3.2. Скатні дахи, покрівлі

Дах має несучу і відгороджувальну частини. Відгороджувальна частина даху складається з таких елементів: покрівлі - верхньої водонепроникної оболонки даху, основи під покрівлю з дерев'яних брусків дощаного настилу. Несуча частина, яка передає навантаження від снігу, вітру і власної ваги даху на стіни, може складатися з дерев'яних крокв.

Скатні дахи с одним із різновидів покрить будівель, які захищають їх зверху від різних атмосферних впливів. Скатними дахи називають тому, що вони геометрично виконуються у вигляді однієї або кількох похилих площин-скатів, які сприяють швидкому стіканню дощових і талих вод. За кількістю скатів горищні дахи бувають одно-, дво-, чотири- і багатоскатними. Архітектуру даху формують також такі елементи, як напіввальми, слухові вікна, мансарди.

Ребро двогранного кута, який утворюють при вершині даху два скати, називають коньком.

Трикутний скат даху, що розміщується на торці витягнутої в плані будівлі, називають вальмою, неповний торцевий скат - напіввальмою.

Виступ даху перед фасадом, який закінчується крапельником, що захищає від води поверхню стін - це ринва.

У місцях перетину сусідніх скатів утворюється двогранний ріг, який

може бути виступним і западним. Лінію перетину виступного рога називають наскісним ребром, западного - єндовою.

Горищні скатні дахи, як правило, не утеплюють. Теплозахисні функції має тільки горищне перекриття. Винятком е ділянки дахів, дерев'яні антисептові прокладки шириною 100. ..150 мм, довжиною 200. ..250 мм і товщиною не менш як 25 мм. На стовпчики для ізоляції лаг від капілярної вологи під дерев'яні прокладки вкладають два шари толю або шар рубероїду.

Неутеплене горище потрібно обов'язково провітрювати. Природна вентиляція захищає його влітку від перегрівання, взимку - від утворення інею і конденсату з перезволоженого повітря горища. Для провітрювання застосовують слухові вікна, які рівномірно розміщують уздовж будівлі так, щоб забезпечити суцільне провітрювання.

Горища проектують так, щоб було забезпечено вільний прохід висотою не менш як 1,6 м і шириною не менш як 1,2 м уздовж горища; у найнижчих місцях зовнішніх стін висота має бути не меншою за 0,4 м для забезпечення огляду і ремонту конструкції.

Несучий каркас скатних дахів складають кроквяні конструкції разом з латами. Конструкції крокв поділяють на дві основні групи: похилі та висячі.

Похилі крокви застосовують тоді, коли в будівлі є два або кілька рядів вертикальних опор (стін або стовпів), відстань між якими не перевищує 5.8 м. Головним елементом похилих крокв є нахилені одно-, дво- і багатоповерхові балки, які розміщують уздовж скатів (вони працюють на згин) на відстані 0,8...1,2 м один від одного.

Внутрішні стіни і стовпи доводять звичайно тільки до рівня, який перевищує верх горищного перекриття на 15...20 см, щоб не захаращувати конструкціями простір горища, їх замінює система стояків (крок 4... 6 м), які встановлюють на лежнях і підтримують верховий повздовжній брус - прогін. Кроквяні ноги вкладають на прогони, а нижні кінці цих ніг - на підкроквяні бруси - мауерлати. Для жорсткості та стійкості крокв між стояками і прогонами вводять підкоси: кут між підкосом і стояком має не перевищувати

40...45°. Біля зовнішніх стін для запобігання зриванню покрівлі вітром кроквяні ноги через одну скріплюють дротяною скруткою (4...6м) до костиля, який вроблено в стіну. Для влаштування лат на карнизних звисах застосовують дошки шириною 25...40 мм, прибиті цвяхами збоку від кроквяних ніг. Такі дошки називають кобилками. На діагональних кроквах ці кобилки прибивають з двох боків: увздовж двох скатів.

Усі розміри кроквяних ніг, лат та ін. визначають розрахунком. Ширина дощок, потрібних для крокв, звичайно дорівнює 40...50 мм, брусів -60 ...140 мм. Мауерлати виконують із брусів розміром 140x160 або 160x180 мм або з колод розміром 180...200 мм. Мауерлати і лежні антисептують і вкладають на кам'яні стіни з підкладкою з толю. Зв'язку кроквяних елементів між собою виконують для елементів з брусів і колод - на врубках, шипах, склепіннях; для елементів із дощок - на цвяхах.

У масовому будівництві найчастіше застосовують дерев'яні крокви з дощок, виготовлених в основному із збірних укрупнених елементів заводським методом (у вигляді готових для монтажу щитів). Кроквяний щит складається з кроквяних ніг, лат із брусків і діагональних розкосів, які надають щитам жорсткості.

Не набули широкого використання збірні похилі залізобетонні крокви, незважаючи на те, що вони довговічні, економічні, негорючі. Кроквяні ноги цих рокв виконують у вигляді залізобетонних балок прямокутного або таврового перерізу. По кроквяних ногах можна застосувати лати з дерева, металу, залізобетонних брусків. При використанні збірних залізобетонних плит ребра відіграють роль кроквяних ніг, а тонкостінні плити с елементами покрівлі.

Висячі крокви використовують тоді, коли в будівлі внутрішні опори стіни або стовпи відсутні і внаслідок значної відстані між зовнішніми стінами влаштувати приставні крокви з утворенням скатів неможливо. У цих випадках проліт між зовнішними стінами перекривають кровяними фермами.

