СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Класифікація показників екологічності виробництва. Система статистичних показників екологічності виробництва.

Комплексна оцінка екологічності виробництва. Екологізація стратегічного і маркетингового планування.

Склад витрат природоохоронного призначення.

Еколого-економічний аналіз виробництва підприємств-забруднювачів Грунтується на системі показників та інформації, необхідних для прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері раціоналізації природокористування й охорони навколишнього середовища, екологізації та екологічності виробництва.

Екологізація - процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях. Екологізація економіки - цілеспрямований процес перетворення економіки, пов'язаний зі зниженням інтегрального екодеструктивного впливу виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту. Екологічність виробництва характеризує частку екологічних витрат у сукупних витратах виробництва конкретного виду продукції. Важливим показником екологізації виробництва виступає екологоємність продукції, тобто сукупність екологічних витрат в одиниці вартості продукції.

3.5.1. Класифікація показників екологічності виробництва.

Загальна класифікація еколого-економічних показників з метою оцінки й аналізу екологічності виробництва (ЕВ) у промисловості може бути подана за такими ознаками: за змістом, за рівнем визначення, за часовим інтервалом, за об'єктом оцінки, за характером використання:

'>за змістом еколого-економічних показників: • натуральні    -    показники    екологічності (екобезпечності) технологічних   процесів,   техніки   (включаючи природоохоронне

устаткування), виробничо-господарської діяльності в цілому та її окремих складових. Наприклад, ступінь очищення промислових викидів, комплексність використання сировини (ресурсна ефективність виробництва), обсяги викидів (скидів) шкідливих речовин у навколишнє середовище та ін.;

натурально-вартісні - еколого-економічний збиток у розрахунку на одиницю товарної продукції в натуральному вираженні, збиткоємність маси викиду (скиду), екологічний результат у розрахунку на одну гривню капітальних вкладень;

вартісні - розмір економічного збитку в розрахунку на одиницю продукції у вартісному вираженні, повні екологічні витрати виробництва, екологічні платежі за забруднення довкілля;

локальні - показники вимірюють окремий параметр ЕЕРВ і можуть бути основою формування інтегральних показників, а також використовуватися для аналізу впливу екологічних чинників (показників) на узагальнюючі результати виробничо-господарської діяльності;

узагальнюючі - показники є головною, підсумковою і регулюючою оцінкою еколого-економічної ефективності технологічних процесів, забезпеченості підприємства основними природоохоронними фондами, рівня впливу виробництва на навколишнє природне середовище і т.д.

*за рівнем визначення:

народногосподарський рівень - аналізуються макроекономічні показники екологічної спрямованості;

галузевий рівень - галузь розглядається в основному як сукупність підприємств, які об'єднуються за схожими характерними організаційно-технічними ознаками, оскільки сьогодні в основному відсутній дієвий галузевий організаційно-адміністративний розподіл матеріального виробництва;

регіональний рівень - область, район;

мікрорівень - підприємство;

рівень внутрішньовиробничих підрозділів підприємств.

*за часовим інтервалом:

ретроспективні, поточні,

фактичні, оперативні,

прогнозні, планові.

'>за об'єктом оцінки:

виробництво в цілому, окремі етапи відтворювальних процесів (виробничо-технологічні, переробні, організаційні, природоохоронні, ресурсозбережні та ін.);

виробництво конкретних видів продукції (послуг);

види (складові) виробничо-господарської діяльності підприємств (виробнича, інвестиційна та ін.).

за характером використання:

регулюючі (дієві) - це показники, що безпосередньо застосовуються в процесі регулювання (управління) екологічності виробництва і якості навколишнього середовища, а також стану екосистем у процесі використання;

індикаторні - показники, за допомогою яких може здійснюватися узагальнююча характеристика ЕВ у процесі аналізу;

допоміжні показники забезпечують розрахунок комплексних, узагальнюючих еколого-економічних показників; можуть відігравати допоміжну роль при прийнятті складних, управлінських рішень.

3.5.2. Система статистичних показників екологічності виробництва

Еколого-економічний рівень промислового виробництва може бути представлений у вигляді системи показників, які формують основні складові екологічної діяльності підприємства у взаємозв'язку з виробничо-господарською діяльністю. Система показників еколого-економічного рівня виробництва враховує основні аспекти природоохоронної діяльності підприємства (організаційно-технічний рівень, управління, фінансування і т.д.), а також ступінь впливу виробництва на навколишнє середовище у взаємозв'язку з кінцевими результатами.

