5.1. Загальні положення

Поєднання архітектурної логічності й інженерної доцільності є необхідною умовою для успішного вирішення проблем сучасного будівництва. Раціональне масове зведення будівель і споруд, різних за функціональним призначенням, архітектурним і конструктивним вирішенням, можливе лише на основі рішучого втілення нових прогресивних конструкцій, тісно пов'язаних із розвитком будівельної індустрії та сучасними методами їх зведення.


Органічний зв'язок між будівельними і виробничо-технологічними проблемами - одна з основних ознак архітектури виробничих будівель. Проектування промислових підприємств і будівель відбувається у тісному співробітництві технологів, будівельників, сантехніків, енергетиків та ін.

До виробничих будівель висувають такі вимоги:

функціональні;

технічні;

архітектурно-художні;

економічні.

За функціональним призначенням будівлі і споруди поділяють на групи:

склади сировини - бункери, відкриті складські майданчики, резервуари;

заготівельні цехи, де сировина підлягає первинній обробці до стадії напівфабрикатів;

основні цехи, де завершують обробку напівфабрикатів і випускають готові вироби;

допоміжні цехи - ремонтні, ремонтно-механічні, інструментальні та ін.; склади готової продукції;

будівлі   енергетичних   установок   -   котельні,   електростанції, газо­генераторні та ін.;

споруди водогону і каналізації;

склади палива;

господарчо-транспортні будівлі - гаражі, депо;

адміністративні й культурно-побутові - заводоуправління, лабораторії, їдальні, медпункти та ін.

Виробничі будівлі класифікують так:

за кількістю поверхів - одно-, багатоповерхові, комбіновані;

за методом забудови - павільйони - ряд окремих будівель, з яких складається промислове підприємство, і суцільної забудови;

за кількістю прольотів - одно- й багатопрольотні;

за розміром прольотів - із малими прольотами (до 12 м), прольотні (понад 12 м), великопрольотні (36 м) й мішаного типу, що складаються з послідовності малих і великих прольотів;

за загальним типом будівлі - постійні, розраховані на використання протягом тривалого часу, й тимчасові.

За капітальністю будівлі та споруди поділяють на три класи: до першого належать об'єкти, що задовольняють підвищеним вимогам, до другого -середнім вимогам і до третього - мінімальним.

Задоволення перелічених вимог характеризує також довговічність захисних конструкцій будівель і споруд. За довговічністю конструкцій будівлі поділяють на три ступені: до першого належать конструкції з підвищеним терміном служби - понад 100 років орієнтовно; до другого - із середнім -50-200 років і до третього - із зниженим терміном служби - орієнтовно 25-50 років.

Матеріали і конструкції, що використовуються для зведення виробничих будівель, за ступенем їх запалюваності поділяють на такі:

неспалимі, які під впливом вогню або високих температур не запалюються, не тліють і не обвуглюються;

важкоспалимі, які під впливом вогню або високих температур важко запалюються, тліють або обвуглюються, горять або тліють лише за наявності джерела вогню;

— спалимі, які під дією вогню або високої температури запалюються або тліють і продовжують горіти або тліти і тоді, коли джерело вогню усунено.

Згідно з цим виробничі будівлі та споруди за вогнетривкістю поділяють на п'ять ступенів, кожний з яких характеризується групою запалюваності й межами вогнетривкості. Належність будівлі до тієї або іншої групи залежить також від кількості поверхів, відстані між протипожежними перепонами в будівлі, а також від категорії, до якої належить будівля залежно від виробничих процесів, які в ній відбуваються.

При проектуванні треба керуватися чинними «Протипожежних нормами будівельного проектування промислових підприсмств і населених пунктів».

Зведення будівель швидкісними темпами за допомогою комплексної механізації будівельних робіт зі зниженням їх трудомісткості, витрат матеріалів і загальної вартості будівництва тісно пов'язане з індустріальним виробництвом збірних залізобетонних деталей і конструкцій. Останнє можливе лише за умови введення у проектування модульності й уніфікації конструкцій і їх раціоналізації відповідно до вимог масового виробництва. Для успішного здійснення на практиці збірності в будівниитві запроваджено модульну систему, яка є сукупністю правил взаємного узгодження розмірів об'ємно-планувальних і конструктивних елементів будівель або споруд на основі модуля, що дорівнює 100 мм.