Кроквяною фермою називають несучу конструкцію, що складається із системи стержнів, шарнірне з'єднаних своїми кінцями. Стержні зовнішнього

контура утворюють верхні та нижні пояси ферм. Розміщені всередині контуру вертикальні стержні називають стояками (або підвісками), похилі - підкосами (або розкосами). Усі стержні разом утворюють гратку, тому ферми мають вигляд ґратчастих конструкцій .

Матеріалом для висячих крокв є в основному дерево у вигляді дощок, брусів, колод. Розтягнуті елементи іноді виконують із сталевих стержнів (ферми називають металево-дерев'яними). Іноді застосовують також металеві ферми.

Основне призначення покрівлі - ізоляція горища від атмосферних опадів та вітру. Для влаштування покрівлі застосовують різні матеріали, при доборі яких ураховують допустити нахил покрівлі, а також будівельні та економічні характеристики.

У масовому житловому будівництві найбільшого поширення набули покрівлі з азбоцементних хвилястих листів довжиною 200 мм, шириною 676 мм і товщиною 5,6 мм. Листи вкладають на лати з брусків прорізом 50x60 мм, розміщених на відстані 370 мм один від одного. Укладання листів починають до гребня з напуском 100 мм у напрямі скату і поперечним нашаруванням сусідніх листів на півхвилі. До лат листи прикріплюють оцинкованими цвяхами, які забивають у гребні хвиль. Під шляпку цвяха підкладають шайби з оцинкованої сталі та рубероїду. Гребінь перекривають спеціальним гребцем-шаблоном.

Покрівлі з азбоцементних плиток мають такі переваги: малу масу; довговічність; вогнестійкість. Проте порівняно з покрівлями а азбоцементних листів вони мають більше швів, а також більш крихкі, ніж хвилясті листи. Застосовують три типи плоских плиток: рядові. фризові і крайові розмірами 400x400 та 400x200 мм. Гребінь і ребра перекривають гребеневими плитками. Плитки вкладають на суцільний настил із дощок товщиною 25 мм і шириною до 120 мм. Укладають плитки в настил починаючи з нижнього краю даху. Кожну плитку прибивають до настилу двома оцинкованими цвяхамм.

Покрівлі з глиняної черепиці довговічні, вогнестійкі, мають красивий

зовнішній вигляд. До недоліків цих покрівель належать велика власна маса і потреба влаштування крутого нахилу. Застосовують черепицю штамповану і стрічкову.

Наявність пазів і гребенів у черепиці уможливлює одержання щільного з'єднання при мінімальному напуску однієї черепиці на інщу. Черепицю вкладають по латах і дерев'яних брусках перерізом 50x50 мм з проміжком між ними, який відповідає розмірам черепиці. З нижнього боку пазова черепиця має шини, якими її закріплюють за бруски лат. Гребінь і ребра покривають спеціальною жолобчастою черепицею.

Покрівлі з листової сталі мають невелику власну масу і порівняно малий нахил.

Металеві покрівлі виготовляють з оцинкованих або чорних листів шириною 510...710 мм, довжиною 710...3000 мм, товщиною 0,25...2 мм.

Листи з'єднують між собою за допомогою фальцію, які бувають двох типів - стоячі і лежачі. Стоячі розміщують уздовж скатів даху, лежачі -поперек і в яндових. Листи дахової сталі із заздалегідь вигнутими краями (картини) укладають на лати даху в такий спосіб. На відстані, що дорівнює довжині картини, укладають дошки розміром 50x200 мм, на яких картини скріплюють за допомогою лежачого фальця. В яндових і біля карнизного звису на всій його довжині лати виконують із дощок без зазорів. Покрівлю кріплять до лат клямерами. Клямер - не вузька смужка дахової сталі, один кінець якої прибивають під покрівлею до лат, інший запускають у стоячий фалець. Недоліки: велика витрата металу; необхідність періодичного фарбування .

Покрівлі з рулонних матеріалів у скатних дахах застосовують в основному для господарських будівель, їх виконують із толю, рубероїду.

Толеві та рубероїдні покрівлі можна виконувати в один і два шари. При нахилі понад 15° - у два шари. при меншою нахилі - у три. Лати мають вигляд подвійного настилу з дощок. Нижні шари рулонних матеріалів прикріплюють до настилу спеціальними широко-шляпковими цвяхами, верхні шари наклеюють на мастиках. При цьому шви перекривають на 60 мм.

У районах, багатих на ліс, застосовують дерев'яні покрівлі тесові та ґонтові. Нахил таких покрівель - не менш як 50°. Тесові покрівлі виготовляють із дощок товщиною 19...25 мм, які вкладають в настил паралельно гребеню і прибивають до крокв. Досконалішу тесову покрівлю виконують у два шари з дощок завтовшки 19...25 мм по латах із брусків розміром 50x50 мм, укладених на відстані приблизно 60 см один від одного. Дошки вкладають впритул або врозбіг з перекриттям швів. Дошки до вкладання обстругують з верхнього боку і роблять у них поздовжні жолобки для стікання води.

Дранкову покрівлю складають із соснових або ялинових дощечок довжиною 1 м, шириною 90...150 мм і товщиною 4...5 мм. Дранку вкладають у кілька шарів по латах на один кант жердин, прибивають цвяхами.

Дахова щепа має довжину 36...56 см, ширину 7...15 і товщину 3...5см покрівлі іа щепи влаштовують аналогічно дранковим.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я