Еколого-економічні показники — показники, що характеризують різні аспекти використання природних благ. Можна застосовувати такі системи показників:

економічні показники, що базуються на обліку величини екологічних витрат (економічного збитку або витрат на його запобігання);

енергетичні показники, що враховують енергоємність здійснюваних процесів і використовуваних товарів і послуг (непрямо з цим пов'язуються екодеструктивні процеси);

показники екологічного навантаження на землю (так звані показники "екологічного відбитка"), що характеризують площу землі, необхідної для забезпечення життя і діяльності однієї людини;

показники порівняння, що характеризують рівень екологічності даної сфери виробництва або споживання в зіставленні з іншими зразками (наприклад, зарубіжними або вітчизняними аналогами);

5) показники наявності або відсутності вузлів екологічної деструкції в циклі виробництва і споживання виробів.

Показники    організаційно-технічного    рівня екологічної діяльності підприємств (ЕД:

екологічність, екобезпечність технологічного процесу;

озброєність і забезпеченість природоохоронними фондами;

організаційний рівень ЕД;

рівень управління ЕД.

Виділення показників організаційно-технічного рівня екологічної діяльності підприємств у межах оцінки ЕВ в принципі дозволяє говорити про організаційно-еколого-економічний рівень господарювання.

Показники   еколого-економічного   використання (розміру) виробничих і природних ресурсів:

основні виробничі фонди,

природні ресурси,

матеріальні ресурси,

трудові ресурси.

Показники еколого-економічного рівня товарної продукції:

якість (екологічність) продукції,

собівартість продукції,

ціна реалізованої продукції,

прибуток від реалізації продукції,

рентабельність виробництва продукції.

Показники еколого-економічного рівня впливу підприємства на навколишнє середовище та ефективність виробничих витрат:

вплив на компоненти довкілля,

вплив на реципієнтів,

еколого-економічна  ефективність  виробничих і
природоохоронних витрат.

Показники рівня фінансової забезпеченості і платоспроможності ЕД:

фінансування ЕД підприємством і державою,

платоспроможність платного природокористування.

Системи цих еколого-економічних показників може бути основою для реалізації стандартної схеми управління (регулювання) екологізацією виробництва промислових підприємств-забруднювачів. Саме тому дану систему еколого-економічних показників слід використовувати з метою:

• дослідження впливу екологічного чинника на кінцеві виробничі, економічні і фінансові результати виробничо-господарської діяльності;

загальної, комплексної і деталізованої характеристики ЕВ підприємств у часі (наприклад, у рамках стратегічного планування природокористування і охорони навколишнього середовища);

регулювання природокористування на основі ретельного врахування екологічного чинника при приватизації державного майна, ціноутворенні, маркетингових дослідженнях, розробленні бізнес-планів і т. ін.

розроблення практичних рекомендацій щодо регулювання ЕВ промислових підприємств.

Систему показників ЕВ доцільно використовувати і при створенні інформаційних систем, призначених для дослідження і регулювання еколого-економічних проблем промислового виробництва.

3.5.3. Комплексна оцінка екологічності виробництва

Під комплексною оцінкою ЕВ розуміють висновок про рівень екологічності господарської діяльності з урахуванням чинника техногенної безпеки у взаємозв'язку з виробничими ресурсами, умовами і фінансово-економічними результатами господарської діяльності. Можна також сказати, що комплексна оцінка ЕВ підприємства являє собою його характеристику, отриману в результаті дослідження, і містить висновки про результати екологічної діяльності підприємства, галузі, регіону.

Функції комплексної оцінки. Комплексна оцінка ЕВ підприємства може бути:

інструментом обліку, аналізу, планування і регулювання;

показником еколого-економічного стану господарського об'єкта;

критерієм порівняльної оцінки екологічності виробництва різних об'єктів;

показником ефективності прийнятих управлінських рішень у сфері природокористування й охорони навколишнього середовища, а також повноти їх реалізації;

•           основою вибору можливих варіантів розвитку екологізації виробництва.

Таким чином, оцінювання екологічної діяльності суб'єктів господарювання, ЕВ і стану соціально-еколого-економічної системи проводиться за одним показником (критерієм), який характеризує всі сторони функціонування об'єкта. Отримання комплексної оцінки екологічної діяльності підприємства та ЕВ на основі системи показників має елемент порівняння (як і комплексна оцінка господарської діяльності). Тобто вона (комплексна оцінка) по-суті

виступає як порівняльна комплексна або рейтингова оцінка.

Вимоги до комплексної оцінки ЕВ. Комплексна оцінка ЕВ має задовольняти такі вимоги:

виражати сутність виробничих та еколого-економічних відносин;

охоплювати головні сторони виробничо-господарської та екологічної діяльності підприємства;

використовувати обмежену кількості узагальнених еколого-економічних показників;

бути еластичною - побічно визначати динаміку суспільне необхідних (повних) витрат у сфері природокористування і охорони навколишнього середовища;

забезпечувати порівнянність показників у часі та просторі;

вибір показників має визначатися метою регулювання природокористування.

