4.3. Стіни перегородки

Стіни є головному структурною частиною будівлі. Питома вартість несучих зорнішніх і внутрішніх стін досягає 35% загальної вартостї будівлі.

Стіни поділяють за такими основними ознаками: призначенням огорожі; типом і розміром стінових виробів; матеріалом виробів; конструктивними ознаками.

Залежно від добраної конструктивної системи та схеми будівлі зовнішні і внутрішні стіни та їх елементи можуть бути несучими, самонесучими, навісними. Несучі стіни сприймають навантаження від власної ваги, вітру, перекрить і покрить, самонесучі - від власної ваги стін усіх поверхів будівлі. Навісні (ненесучі) стіни навантажені лиже власною вагою та вітровим навантаженням у межах поверху не більш як 6 м.

Залежно від типу та розміру застосовуваних виробів стіни бувають кам'яними при клядці з дрібнорозмірних стінових виробів - цегла та стінових каменів; воликоеломентними при стінових елементах висо. тою від 1/4 пояної висоти поверху і більше.

Великоелементні стіни поділяють на великоблочні та великопанельні. Великоблочні стіни можуть мати розрізку від двох до чотирьох рядів за висотою поверху.

Стіни із цегли, стінових каменів і блоків розглянуто раніше. Великопанельні будівлі відрізняються від кам'яних різноманітністю конструктивних схем. Добір типу панелей зовнішніх стін залежить від наявності легких матеріалів. За конструктивними властявостями панелі поділяють на одношарові та шарові. Для одношарових стінових панелей використовують легкі матеріали. У шарових панелях несучі шари виготовляють із важких матеріалів, а утеплюючі - із легких теплоізоляційних матеріалів.

Зовнішні стіни великопанельних будівель повинні мати розрізку залежно від конструктивної схеми будівлі, матеріалу стін, архітектурного вирішення

фасадів будівлі, технології виготовлення та умов транспортування і монтажу панелей.

У практиці масового будівництва великопанельних будівель застосовують різні варіанти розрізки зовнішніх стім, основними з яких є одно-та дворядна. Для розрізок необхідні панелі, що мають по фасаді форму прямокутника, Т-подібні, хрестові, Ш-подібні та ін. (рис.4.7).

Однорядну двоповерхову розрізку з панелями на дві кімнати за висотою застосовують для несучих стін із навісними панелями з легких матеріалів.

Дворядна розрізка стін іноді диктується архітектурними вирішенням: наприклад, простінки та смугові панелі офактурюють різним кольором або фактурою оздоблення, що сприяє деякій різноманітності фасадів будівель.

Одношарові панелі виготовляють із легкого бетону: керамзитобетону, перлітобетону або шлакобетону; гніздових бетонів - пінобетону, газобетону. Одношарові стіни з легких бетонів виробляють із захисно-оздоблювальним зовнішнім шаром товщиною кожний не менш як 2 см. Товщина зовнішніх панелей із керамзитобетону дорівнює 300...350 мм залежно від кліматичних умов.

Двошарові панелі містять несучий та утеплюючий шари: несучий шар -важкого конструктивного бетону, утеплюючий - із конструктивно теплоізоляційного легкого бетону. Несучий, щільніший шар розміщується з внутрішнього боку. У теплотехнічному відношенні двошарові панелі мають деякі переваги порівняно з одношаровими.

У тришаровій панелі несучий елемент складається з двох шарів, повязаних між собою арматурою. Утеплюючий шар складається з легкого або гніздового бетону; ефективнішими є утеплювачі з мінораловатних, скловолокнистих плит. Товщину утеплюючого шару призначають згідно з теплотехнічним розрахунком. Зовнішні захисно-оздоблювальні шари виконують товщиною 5... 7 см, з оздобленням кольоровим цементом, керамічною глазурованою килимною плиткою та ін.

Номенклатура типових тришарових залізобетонних панелей зовнішніх

стін за типорозмірами взаємозамінна з такою самою номенклатурою легкобетонних панелей, їх випускають одно- і двокроковими для будівель із кроком поперечних несучих стін 1,4...6,6 м. Такі панелі призначені для будівель висотою 5 і 9 поверхів.

