ВСТУП

АРХІТЕКТУРА - досить складне й багатобічне явище. Насамперед це матеріальне середовище у вигляді різного роду будинків, споруд та комплексів, призначених для задоволення практичних потреб людини. Разом з тим архітектура є особливим мистецтвом, здатним виражати більші суспільні ідеї й доставляти людям естетичну насолоду.

Слово «архітектор» походить від давньогрецького «архітектон», що означає головний будівельник.

На кожному етапі історії розвитку людського суспільства архітектура розвивалася залежно від матеріальних, соціальних і кліматичних умов, а також у прямого зв'язку з національними особливостями побуту й художніх традицій, що високо цінуються всіма нар одами.

Функціональна сторона будинків (рівень зручностей) і їх естетична форма в ар хітектурі перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, відбиваючи призначення будинків, їхню соціальну функцію й містобудівну роль у системі забудови. Інакше кажучи, в архітектурних спорудах повинні сполучатися сучасні для даного періоду часу функціональна та художня вимоги.

Функціональна сторона архітектури залежить від призначення будинків, економічних можливостей і рівня розвитку будівельної техніки. Художня ж сторона архітектури як мистецтва, яка є однієї з форм суспільної свідомості, по-різному відбиває світогляд певної частини суспільства.

Таким чином, архітектура являє собою гармонічну єдність матеріальних благ і мистецтва. Функціональні, інженерно-конструктивні, естетичні й економічні вимоги пред'являються до архітектури із древніх часів. Так, ще дві тисячі років тому дав­ньоримський теоретик Ветрувій відзначав, що архітектурні спорудження повинні володіти тр ьома якостями:

користю, міцністю та красою.

Ці три головні вимоги враховувалися зодчими Древньої Греції, Рима, художниками епохи Відродження й сучасними.

В XVI ст. італійський архітектор Палладіо писав: ''У кожному будинку повинні бути дотримані три речі, без яких жодний будинок не може заслужити схвалення: це користь, або зручність, довговічність і краса, тому що неможливо було б назвати зробленим будинок хоча б і корисним, але недовговічним, так само як і таке, котре служить довго, але незручне, або ж те, що має одне й інше, але позбавлене всякої привабливості» (Палладіо А. Чотири книги про архітектуру).

Відповідно до сказаного у процесі проектування будівель та споруд необхідно враховувати наступні основні вимоги:

а)         функціональні, задовольняючи практичним потребам;

б)         містобудівні - виявлення в архітектурі будинку його ролі з урахуванням
навколишньої забудови й всієї містобудівної ситуації;

в)         конструктиві і економічні - добір відповідних будівельних конструкцій,
матеріалів і розмірів будинку;

г)         художні, сутність яких полягає не тільки в гармонічному сполученні об'ємних
пр осторових елементів будинку, але й у досягненні великої художньої виразності. Художні
вимоги ставляться рівною мірою як до зовнішнього вигляду будинків у цілому, так і до його
внутрішніх просторів і приміщень.

При роботі над художньої композицією будинків використовують різні художні прийоми й формотворні засоби. До них відноситься в першу чергу тектоніка.

Тектоніка - це художнє вираження структурних закономірностей, властиві конструкції будинку. Вони виявляються у взаємозв'язку й взаємовираженні несучих і несомих частин (тобто в ''роботі'' конструкцій), у ритмічній будові форм, які роблять

наочними статичні зусилля конструкцій. Крім того, тектоніка проявляється в пропорційному порядку, що підкреслює співвідношення несомих і несучих частин.

Тектоніка як вираження стійкості миру - це один з найбільш важливих образів, закладених у людині на рівні архетипу. Він базується на природному бажанні людини відчути впевненість у стабільності, непорушності миру, а, отже, соціуму, будинку й т.д. Так, грецький ордер як неперевершений приклад поняття роботи конструкції, відбиває цей архетип повною мірою.

Порушення тектоніки, створення атектонічних конструкцій породжує психологічну напругу. Такі приклади дає, наприклад, архітектура арабських країн, постмодернізму й ін.

Найдавніші тектонічні схеми виражалися в космогонічних поданнях, закріплених у міфах. Так, архаїчна грецька міфологія дала приклад конструкції миру, де головним тектонічним стрижнем - світовою опорою - є гора Етна, під якою лежить придавлений нею Тифон.

Другим варіантом світової опори є Світове древо - міфологічний образ германо-скандинавських, слов'янських і других міфів.

Образ світової опори ввійшов і у философію неоплатонізму. У неоплатоніків мировим ''брусом'' є ''світлова колона'', що пронизує мир, по вираженню Прокла, подібно балці, що скр іплює ост корабля.

Образ світової опори поступово втрачає античну тілесність і вже християнська міфологія дає вертикаль лише як образ сходів-комунікацій, що зв'язує мир людей і божественний небесний мир.

Завдання архітектури - організація просторового середовища для життя та діяльності людини здійснюється за допомогою матеріальних структур - будівельних конструкцій. В процесі історичного розвитку соціальні та ідеологічні функції архітектури по-різному відображалися  за допомогою  конструкцій,  а самі технічні засоби багато образно

осмислювалися естетично.

Взаємозв'язок конструкції та архітектурно-художнього образу - одна із найважливіших проблем усього розвитку зодчества.

Конструкція (як чисто технічна структура) дістає значення елемента архітектурного твору, лише коли вона застосовується у відповідності з конкретними функціональними та естетичними задачами. При створенні зримої матеріально-просторової структури твору конструктивна форма наділяється певною емоціональною виразністю, без котрої немислимий архітектурний образ. Пропорціональне, об'ємно-просторове та пластичне вираження конструктивної форми складає особливість тектоніки (архітектоніки) будівель та споруд - одного із важливих засобів архітектурної композиції.

Отже, термін «тектоніка» в архітектурі має значення, що відображає певне художнє тлумачення конструктивної структури у вирішенні архітектурних задач.


Ефективність вивчення еволюції зодчества через його конструктивно-тектонічний аспект для спеціальності архітектора обгрунтовуеться і тим, що студент, пізнаючи у розвитку художню і функціональну сторони архітектури, одержує одночасно вагомий об'єм конструктивно-техничної інформації, необхідної для його безпосередньої творчої праці, проникає у закономірність архітектурно-конструктивного формовідтворення.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я