Методологічна основа комплексної оцінки ЕВ. Методологічною основою оцінки складових ЕВ виступає індексний метод. За допомогою індексів (у межах від 0 до 1) характеризується наближення того чи іншого показника до необхідного (оптимального).

Етапи комплексної оцінки ЕВ. Процедура комплексної порівняльної оцінки ЕВ виконується у вигляді таких відносно самостійних етапів:

поставлення цілей і завдань комплексної оцінки ЕВ, включаючи вибір підприємств і видів їх виробничо-економічної діяльності;

обгрунтування та вибір системи еколого-економічних і фінансово-економічних показників;

організація збирання вихідної інформації, розрахунку і оцінки окремих показників і вагових коефіцієнтів;

вибір об'єкта як бази для порівняння;

розроблення алгоритму і розрахунку комплексних показників ЕВ;

перевірка адекватності комплексних узагальнених оцінок еколого-економічної ситуації;

аналіз і використання порівняльних комплексних рейтингових оцінок у процесі прийняття управлінських рішень щодо екологізації промислового виробництва.

База порівняння при комплексній оцінці ЕВ. Реалізація методів порівняльної комплексної рейтингової оцінки передбачає наявність бази порівняння. В економічному аналізі використовуються поняття підрозділу-еталона, підприємства-еталона або об'єкта-еталона. Ряд авторів пропонує використовувати як підприємство-еталон так зване абсолютне підприємство, у якому всі розглянуті показники мають найкраще значення серед даної сукупності підприємств галузі. У ряді

випадків типовим об'єктом порівняння вважається об'єкт, значення показників якого дорівнюють середнім арифметичним або нормативним величинам досліджуваної сукупності підприємств.

Коефіцієнт відносної вагомості показників комплексної оцінки ЕВ. Коефіцієнт відносної вагомості (важливості) тих чи інших еколого-економічних показників може визначатися статистичним, математичним методами або методом експертних оцінок і багатократного балотування їх значень ( табл. 3.5.1).


3.5.1. Порівняльна комплексна рейтингова оцінка ЕВ атмосферо

У таблиці 3.5.1 наведена порівняльна комплексна рейтингова оцінка ЕВ підприємств меблевої промисловості. її дані свідчать про те,

що зведення ряду еколого-економічних показників у єдиний інтегральний дозволяє визначити відмінність досягнутого стану від бази порівняння в цілому за групою обраних показників, зробити висновок про поліпшення (погіршення) екологічної діяльності підприємства. Особа, що приймає рішення, через регуляторний організаційно-економічний механізм природокористування (екологізації виробництва, раціоналізації господарювання та охорони навколишнього середовища) може здійснювати як прямий, так і зворотний вплив між окремими етапами (блоками) аналізу і комплексної оцінки ЕВ та еколого-економічного рівня господарювання (ЕЕРГ) для розроблення оптимальних управлінських рішень і реалізації екологічних заходів.

Вимірювання рівня екологічності виробництва, та екобезпечності підприємств здійснюється за системою показників, що є основою для вивчення, регулювання та вдосконалення ЕВ та ЕЕРГ.

Доцільність використання комплексного показника ЕВ, на відміну від інтегрального показника впливу виробництва на навколишнє середовище у формі економічного збитку, для цілей екологічного регулювання виробництва пояснюється тим фактом, що величина збитку тісно пов'язана з організаційно-технічним рівнем виробництва, з місцем розміщення підприємства тощо. Для забезпечення об'єктивної оцінки ЕВ необхідно вибрати відповідні показники, що є завданням еколого-економічного аналізу. При дослідженні форм і напрямків взаємозв'язку показників і факторів необхідно не тільки встановлювати причини та наслідки їх взаємозв'язку, але й здійснювати ранжирування факторів.

Обмеженість матеріальних і грошових ресурсів порушує питання регіонального та галузевого регулювання екологічності природокористування та охорони навколишнього середовища на основі застосування економічних важелів.

Послідовність економічних важелів при комплексній оцінці ЕВ. Ранжирування підприємств на основі порівняльної комплексної рейтингової оцінки їх ЕВ для певної сукупності об'єктів екологічного регулювання дозволяє обгрунтувати послідовність реалізації тих чи інших економічних важелів, основними з яких є:

субсидування середовище захисних заходів, встановлення дифе­ренційованого обсягу державного фінансування виробництва залежно від ЕЕРГ;

субсидування відсоткових ставок, гарантії з банківських позик;

•           пільги з екологічних податків і платежів за природокорис­тування;

надання режиму прискореної амортизації очисного устаткування та іншої екотехніки;

регламентація прав на викиди і торгівля ними;

регулювання обсягу виробництва екологічно небезпечних видів продукції.

