4.1. Загальні відомості. Несучі кістяки

Багатоповерхові будівлі - це основний тип будівель при забудові міст і селищ міського типу. Залежно від адміністративного знаачення і населеності міст межа поверховості будівель буває різною. у великих республіканських центрах вона може становити до 20-30 поверхів для житлових будівель і понад 30 - для адміністративних. Багатоповерхові цивільні споруди - це в основному житлові будівлі, готелі, гуртожитки, лікарні, адміністративні будівлі тощо.

Найбільш загальні вимоги до багатоповерхових споруд: забеспечення вогнестійкості і довговічності конструкцій. Це означає, що ступені вогнестійкості і довговічності конструкцій цивільних споруд повинні бути не нижчими за їх клас; тому для будівель понад п'ять поверхів номенклатура будівельних матеріалів несучого каркаса обмежена кам'яними, бетонними та залізобетонними матеріалами. Несучі конструкції виготовляють виключно металевими і вогнестійкими.

Одним із шляхів підвищення якості будівництва, його ефективності підвищення архітектурної різноманітності і виразності забудови е розширення застосування монолітного залізобетону. Це суцільно-монолітні цивільні будівлі, які за призначенням, акцентним положенням у міському ансамблі не можуть бути виконані із стандартних збірних залізобетонних конструкцій.

Суцільномонолітні будівлі - житлові, громадські - можуть зводитися як з несучими стінами, так і з каркасними конструкціями залежно від функціональних вимог. Відмітною особливістю таких вирішень цивільних споруд є чіткість і простота конструктивних форм, які визначають простоту та індустріальність зведення будівель: колони круглого чи прямокутного перерізу; перекриття в основному безбалочні, які забезпечують свободу у розстановці перегородок.

Застосування для багатоповерхових каркасних будівель просторових ядер

жорсткості, які виконують у монолітному залізобетоні, дає змогу зводити ці будівлі з ускладненою конфігурацією в плані, різними обємно-планувальними вирішеннями. У конструктивному відношенні утворення суцільного, коробчастого в плані перерізу ядра жорсткості замість плоских стін набагато збільшує просторову жорсткість будівлі.

Раціональною сферою застосування монолітного залізобетону є конструкції перекрить під велике навантаження, зокрема безбалочні перекриття. Зводять такі перекриття під велике навантаження, зокрема безбалочні перекриття, методом підняття поверхів. Основні особливості методу підняття перекрить полягають у виготовленні "пакета" перекрить у вигляді плоских безбалочних монолітних залізобетонних плит на рівні землі чи перекрить над підвалом, поступовому підніманні цих перекрить по напрямних опорах. Напрямними опорами є збірні залізобетонні чи металеві колони, а також монолітні залізобетонні ядра жорсткості, які зводять у переставній чи ковзаючій опалубці. Конструкції перекрить піднімають за допомогою спеціальних домкратів, які встановлюють на колонах.

Переваги методу підняття перекрить: можливість створення різних об'ємно-планувальних вирішень будівель як за допомогою зміни конструкції лише бортової опалубки перекрить, так і завдяки відсутності балок і рігєлів, що виступають із перекрить, довільному розміщенню в плані колон; комплексна механізація процесів зведення будівель; зручність виконання великої частини робіт на рівні землі; можливість зведення об'єктів в умовах обмеженого будівельного майданчика (завдяки відсутності наземних кранів і мінімальних площ для складування матеріалів), що має особливо велике значення в умовах будівництва на складному рельєфі чи на затиснених майданчиках в умовах міської забудови.

Новою сферою е застосування рельєфного монолітного бетону у вирішенні фасадів та інтер'єрів будівель так званого архбетону, що передбачає використання різних змінних матриць. Такі матриці виготовляють, як правило, із   синтетичних   матеріалів   і   закладають   в   опалубку   перед початком

бетонування.

При зведенні цивільних багатоповерхових будівель використовують такі несучі кістяки: стіновий; каркасний; каркасно-стіновий; будівлі з об'ємних блоків.

Стіновий кістяк у великопанельному будівництві є найпоширенішим. При цьому використовують конструктивні системи з поперечними та перехресними несучими стінами.

Конструктивна система з поперечними несучими стінами. Найчастіше використовують вузький крок поперечних стін (до 4,8м). Першою великопанельною жилою будівлею підвищеної поверховості став зведений у 1964 р. 12-поверховий будинок на вулиці Чкалова в Москві. Його внутрішні стіни і перекриття виконані з плоских залізобетонних панелей. Панелі поперечних стін згідно з величиною зусиль узято товщиною 16 см, плити перекриття - товщиною 14 см; розміри цих елементів відповідають конструктивному кроку 3,2 м.

Розвитком конструктивної системи з поперечними стінами стала серія, до якої входять два кроки поперечних стін (3,0 і 3,6 м); увесь необхідний набір квартир; прямі і кутові секції; поворотні вставки. Конструктивне вирішення будівель цієї серії таке: несучі поперечні стіни товщиною 180 мм; перекриття у вигляді плоских залізоботонних плит розміром з кімнату товщиною 140 мм.

Конструктивну систему, що грунтується на широкому кроці поперечних стін (6,3 м), уперше сзастосовано для будівель підвищеної поверховості при зведенні 17-поверхового будинку на південному заході Москви. Широкий крок відкрив нові можливості "вільного" планування квартир.

Поперечні несучі стіни виконують з плоских залізобетонних панелей товщиною 20 см, перекриття - із попередньо напружених плоских плит товщиною 16 см. Крок поперечних стін має бути збільшеним до 7,2м, що додатково розширює планувальні можливості.

