Проблеми художньої культури пострадянського періоду

(замість завершення)

У нових умовах суспільно-економічного розвитку країн пострадянського простору в кожній з них художня культура починає розвиватися власним чином. Проте спільною рисою є формування суто національних шкіл у різних галузях художньої культури.

Для України особливості розвитку національного мистецтва та архітектури полягають, по-перше, у відбудові зруйнованої та частково втраченої культурної спадщини, а, по-друге, – у віднайденні власного місця в регіональних та глобальних культурних просторах і структурах.

Відбудова втраченого передбачає велику програму міської реконструкції та реставрації, що, разом з модернізацією великих міст, означає поновлення життя занепалих центрів національної історично-культурної спадщини (перш за все, колишніх гетьманських столиць та центрів малих, але й славетних історичних міст).

Окремим завданням є відновлення системи сакральних споруд (перед усім – православних церков). Тільки в самій Слобожанщині, де 1917р. діяло більше 900 православних храмів, на 1991р. їх налічувалося близько 250. Тут, як і повсюди в Україні, тепер поновилось сакральне будівництво; разом з продовженням реставрації пам’яток архітектури та відбудови на основі вцілілих залишків храмів зводяться нові храми за проектами зодчих ХХІ ст. Проте незворотні втрати залишаються величезними, і не тільки в галузі сакральної архітектури.

Окремим завданням постає музеєфікація та консервація пам’яток народного зодчества, монументального й ужиткового мистецтва. Це величезне завдання можна вирішити лише створенням мережі регіональних музеїв, національних парків та інших територій національної культурної та природної спадщини. Державне законодавство України потребує в цьому сенсі подальшого вдосконалення.

Завдання розвитку національної школи українського зодчества (точніше, декількох регіональних національних шкіл, між іншими – Слобожанської, чиї представники поєднані в Національній спілці архітекторів України) полягає у поєднанні ретроспективної уваги до блискучих зразків національної архітектури, містобудування та народного образотворчого й ужиткового мистецтва з пошуками власного місця України у величезному всесвітньому “туристичному селищі”. Практично це означає віднайдення загальнозрозумілих яскравих знаків та символів національної культури, що здатні експонувати Україну на тлі величезного світового культурного різноманіття. Цей процес лише розпочинається на фоні численних комерційних архітектурних завдань і замовлень і ускладнюється в містобудуванні поверненням інституту приватної власності на землю. Національній архітектурній школі, разом з творчими спілками, ще належить сформувати ієрархію та етику відносин архітекторів і замовників в умовах продовження розвитку приватної власності та пильної охорони авторського права.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я