Види оцінок. Оцінка ЕВ та ЕЕРГ на основі комплексного показника може бути локальною і загальною (повною):

при локальному аналізі ЕВ оцінюються окремі складові природоохоронної діяльності.

при загальній оцінці ЕВ використовуються показники взаємозв'язку результатів виробничої та природоохоронної діяльності підприємства,

Наприклад, вимірюється лише рівень водоохоронної або атмосферо охоронної діяльності у взаємозв'язку з кінцевими результатами виробництва.

Реалізація методів комплексної оцінки ЕВ. Порівняльну комплексну оцінку ЕВ підприємств доцільно застосовувати:

в діяльності екологічних банків (які ще необхідно створити) як інструмент діагностики відносин із підприємствами-забруднювачами. Головною економічною функцією екологічного банку є облік та контроль господарської діяльності суб'єктів природокористування стосовно їх впливу на навколишнє середовище; при цьому здійснюється кредитування найбільш екологічно небезпечних та фінансове стійких підприємств за пільговими відсотковими ставками з метою заохочення заходів щодо зниження забруднення навколишнього середовища, а також фінансування впровадження нових технологій;

у сфері приватизації державного майна - реалізація екологічно орієнтованої політики має передбачати створення екологічного реєстру приватизації. Приватизації підприємств, розміщених у зоні або на межах національних парків, заповідників і регіонів, чутливих до деградації навколишнього середовища і скорочення біологічної диверсифікованості, в обов'язковому порядку повинен передувати еколого-економічний аналіз їх діяльності в рамках екологічної експертизи з використанням комплексного показника ЕВ, ЕЕРГ. Порівняльна комплексна рейтингова оцінка рівня екологічності виробництва може бути основою екологічного реєстру приватизації;

в екологічній експертизі - оцінка господарських рішень у рамках державної екологічної експертизи має враховувати всі наслідки діяльності (соціальні, економічні, екологічні), а також інтерпретувати їх із загальноекономічних позицій на екологічній основі. Для вирішення проблеми узгодження економічних, технічних, соціальних

та інших аспектів пропонується використовувати показник комплексної оцінки еколого-економічного рівня проекту (за аналогією з оцінкою ЕВ);

в екологічному страхуванні - створення обов'язкової та добровільної системи екологічного страхування вимагає використання порівняльних комплексних рейтингових оцінок рівня екологічності виробництва в напрямку більш повного обгрунтування залучення підприємств до цієї системи. Формування систем еколого-економічного моніторингу спрямоване не тільки на дослідження ЕВ та ЕЕРГ, але й передбачає вибір об'єктів спостереження. В умовах обмеженості фінансових ресурсів на створення екологічних інформаційно-аналітичних систем обгрунтування вибору об'єктів спостереження (підприємств, об'єктів природокористування, техногенних факторів впливу на навколишнє середовище) не зайвим буде використання порівняльних комплексних рейтингових оцінок;

для обґрунтування відповідних природоохоронних заходів -участь громадськості у вирішенні природоохоронних проблем, інформування населення про виробничо-економічну діяльність підприємств та екобезпечність виробництва передбачає активне використання порівняльних комплексних оцінок ЕВ для обгрунтування відповідних заходів;

для регулювання виробництва - порівняльна комплексна оцінка може використовуватись і для зіставлення результатів господарської діяльності підприємств з урахуванням екологічного фактора. При цьому визначається деяка узагальнена інтегральна оцінка, за допомогою якої здійснюється потрібна кількісна та якісна характеристика динаміки розвитку еколого-економічного рівня об'єкта в часі. Таку інтегральну оцінку доцільно використовувати при оцінюванні рівня відставання окремих підприємств-забруднювачів від підприємств, які працюють оптимально;

в стратегічному та маркетинговому плануванні - в умовах становлення ринкових відносин кожне підприємство повинне мати чітку перспективу виробничо-екологічного розвитку та регулювання господарської поведінки на екологічній основі.

3.5.4. Екологізація стратегічного і маркетингового планування

Розроблення стратегічних напрямків виробничо-господарського розвитку і тактичних кроків до їх реалізації в умовах ринку є результатом стратегічного планування, а тому питання раціоналізації природокористування та охорони навколишнього середовища мають

відображатися в стратегічному та маркетинговому плануванні. Таким чином, можна говорити про екологічну спрямованість стратегічного і маркетингового планування.

Доцільність і необхідність. Доцільність і необхідність екологічно орієнтованого стратегічного і маркетингового планування на підприємствах визначається такими складовими організаційно-економічного механізму регулювання природокористування й охорони навколишнього середовища:

•           функціонуванням і розвитком системи платного природокористування;

впровадженням і перспективами розвитку ринково орієнтованих екологічних і фінансових важелів і стимулів екологізації виробництва, включаючи забезпечення екобезпечності підприємств;

розвитком ринку екологічних товарів і послуг;

можливістю запровадження системи екологічного страхування;

активізацією ролі громадськості у вирішенні регіональних і галузевих екологічних проблем.

