фторованої води, реагент можна вносити і до фільтрації. Якщо умови змушують вносити реагент в оброблювану воду до або спільно з коагулянтом (для поліпшення розчинності реагенту), необхідно, враховуючи втрати, додавати надлишок фторидів. У всіх випадках зм’якшення або знезараження фториди повинні вноситися у воду після завершення цих процесів. Фторвміщуючі реагенти, що не містять амонія, на знезараження води хлором негативного впливу не мають.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я