Стики і зв'язки між панелями є найвідповідальнішими елементами конструкції, що визначають експлуатаційні якості будівлі. При цьому можливо забезпечити ізоляцію стиків від протікання під час дощів і вітру. Для попередження цього в усіх горизонтальних швах необхідно влаштувати гребені та шари ізоляції. Залежно від методів водозахисту існують три типи стиків: закриті, дренуючі та відкриті. Перші два близькі між собою: їх зовнішнє очко закрито шнуровими прокладками і мастикою; у дренуючому стику передбачена також порожнина стікання вологи, що просочилася..

Одним із найпоширеніших вирішень є конструкція так званого відкритого вертикального стику. Для захисту стику від проникнення вологи в перший паз вводиться неопренова стрічка, яку можна замінювати в процесі експлуатації будівель. Волога, що проникає на стрічку під час косого дощу, стікає по стрічці і відводиться поповерхово на поверхню стіни. Із внутрішнього боку панелі е порожнина, в яку вставляють утеплюючий пакет і замонолічують стик бетоном.

Перегородки є внутрішніми огороджувальними вертикальними частинами будівлі і призначені для відокремлення приміщень та їх звукоізоляції. Вони повинні мати мінімальну товщину та масу і разом з тим бути міцними, жорсткими і стійкими; зводяться індустріальними методами при низькій вартості. Залежно від умов експлуатації до них висувають вимоги звукоізоляції, гвоздимості, водостійкості, паро- і газонепроникності. Перегородки поділяють так:

за функціональним призначенням - стаціонарні та трансформовані, глухі та з прорізами, водостійкі та водонестійкі, непрозорі та світло прозорі;

за ступенем збірності - повнозбірні індустріальні панелі, плиткові і дрібноштучні;

за конструктивним вирішенням - одно- та багатошарові, панельні, каркасні

та мішаної конструкції; -     за видом матеріалів - бетонні, гіпсові, шлакобетонні, цегляні дерев'яні, скляні, гіпсопрокатні, алюмінієві та ін.

Стаціонарні перегородки виконують, як правило, з великих панелей максимальної заводської готовності.

Панельні перегородки для житлових будівель із важкого або легкого бетону товщиною 60...70 мм, гіпсобетону товщиною 80 мм виготовляють розмірами з кімнату з уже вмонтованими дверима або без них. Міжквартирні перегородки з метою підвищення звукоізоляції проектують з двох міжкімнатних з повітряним проміжком між ними товщиною не менш як 40 мм.

Гіпсобетонні перегородки виготовляють прокатним способом із гіпсобетону класу В3,5 з армуванням дерев'яним каркасом. По периметру панелей і контуру дверних прорізів передбачають обв'язку із дерев'яних брусків, з'єднаних із брусками каркаса панелей. Номенклатура гіпсобетонних перегородок залежить від об'ємно-планувальних вирішень житлових і громадських будівель: прямокутні глухі; прямокутні з одним або двома дерев'яними створами, консоллю, прорізом для фрамуги. Панелі перегородок встановлюють на розчині на панелі перекриття, а до верхньої панелі перекриття кріплять спеціальними вершами. Шви по периметру панелі перегородки ретельно зашпаровують. Перегородки кріплять до залізобетонних елементів каркаса за допомогою закладних деталей, прибитих дюбелями до цих елементів; самі "перегородки кріплять до закладного виробу цвяхами. Міжквартирні спарені перегородки кріплять знизу до перекрить дерев'яними брусками через кожні 1,5 м. Перегородки, розташовані вздовж прольоту перекриття, кріплять до стін (до вертикальних елементів каркаса) - колонами.

Якщо перегородки встановлюють поперек прольоту перекриття, Закладні деталі та анкери кріплять у стиках між плитами перекриття. Вертикальні стики перегородок заливають пластичним гі'псовим розчином. Горизонтальні стики перегородок із перекриттям проконопачують з утеплювачем панелей або мінеральною ватою і промазують гіпсовим розчином.

Гіпсокартонні перегородки роблять з облицюванням гіпсокартонними, цементно-стружковими листами і сухою гіпсовою штукатуркою підвищеноі якості. Ці самонесучі перегородки можна застосовувати для огорожі приміщень з нормальним волого-температурним режимом. Перегородки складають з каркаса дерев'яних брусків або сталевих профільованих смуг, облицьованих гіпсокартонними листами.