Основні положення. Основними положеннями, які стосуються ролі стратегічного планування у вирішенні регіональних екологічних проблем на рівні підприємств, є такі:

стратегічне планування часто ототожнюють з довгостроковим плануванням; однак на відміну від останнього стратегічне планування характеризує особливий механізм регулювання планових рішень, оформлених у вигляді стратегій, концепцій та пріоритетів;

•           стратегічне планування являє собою активний пошук альтернатив, вибір найбільш ефективних із них, формування на основі цього вибору загальної стратегії розвитку, створення механізму її реалізації;

основне смислове навантаження в стратегічному плануванні покладають на довгострокове планування; проте його правомірно трактувати як систему різноманітних видів планової діяльності на підприємстві (довгострокового, середньострокового, річного, оперативного, функціонального планування);

як особлива функція стратегічного управління, стратегічне планування обмежується процесом розроблення стратегії та формуванням стратегічної політики; у більш широкому плані воно являє собою єдність вироблення цілей і підготовки рішень з визначенням конкретних шляхів їх реалізації.

Стратегічне планування в рамках вирішення проблеми охорони навколишнього середовища на основі середовище захисних заходів слід розглядати як еколого-стратегічне планування, у рамках якого

можуть досліджуватися і перспективи реалізації екологічних послуг і товарів. Розроблення альтернативних варіантів багатоцільових виробничо-екологічних заходів, пов'язаних з випуском нової продукції, може здійснюватися в рамках загальної системи стратегічного планування. Таким чином, виникає завдання екологізації стратегічного планування в межах організаційно-технологічних рішень.

Схема екологізаціїстратегічного планування. Загальна схема стратегічного планування при регулюванні екологічної діяльності підприємства (екологічності виробництва) містить:

узгодження цілей і завдань (підцілей) екологічної діяльності з кінцевими фінансово-економічними результатами виробництва;

активний пошук можливих альтернатив екологічної поведінки підприємства з метою досягнення поставлених цілей у рамках існуючого організаційно-економічного (господарського) механізму природокористування й охорони навколишнього середовища;

•           обгрунтування альтернатив на основі системи показників перспективного еколого-економічного рівня промислового виробництва;

визначення конкретних шляхів реалізації прийнятої альтернативи (стратегії) екологічної поведінки та процесу екологізації виробництва.

Механізм реалізації еколого-стратегічного планування. Механізм реалізації еколого-стратегічного планування розглянемо на прикладі водоохоронної діяльності, коли на підприємстві з нестійким технологічним процесом існує проблема наднормативного (понадлімітного) забруднення навколишнього середовища, і як наслідок - стягнення штрафних платежів і компенсація економічних збитків через аварійні, понад регламентні залпові скиди:

на першому етапі мета водоохоронної діяльності полягає в зниженні штрафних санкцій, які впливають на розмір прибутку підприємства;

на другому етапі можливі варіанти еколого-економічної поведінки підприємства:

По-перше, у сплаті штрафних санкцій, відшкодуванні збитку за наднормативні скиди, наприклад, внаслідок розміщення вільних коштів на депозитних рахунках або проведення превентивних водоохоронних заходів з метою зниження еколого-економічного ризику. Формалізований вираз для оцінки економічного ефекту згідно з першою альтернативою (Ej) має вигляд:

Е1 = (R0E - R1E) - Z, (3.5.1)

де RoE, R1E — відповідно величина еколого-економічного ризику виникнення наднормативних скидів шкідливих речовин до і після проведення превентивних водоохоронних заходів, грн; Z - сумарні (інтегральні) витрати на впровадження й експлуатацію середовище захисних заходів, грн.

Ризик визначається як добуток трьох величин:

імовірність виникнення понадлімітного викиду (скиду);

приведеної маси викиду (скиду);

ставки штрафних платежів за перевищення лімітів викидів (скідів) забруднюючих речовин.

Другою альтернативою є сплата штрафних платежів, відшкодування збитку або включення в систему добровільного екологічного страхування. Можливий економічний ефект (чистий дохід підприємства-забруднювача) у випадку реалізації другої альтернативи (Е2) матиме вигляд:

E2=(RE-S)-B, (3.5.2)

деБ- розмір страхового відшкодування економічного збитку підприємству-забруднювачу (страхувальнику) при існуючому екологічному ризику виникнення наднормативних скидів; В - розмір внеску страхувальника (підприємства-забруднювача) у страховий екологічний фонд.

На третьому етапі обирається одна з двох можливих альтернатив на основі оцінки чистого економічного ефекту в результаті їх реалізації.

