8.6. Відведення води з покрить

Атмосферні води - дощова і тала з покрить відводять шляхом влаштування зовнішнього або внутрішнього водовідводу.

При зовнішньому неорганізованому відведенні вода стікаючи по нахилу покриття, досягає карнизного звису і, відриваючись від нього, падає біля будівлі на відмощення .Вода, яка падає рикошетом, потрапляє на нижню цокольну частину будівлі, поступово пошкоджуючи її, що прискорюється зі збільшенням висоти падіння. Через це неорганізоване відведення води припускається при невеликій висоті будівлі й довжині нахилу покриття не більше 10 м. Його використовують переважно у складських і неопалюваних будівлях, які мають утеплені покриття.

При залізобетонному покритті у кладку карнизної частини стіни закладають дерев'яні пробки, які покривають шаром цементного розчину, утворюючи подовження нахилу покриття. Надалі вздовж карнизного звису укладають бортову дошку, обгорнуту листовою сталлю, і наклеюють рубероїдну покрівлю (рис.8.10, а). На рис.8.10 показало вирішення карнизного вузла зовнішнього водовідведення за допомогою уніфікованих збірних залізобетонних плит.

Улаштування внутрішнього водовідведення є єдино можливим вирішенням в опалюваних виробничих будівлях, які мають змінну висоту в суміжних прольотах і занижені ділянки покрить. Особливо доцільне внутрішнє водовідведення влаштовувати в цехах з надмірними тепловими виділеннями, де сніг тане на прогрітій знизу поверхні покриття і у вигляді талої води стікає по трубах, встановлених всередині цеху.


Складові частини внутрішнього водовідведення:

лотки або яндови, які влаштовують на занижених ділянках покриття;

воронки і зв'язані з ними водостічні труби, по яких вода стікає до зливної каналізації, труби якої прокладають під підлогою цеху;

захисні змінні ковпаки, які встановлюють над отворами в лотках.

Схеми внутрішнього водовідведення добирають залежно від розмірів і призначення будівлі, кількості й розмірів прольотів, конструкцій покрівлі та технологічного устаткування. Для однопрольотних будівель найкращою є схема з однією воронкою на стояку (рис.8.11 ,а). За наявності зливної або сплавної каналізації з одного боку будівлі вибирають схему з підпідлоговим трубопроводом (рис.8.11, в). Якщо неможливо влаштувати підпідлоговий трубопровід, використовують схему з підвісним трубопроводом (рис .8. 11, б). Для багатопрольотних будівель передбачають схеми на кожному стояку з якомога меншою кількістю воронок (рис.8.11, г-ж).

Місця розміщення воронок на покрівлі проектують з урахуванням профілю покриття та припустимої площі водозбирання на одну воронку. На скатних покриттях воронки розміщують в яндових, на площинних покриттях -над рядами колон. Відстань між воронками в яндових скатних покриттях не повинна перевищувати 48 м (краще 16,24 або 30 м), а на площинних покриттях

—        60 м.



Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я