Залежно від вимог до звукоізоляції перегородки виконують з повітряним прошарком між облицьовувальними листами або із заповненням юпівжорсгкими мінерало - або скловатними плитами товщиною до 80 мм. При виконанні перегородок з дерев'яним каркасом стояки з брусків перерізом 50x40 мм із кроком 600 мм кріплять до нижніх і верхніх напрямних брусків. Так утворюється каркас перегородки, який обшивать листами для облицьовування. При виконанні перегородок із сталевим каркасом у вигляді стояків і нижніх та верхніх горизонтальних елементів (гнуті профілі з рулонної тонколистової оцинкованої сталі) елементи каркаса і листове гіпсокартонне облицьовування перегородок кріплять один до одного гвинтами. Горизонтальні нижній і верхній елементи каркаса прибивають до панелей перекриття дюбелями. Між конструкцією перегородки і перекриттям укладають прокладку.

Перегородки з дрібноштучних матеріалів виконують із гіпсових плит, глиняної цегли, керамічного порожнистого та шлакоблочного каменю. Найкориснішими є такі види перегородок:

із глиняної цегли з штукатуркою з двох боків товщиною 16 см;

із шлакобетонного каменю товщиною 12 см;

із гіпсових плит одинарні товщиною 6...10 см, спарені товщиною 17 см;

з повітряним проміжком товщиною 26 см;

із    перегородкового    бетонного    порожнистого    каменю розміром 690x90x188мм.

Дрібноштучні перегородки з каменю різного виду належать до тих, що не згоряють. Такі перегородки кріплять до цегляних і бетонних стін у двох або трьох рівнях за допомогою йоржів, які забивають у дерев'яні пробки, закладені

в стіни або шви кладки, або до закладених деталей, прибитих до стіни дюбелями. При одночасній кладці стін і перегородок дрібноштучні перегородки можна кріпити за допомогою арматурних каркасів і стержнів, які закладають у шви кладки стін і перегородок на одному рівні через кілька рядів кладки.

До перекриття, що лежить вище, перегородки кріплять через кожні 1,5 м за допомогою йоржів, забитих у дерев'яні пробки, або закладних деталей, або зашпарованих у шви між панелями.

При влаштуванні плитних перегородок використовують гіпсові плити розміром 900x300 і 600x300 мм, товщиною 80 і 100 мм. Гіпсові плити до стіни кріплять за допомогою анкерів, а в шов прикріплюваної плити закладають арматуру.

Перегородки з профільного скла - склопрофіліту - застосовують у громадських будівлях.

Склопрофіліт випускають прямокутного (коробчастого) і швелерного перерізів. Він має крім світлопрозорості тепло- та звукоізоляційні властивості і може застосовуватись для перегородок, не розрахованих на підвищену вогнестійкість. Доцільно використовувати панелі й екрани із склопрофіліту в металевих обв'язках заводського виробництва. Проте в багатьох випадках склопрофілітні перегородки монтують в умовах будівництва з використанням металевих або дерев'яних обв'язок.

Для ущільнення вертикальних стеків коробчастого склопрофіліту рекомендуються порожнисті ущільнювальні прокладки. Верх і низ склопрофілїту закривають гумовою заглушкою.

Крім стаціонармих перегородок іноді застосовують перагородки-шафи, а також розсувні перегородки. Встановлення останніх дає можливість трансформувати планування. Розсувні перегородки бувають гармончастого або стулькового типу. Гармончасті перегородки є каркасною конструкцією з жорстким або мяким суцільним оздобленням. Жорсткі перегородки мають каркас із дерев'яних стояків, з'єднаних між собою ланцюгом пантографів. Каркас із двох боків обшитий фанерними листами. Кожні два листи з'єднують

по вертмкалі смужками тканини або пластмаси і в такий самий спосіб прикріплюють до стояків каркаса. Унизу перегородки зміцнюють спарені ролики, які при складанні перегородки рухаються по заглибленому в підлогу металевому поломку.

У м'яких гармончастих перегородках є металевий каркас, обтягнутий з обох боків пластиком. Верхній ланцюг пантографів обладнаний роликами, які рухаються по напрямній коробчастого перерізу. Нижніх напрямних для м'яких гармомчастих перегородок на роблять.

Стулкові розсувні перегородки складаються з окремих стулок, які пересуваються на роликах по верхніх та нижніх напрямних.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я