На четвертому етапі еколого-стратегічного планування визначаються конкретні шляхи реалізації обраної альтернативи відповідно до формул 3.5.1 і 3.5.2, накреслюються організаційно-технічні та фінансово-економічні заходи (формування страхового фонду, інформаційне забезпечення, екологічна експертиза проекту тощо).

Завдання екологізаціїстратегічного планування. Стратегічне планування пов'язане з маркетинговим плануванням, що являє собою розроблення конкретних планів діяльності підприємства в умовах ринку. До завдань стратегічного планування належать:

встановлення цілей маркетингу,

розроблення стратегії маркетингу,

реалізація стратегії маркетингу.

Розроблення і реалізація середовище захисних заходів може бути сферою маркетингового екологічного планування. Планування технологічних процесів виробництва продукції на основі багатоцільових середовище захисних заходів, які також забезпечують

поліпшення еколого-економічних показників діяльності підприємства (ЕВ), охоплює традиційну сферу маркетингового планування.

Розвиток ринку екологічних послуг також сприятиме розвитку маркетингового екологічного планування. У рамках екологічного маркетингового планування розробляються заходи щодо надання екологічних послуг (екологічна експертиза, інформаційні послуги, екологічне нормування), їх руху, збуту і цін на ці послуги. Виділення еколого-стратегічного і маркетингового екологічного планування потребує створення на підприємствах відповідних організаційних структурних підрозділів.

Регулювання екологізації суспільного виробництва. Регулювання
екологізації    суспільного    виробництва, раціоналізація

природокористування й охорона навколишнього середовища в регіональному і галузевому розрізі передбачають аналіз реалізації системи платного природокористування. Слід зазначити, що важлива роль у процесі еколого-економічного аналізу регулювання ЕВ і еколого-економічної системи господарювання має належати методам моделювання функціональних факторних соціально-еколого-економічних систем: подовження, розширення, розкладання і скорочення. Ці прийоми досить добре відомі в теорії економічного аналізу. Моделювання факторної еколого-економічної системи грунтується на таких основних критеріях виділення факторів як елементів системи: причинності, достатньої специфічності, самостійності існування, можливості обліку. Доцільно також активно використовувати методи визначення впливу факторів на узагальнюючі еколого-економічні показники (наприклад, вплив зміни вартості природоохоронних фондів на рівень рентабельності виробництва), які відображають ефективність регулювання природокористування, при цьому беруть до уваги і можливість зниження еколого-економічного ризику.

Розгляд методологічних принципів комплексної оцінки ЕВ приводить до таких висновків:

1. Еколого-економічний аналіз як інформаційно-аналітична основа прийняття оптимальних управлінських рішень має комплексний організаційний характер і містить такі основні складові:

екологічну експертизу,

екологічну діагностику і ситуаційний аналіз,

екологічний маркетинговий аналіз і екоаудит. Спрямованість, зміст і особливості виділених складових еколого-економічного  аналізу визначаються  специфікою відтворювальних процесів і еколого-економічних проблем природокористування.

2.         Комплексна оцінка ефективності (природоохоронної)
екологічної діяльності суб'єктів господарювання визначається
системою показників екологізації виробництва (ЕВ) та еколого-
економічного рівня господарювання (ЕЕРГ). Розроблена
функціонально-структурна схема показників комплексної оцінки
виробництва забезпечує взаємозв'язок і взаємозумовленість фінансово-
економічних, екологічних, господарських і соціальних результатів
господарювання.

3.         Запропоновані принципи формування комплексної порівняльної
оцінки ЕВ базуються на використанні існуючих методів аналізу
виробничої діяльності, враховують специфіку проведення та
агрегування еколого-економічних показників. Ранжирування ЕВ, ЕЕРГ
підприємств дозволяє використовувати комплексні оцінки для
реалізації різних механізмів регулювання рівня екологічності
господарювання.

3.5.5. Склад витрат природоохоронного призначення

Здійснення процесів природокористування пов'язане з витратами матеріальних і трудових ресурсів, що прямо або побічно впливають на кінцеві показники роботи підприємства.

Природоохоронні витрати - фундаментальне поняття економіки природокористування.

Природоохоронні витрати - це виражена у вартісній формі сукупність усіх витрат підприємства (за винятком екстернальних  (зовнішніх витрат),   що забезпечує процеси природокористування. Сьогодні віднесення тих чи інших витрат до природоохоронних регламентується трьома основними документами:

«Рекомендація про порядок складання звіту за формою 1 -екологічні витрати «Звіт про екологічні збори і поточні витрати на охорону природи», затверджена наказом Держкомстату України від 01.07.2002 р. № 253;

«Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів», затверджений постановою КМУ від 17.09.96 р. № 1147;

«Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» від 02.02.01 р. № 47 (Інструкція, 2002; Методические, 2001).

