1. Творчість В. І. Баженова та М. Ф. Казакова

Василь Іванович Баженов (1737-1789) – засновник московської школи російського класицизму. 1762 року Коміся будівель розпочала підготування до складання нового генерального плану Москви, що повинен був викоренити суттєві недоліки в її плануванні та забудові. Планувальні роботи прискорила нищівна пожежа 1773 р., але ще задовго до початку нових планувальних робіт Катерина ІІ вирішила спорудити у Московському Кремлі грандіозний палац. Будівництво палацу було доручено Баженову – як майстру багатої творчої фантазії. Історія проектування Кремлівського палацу і досі залишається загадковою.

Закладання будівлі Кремлівського палацу відбулося за урочистих обставин 1773 року. У проекті Кремлівського палацу талант Баженова виявився можливо з найбільшою потугою, і разом з тим в основу проекту було покладено нере- альний задум, що його втілення не відповідало будівельним можливостям країни. За площею території, довжині периметру та кубатурі Кремлівський палац повинен був перевершити найграндіозніші будівлі світу. Лише довжина зовнішніх фасадів складала 1200 м, площа забудови – 4,5 га, а кубатура за висоти корпусів у 30-40 м значно перевищувала 1,5 млн. куб. м. (вдвічі більше петербурзького Адміралтейства за площею та в чотири рази – за кубатурою). У будівлі, що нагадувала палац-акрополь, передбачалося влаштувати більш як 70 тис. приміщень. Відповідно до задуму палац повинен був увібрати в себе весь Кремль, – усі його древні храми передбачалося включити до складу внутрішніх майданів-подвір’їв. Спорудження палацу виявилося б початком повної перебудови Москви, – «обвітшалого й нестрункого граду», – у місто гармонійне. (У проектуванні такої грандіозної будівлі Катерина ІІ напевне вбачала своєрідну політичну інтригу, – треба було зробити міжнародний розголос: могутня Росія в розпал війни з Туреччиною здатна ще й розгорнути величезне будівництво, – тому реалізація не пішла далі чудово виконаної моделі й знесення кількох кремлівських споруд та частини стіни. Матінка-імператриця мабуть чудово розуміла нереальність матеріального втілення ідеї; архітектор виявився заручником монаршої волі).

Починаючи з проектування Кремлівського палацу без достатнього для нього місця в Кремлі, Баженов вимушений був максимально використати зовнішні межі й, перед усім, – бровку пагорба, особливо живописну з боку Москви-ріки. Саме тут розмістив Баженов головні корпуси палацу, водночас зберігаючи Кремлівські собори як дорогоцінні скарби російської архітектури. У випадку втілення ідей Баженова Кремль отримав би низку внутрішніх майданів, різно- манітних за формами та архітектурним оздобленням.

Ледь розпочате будівництво палацу було припинено, кремлівську стіну було відновлено; до робіт у Кремлі Баженов вже не запрошувався. Перебудову старого палацу було доручено Казакову, – відповідно до реальних завдань він створив проект відносно скромного палацу та чудову будівлю Сенату.

Баженов виявився людиною перехідного часу, який переборов вплив бароко в устремлінні до класицистичної монументальності. Він більш за будь-яких інших російських зодчих сприйняв коло ідей французької школи, вповні й вільно оволодів творчими прийомами, що пов’язані з лінією Перро - Габріеля - Суффло. Глибина проникнення у принципи школи дозволила йому легко варіювати створені форми, – зі збагаченням та корекцією їх словника та введенням до систем, що походять з національної традиції. Цю свободу формоутворення Баженов передав учням.

Зразком палацу, – виконаного на замовлення московського вельможі, – витончено пов’язаного з пагорбкуватим ландшафтом й такого, що підноситься над міською забудовою, чітко організованого і разом живописного, – з рисами приміської садиби, – став Пашків дім (1784-86). Схема будівлі симетрична, в її розробці багато запозичено з типових для московського зодчества XVII ст. ярусних споруд. Дім отримав незвичну пірамідальність силуету, підказану фрон- тальною постановкою («грудьми вперед») на бровці крутого схилу Ваганьківського пагорбу навпроти Боровицьких воріт Кремля, – в той час як курдонер (парадне подвір’я) лежить позаду головних об’ємів. Все це надає композиції специфічно московські риси, хоча віртуозно вимальовані деталі близькі до мови форм французької архітектурної школи. Як інші будинки-палаци Москви, Пашків дім має делікатніший масштаб, його маси більш подрібнені, менш підвладні системі забудови, образ позначено ліричною м’якістю.