Основними недоліками конструктивної схеми з широким кроком поперечних несучих стін порівняно з вузькими є підвищена на 25-30%

трудомісткість будівництва, збільшена на 15-20% витрата сталі та цементу; це обмежує використання широкого кроку в будівництві.

Консруктивна система а поздовжніми несучих стінами. Спроби звільнити внутрішні простори від несучих конструкцій привели до використання системи з трьома поздовжніми несучими стінами. Просторова жорсткість таких будівель забезпечується спільною роботою повздовжніх і попербчних міжсекційних стін, а також перекрить. Перекриття з багатопорожнистих настилів із замоноліченими стиками є горизонтальними дисками жорсткості, які передають вітрові навантаження на стіни сходових кліток.

Конструктивна система з перехресними несучими стінами у будівлях підвищеної поверховості не набула широкого застосування, і це не випадково. За наявності поперечних несучих стін недоцільно влаштовувати також фасадні панелі несучими для спирання на них плит перекрить. Таке вирішення має сенс лише для невисоких будівель (до 6-9 поверхів). При зведенні більш високих будівель логічним е прагнення до полегшення зовнішніх стін із використанням повністю для завантаження плитками тільки внутрішніх стін зі спиранням на три боки, включаючи внутрішній поздовжній.

Каркасний кістяк почали застосовувати наприкіяді минулого століття; він набув великого поширення в різних країнах.

Каркаси великопанельних жилих будівель висотою 16-25 поверхів виготовляють збірними із залізобетонних елементів заводського виробництва. За характером статичної роботи розрізняють три види каркасів: рамний, зв'язувальний і рамно-зв'язувальний. У рамних каркасах усі вертикальні та горизонтальні навантаження сприймають рами з жорсткими вузлами.

У зв'язувальних каркасах колони і ригелі каркаса розраховані лише на вертикальні навантаження при шарнірних з'єднаннях і вузлах а вітрові та інші горизонтальні навантаження через перекриття передаються на жорсткі поперечні вертикальні зв'язки (діафрагми жорсткості).

У   деяких   випадках   каркас   проектують   за  комбінованою рамно­

зв'язувальною схемою з передаванням вертикальних навантажень на поперечні рами з жорсткими вузлами, а горизонтальних - на вертикальні зв'язки діафрагми жорсткості (як у зв'язувальній системі).

У сучасних каркасних великопанельних житлових будівлях підвищеної поверховості застосовують в основному зв'язувальну конструктивну схему. Ця схема забезпечує незалежність зусиль у ригелях від їх розміщення в плані і по висоті будівлі, завдяки чому можна повністю уніфікувати ригелі та їх опорні вузли.

Уніфікораний каркас складається з двоповерхових колон перерізом 400x400 мм, що мають консолі, рядових ригелів перерізом 400x450 мм і порожнистих настилів товщиною 220 мм, шириною 1200, 1800, 2400 мм і зовнішніх - шириною 1080 мм.

Найвідповідальнішою в збірному залізобетонному каркасі е конструкція стику колон. Існують два основних типи стиків, в яких зусилля передаються через сталеві оголовки з бетону на бетон.

Для влаштування стиків першого типу необхідно багато металу, і вони трудомісткі у виготовленні. Раціональнішими е стики другого типу; у них зусилля з бетону на бетон передається через сферичні торцеві поверхні колон. Проте пізніше було встановлено, що простішими е стики з плоскими торцями колон, армовані сітками при центральному стисненні вони можуть витримати на стиснення велике напруження. Виготовляти такі стики легше, ніж сферичні.

З'єднати ригель із колоною можна за допомогою консолі «відкритої» та «прихованої».

Каркасно-стіновий кістяк застосовують при забудові перших нежилих поверхів у будівлях панельної конструкції. Інженерне завдання тут полягає в тому, щоб знайти найпростіше і найраціональніне вирішення Передавання рівномірно розподілених зусиль, що діють у панелях несучих стін, на зосереджені опори-стояки каркаса 1-го поверху, створити найкращі умови для стикування панельної та каркасної системи в межах однієї споруди.

Перші спроби розв'язати завдання було зроблено в 70-х роках, вони

передбачали перехід у 1-му поверсі панельної будівлі на каркасне вирішення, тобто створення потужного "столу", що є опорною конструкцією для житлової панельної частини будівлі. Було розроблено і виготовлено ряд різновидів цієї конструкції (рис.4.1) у вигляді двоконсольної однопролітної розрізної системи.

Останніми роками набули поширення в багатоповерховому цивільному будівництві системи з об'ємних блоків. Об'ємний блок є просторовою конструкцією, виготовленою в заводських умовах, що має потрібні міцність, жорсткість, стійкість.

Конструктивні схеми будівлі із застосовуванням об'ємних блоків поділяють на блочні, панельно-блочні, каркасно-блочні і блочно-ствольні (рис. 4.2). Залежно від розміщення об'ємних блоків у стовпі існують конструктивні системи плоскі та із зсувами. Зсуви блоків можуть бути поздовжніми, горизонтальними з утворенням блоків, що консольно виступають за площину фасаду і западають за нею (рис. 4.3)

Об'ємі блоки в житловому будівництві за типологічними ознаками поділяють на блоки житлових кімнат; санітарно-кухонні; мішані, що являють собою проміжний тип блока (можуть мати кухню або жилу кімнату, санітарний вузол і частину коридора); блок-сходи.

Залежно від форми блоки поділяють на прямокутні, косокутові та криволінійні.

Об'ємно-блочні системи поки що не набули широкого застосування через складність технології виготовлення об'ємних елементів і підвищенні витрати сталі та цементу порівняно з великопанельними системами.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я