Склад природоохоронних витрат (Інструкція, 2002):

збори за забруднення навколишнього середовища (екологічні збори);

витрати на капітальний ремонт основних фондів природоохоронного призначення;

поточні витрати на природоохоронну діяльність.

Відповідно до Рекомендацій до виробничої собівартості на статтю «Загальновиробничі витрати» відносяться такі природоохоронні витрати:

1. Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, безпосередньо пов'язані з виробничим процесом і кількістю продукції, що випускається:

•           збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здійснюється відповідно до Порядку нарахування і стягнення відрахувань на геологорозвідувальні роботи, якщо діяльність виробничого підрозділу (цеху) пов'язана з видобутком корисних копалин;

•           плата за спеціальне використання природних ресурсів (водних, лісових ресурсів, надр при видобутку корисних копалин), якщо діяльність виробничого підрозділу (цеху) безпосередньо пов'язана з їх використанням.

Сума збору за спеціальне використання водних ресурсів до витрат виробництва входить тільки в межах ліміту. Понадлімітне використання водних ресурсів оплачується за рахунок прибутку в п'ятикратному розмірі. Ліміти за користування водою для потреб гідроенергетики і водного транспорту не встановлюються. До витрат виробництва входить сума сплаченого (перерахованого) збору в повному обсязі. Збір також платять господарські виробничі підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, і підвідомчі негосподарські організації (Інструкція, 1999; Порядок, 1999; Постанова, 1999).

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів платиться юридичними і фізичними особами (лісокористувачами, яке визначені статтею 9 Лісового кодексу України), що здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів і земельних ділянок лісового фонду. На собівартість продукції (робіт, послуг) сплачений збір відносять ті виробництва, діяльність яких пов'язана з використанням лісових ресурсів (Лесной, 1994; Порядок, 1998).

Платниками збору за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є виробництва, що займаються видобутком корисних копалин. Об'єктом оподаткування є видобуток корисних копалин. Нормативи плати за використання надр при видобутку корисних копалин установлюються для кожного виду корисних копалин як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей і умов експлуатації родовищ. Якщо над­

рокористувачі розробляють більше одного виду корисних копалин, розрахунок здійснюється за кожний вид корисних копалин окремо (Інструкція, 1997; Кодекс, 1994):

рентна плата за нафту і природний газ власного видобутку вноситься в Державний бюджет України за вилучені і фактично оплачені користувачами природний газ і нафту;

плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлена постановою КМУ від 01.03.99 р. № 303, відповідно до п. 12 якого збір за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів у межах лімітів відноситься на витрати виробництва (Порядок, 1998).

У випадку здійснення понадлімітних викидів, скидів і розміщення відходів, а також відсутності в підприємства затверджених у встановленому порядку лімітів збір розраховується в п'ятикратному розмірі. При цьому сума збору за понадлімітні викиди, скиди і розміщення відходів платиться за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Збір за викиди, що здійснюються пересувними джерелами забруднення, відноситься до витрат виробництва у фактично сплаченій (нарахованій) сумі, без обмежень, включаючи також суми збору, які нараховують за оренду автомобілів (за умови, що паливо для них відображується в бухгалтерському обліку орендаря) (Закон, 1992).

Витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, що перебувають у власності підприємства (крім витрат, що підлягають амортизації):

витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільтрів і т.д.);

витрати на самостійне збереження, переробку, поховання або оплату послуг зі збереження, переробки, поховання і ліквідації відходів виробничої діяльності цеху сторонніми організаціями;

на очищення стічних вод;

інші витрати на збереження екологічних систем, що зазнають негативного впливу виробничої діяльності цеху, ділянки.

Платежі на страхування ризиків екологічного збитку, що можуть бути заподіяні іншим особам.

Більш детальний перелік екологічних витрат, що відносяться до «Загальновиробничих витрат», наведений у Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції в промисловості «Номенклатура статей загально виробничих витрат».

До виробничої собівартості не відносять такі природоохоронні витрати:

Адміністративні витрати:

•           витрати підприємства, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення, що перебувають в його власності (крім тих, які входять до загально виробничих витрат), витрати на поховання екологічно небезпечних відходів, оплата послуг сторонніх організацій із приймання, збереження, переробки і ліквідації екологічно небезпечних відходів господарської діяльності підприємства, платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу;

плата за землю. Платником податку за землю відповідно до Закону України «Про плату за землю» від 19.09.96 р. № 378/96-ВР є власники або землекористувачі, фізичні або юридичні особи, права яких на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України повинні бути засвідчені актом на право власності або право користування. Податок на землю розраховується виходячи з площі земельної ділянки, що зазначена в такому акті, з урахуванням її грошової оцінки, а також відповідно до умов договору оренди (Закон, 1996; Земельний, 2002);

збір за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету (крім платежів виробничих підрозділів, цехів, що входять до загальновиробничих витрат). Збір враховує обсяги видобутку корисних копалин і обсяги відтворення в надрах запасів корисних копалин;

•           збір за спеціальне використання водних ресурсів. Збір сплачується за використання водних ресурсів для загальногосподарських потреб підприємства (Методические, 2001).