Московський класицизм не мав фаз розвитку, виразних тою ж мірою, що й в класицизмі Петербурга. Риси раннього класицизму, що наближають його до школи Габріеля, зберігалися в Москві більш стійко, ніж у північній столиці, – це визначалося впливом Баженова, – сильним враженням від його проекту Великого Кремлівського палацу, а також – продовженням особливостей його творчої манери в роботах учнів.

Особливо значну роль у створенні московської школи класицизму відіграв М. Ф. Казаков (1738-1812). На відміну від філософа й мислителя Баженова, він, перш за все, практик, – російський архітектор з найпліднішою у XVIII ст. творчістю. Будівлі цього трудолюбного генія майже неправдоподібно численні. Творчо він сформувався в ріднім місті, його культурних традиціях. Головною школою для нього опинилася робота з Баженовим над проектуванням Великого Кремлівського палацу. Найбільша будівля Казакова – комплекс Сенату в Москов- ському Кремлі (1776-87), де приведено до реального масштабу багато архітек- турних тем Баженовського палацу-акрополя. Луною гігантської системи корпусів, що обрамовують майдани, став трикутний план будівлі з просторим внутрішнім подвір’ям, поділеним на три частини. Ця будівля не претендує на те, щоб замінити собою давні споруди, вона лише тактовно введена до їх системи, створюючи своїм головним об’ємом, – ротондою великого залу, орієнтир, що закріплює поперечну вісь Красної площі. (Саме ця вісь відіграла велику роль у розвитку ансамблю майдану). Обриси плану використано, щоб вписати споруду до складної конфігурації ділянки і разом раціонально й чітко організувати внутрішній простір. Характерне для раннього класицизму членування стіни над рустованим цоколем пласкими лопатками поєднало масив будівлі спокійним ритмом та надало його гігантським площинам делікатність масштабу, необхідного в сусідстві з древніми пам’ятками, – в їх пануванні в ансамблі Казаков не мав сумнівів. Членування стіни пласкими лопатками, що підкреслюють конструктивне значення простінків, пов’язує класицизм Казакова з давніми московськими архітектурними традиціями. Він використовував цей прийом широко й різно- манітно. В будівлі Московського Університету (1780-і рр.) стіна з лопатками стала фоном для енергійно виступаючого портика, що став головною архітек- турною темою.

Архітектор створював нові типи споруд, – певні зразки, поєднані в «казаков- ську Москву». Особливістю старої столиці було звертання до стереотипів садибного побуту та забудови, спільних для дворянства й купецтва. Казаков використовував схеми садибного ансамблю, що склалися, і для будинків-палаців, і для громад- ських споруд.

Дім-палац зазвичай мав тричастинну симетричну композицію, – фронтом вздовж вулиці або з флігелями за красною лінією і парадним подвір’ям перед головним входом, що утворює архітектурний центр ансамблю. У такій системі особливе значення мав центральний портик, а стіна ставала для нього конт- растним фоном. Щоб підсилити контраст, Казаков відмовлявся від розчленування стіни лопатками, зберігаючи її цілісність, іноді підкреслену пласкими нішами або накладеним на площину стіни орнаментом. Монументальність великого ордеру він підсилював введенням іншого, малого ордеру (Дом Губіна на Пет- рівці, – 1790-і рр.)

Внутрішня організація будинків не залежала від симетрії фасаду та компо- зиційного головування портика. Приміщення поділялися на парадні, житлові та службові; службовий перший поверх за старою російською традицією було ізольовано від парадного комплексу на другому. Початком цього комплексу слугували парадні сходи на зразок красного ганку палат XVII ст. Головний зал, на відміну від класицистичних паризьких готелів, не займав центральне місце, але розташовувався в бічній частині, завершуючи один бік анфілади. Житлові інтимні приміщення розміщувалися на третьому поверсі або позаду парадної анфілади. В цілому складався варіант класицизму, більш вільний у порівнянні з петербурзьким, – такий, що припускає гнучке пристосування до середовища, менш залежний від паладіанських догм.

Зрілий московський класицизм розвивається в напрямі збільшення чіткості композиції й лаконізму формальної мови, – це демонструє трансформація садибної схеми в такому пізньому творі Казакова, як будівля Голіцинської лікарні. (1796-1801).


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я