Модульна система сприяє уніфікації розмірів конструкцій і деталей будівель і створенню єдиної методики складання будівельних проектів. Основними розмірами в будівлях, які в першу чергу підлягають уніфікації, є відстань між розбивочними осями несучих конструкцій будівлі й висота її поверхів. При зовнішніх поздовжніх несучих стінах будівлі товщиною 380 мм і більше вісь проходить на відстані 250 мм від внутрішньої поверхні стіни (рис.5.1, а). Якщо стіни мають пілястри для спирання на них несучих конструкцій покриття, вісь розміщується по внутрішній поверхні стіни, утворюючи так звану нульову прив'язку (рис.5.1, б, в). Аналогічно намічається вісь і в будівлях із крановими навантаженнями до 30 т, коли біля зовнішніх стін

розміщують залізобетонні колони на відстані 6 м. У будівлях із суцільнометалевим каркасом або з відстанню між колонами 12 м, а також за наявності мостових кранів вантажопідйомністю понад 30 т зовнішня грань колони має розташуватися на відстані 250...500 мм від поздовжньої розбивочної осі (рис.5.1, г). Колони середнього ряду в багатопрольотних будівлях мають вісь, що проходить посередині верхньої частини колони.

Уніфікація осьових розмірів у виробничих будівлях забезпечує зведення до мінімуму кількості збірних елементів стін, перекрить, покрить та ін., завдяки чому відкриваються можливості масового серійного виготовлення їх як типових деталей у заводських умовах.

Згідно з технологічними вимогами, наявністю кранового (підйомно-транспортного) устаткування та ін. намічають розташування прольотів та опор, які мають підтримувати конструкцію покриття. Використання взаємно перпендикулярних прольотів, яке ускладнює конструктивні вирішення, припускається при належному технологічному обгрунтуванні.

Відстань (крок) між поперечними осями вздовж цеху несучих конструкцій колон у виробничих будівлях дорівнює 6, 12 м і називається поздовжнім кроком колон.

Відстань між поздовжніми осями будівлі, які проходять по внутрішній грані зовнішніх стін, називають прольотом цеху.

Для безкранових багатопрольотних будівель найефективнішим як у конструктивному, так і в економічному відношенні є використання поздовжнього кроку 12 м при прольотах 18 і 24 м. За наявності транспортного устаткування, підвішеного до несучих конструкцій покриття, доцільніше застосовувати підкроквяні балки, що розміщуються одна від одної на відстані 5 м для спирання на них ферм або балок покриття.


Поперечний профіль будівлі залежить від характеру виробничих процесів, які в ньому відбуваються, а також від кліматичних умов місцевості, де розташовується дане промислове підприємство. Створення належних сприятливих умов праці потребує забезпечення всередині приміщення рівномірного природного освітлення. Якщо природного світла, що потрапляє через вікна, не вистачає, виникає потреба у влаштуванні так званого верхнього світла - через спеціальні надбудови на покритті, які називають ліхтарями. У цехах, де під час роботи виділяється багато теплоти, парів або шкідливих для здоров'я людини газів, стулки ліхтарів мають відкриватися з метою забезпечення природної вентиляції, або аграції.

Наявність ліхтарів, а також висотних перепадів в окремих прольотах багатопрольотних цехів утворює неспокійний профіль покриття із заниженими місцями або "сніговими мішками", в яких нагромаджуються сніг і атмосферна вода. Потреба видалення талої і дощової води з покриття вимагає створення системи внутрішнього водовідведення з ретельним наглядом. Влашгування ліхтарів істотно збільшує загальну вартість будівлі і призводить до додаткових витрат під час їх експлуатації. З огляду на це влаштовувати ліхтарі недоцільно, особливо в місцевостях, де спостерігаються великі снігопади й вітри. Із розвитком штучного високоефективного люмінесцентного освітлення відпадає потреба в ліхтарях. Отже намічається тип безліхтарної будівлі, яка за наявності успішно працюючої механічної вентиляції та кондиціснування повітря придатна для окремих видів виробництва.

Типовою є секція безліхтарної виробничої одноповерхової будівлі з технічним горищем. Горищне покриття спирається на залізобетонні прогони до вузлів залізобетонних ферм. Перекриття на окремих ділянках має світлорозсіююче скло, через яке в приміщення проникає штучне світло від приладів, встановлених на горищі.

Біля виробничих будівель зводять побутові приміщення, які призначаються для обслуговування працівників даного цеху протягом робочого дня - це гардеробні приміщення для просушування одягу і взуття, знезараження

одягу, убиральні, умивальні, душові, кімнати особистої гігієни жінок, приміщення для годування немовлят, обігрівання працівників та ін. Поблизу з побутовими приміщеннями розташовують цехові адміністративно-конторські приміщення. Проектують побутові приміщення згідно з чинними «Санітарними нормами проектування промислових підприємств».


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я