Склад природоохоронних витрат підприємства. Природоохоронні витрати підприємства мають дві складові:

витрати на споживання природних ресурсів;

витрати від забруднення навколишнього середовища (рис. 3.5.2 - Кислий й др., 2002).

Витрати на споживання природних ресурсів, в свою чергу складаються з трьох статей:

плата за природні ресурси - плата за використання природних ресурсів визначається на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ряду постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента України і відповідних кодексів;

витрати на відтворення природних ресурсів - до витрат підприємства на відтворення природних ресурсів можуть бути


віднесені, зокрема, витрати на рекультивацію відпрацьованих земель; концесійні платежі за природні ресурси.

Витрати від забруднення навколишнього середовища також складаються з трьох статей:

> витрати на запобігання забрудненню НС - до витрат на запобігання забрудненню відносять витрати на створення й експлуатацію основних фондів природоохоронного призначення, розроблення і впровадження маловідходних технологій, створення систем регулювання забруднення в період несприятливих умов і т.д. Витрати на запобігання забрудненню на рівні підприємства мають великий перелік, який умовно можна поділити на три групи:

витрати на заходи, що знижують або запобігають утворенню шкідливих відходів у процесі виробництва продукції. Прикладом таких заходів є розроблення і впровадження маловідходних і ресурсозбережних технологій, удосконалення діючих технологічних процесів з метою зменшення утворення відходів;

витрати на заходи, що зменшують або запобігають надходженню відходів у навколишнє середовище. Зокрема, це заходи щодо герметизації технологічного устаткування, переведення неорганізованих викидів в організовані, упровадження замкнутих систем водоспоживання, упровадження різних уловлюючих, очисних і знешкоджуючих споруд, упровадження передових методів очищення газів і стоків і т.д.;

•           витрати на заходи щодо зниження або запобігання впливу шкідливих відходів виробництва, що вже надійшли в навколишнє середовище. У першу чергу це заходи щодо розсіювання і зниження концентрації шкідливих речовин у навколишньому середовищі, наприклад, будівництво висотних труб, розведення стоків, локалізація твердих відходів у місцях збереження. До цієї категорії можна віднести і витрати на створення санітарно-захисних зон, що віддаляють джерела забруднення від реципієнтів (Кислий й ін., 2002);

витрати на компенсацію негативних соціальних наслідків забруднення передбачають додаткове відволікання ресурсів на компенсацію втрат продукції і послуг унаслідок прояву соціальних наслідків забруднення;

витрати на компенсацію матеріальних втрат у складі відходів виробництва також пов'язані з відволіканням виробничих ресурсів на додаткове виробництво даної продукції в суміжних галузях.

При дослідженні витрат на запобігання забрудненню виділяють:

витрати на поточну природоохоронну діяльність,

витрати на проведення природоохоронних заходів.

До капітальних витрат природоохоронного призначення відносять одноразові витрати на створення нових і реконструкцію існуючих природоохоронних основних фондів, екологізацію технологій і здійснення іншої природоохоронної діяльності. Капітальні витрати являють собою кошти, упредметнені в основних фондах і матеріальних оборотних коштах екологічного призначення. Також до капітальних витрат відносять витрати власних засобів підприємств, що мають загально виробничу спрямованість при одночасному природоохоронному ефекті (витрати на удосконалення техніки і технології, на організацію виробництва в напрямку комплексності використання сировини, на створення санітарно-захисних зон) (Макар, 1998).

До капітальних вкладень природоохоронного призначення мають відноситися одноразові витрати на створення нових і реконструкцію існуючих природоохоронних основних фондів, модифікацію технологій і здійснення іншої природоохоронної діяльності.

До поточних витрат природоохоронного призначення відносять витрати на (Макар, 1998; Демина, 1990):

•           матеріали, паливо та енергію, необхідні для здійснення нейтралізації і знешкодження шкідливих речовин; витрати на матеріали, паливо та енергію, а також основну і додаткову заробітну плату   з   відрахуваннями   і   податками,   ремонти, амортизаційні

відрахування, пов'язані з утриманням та експлуатацією основних фондів природоохоронного призначення;

витрати, пов'язані зі здійсненням контролю за експлуатацією природоохоронного устаткування і станом навколишнього середовища;

витрати, пов'язані з управлінням природоохоронною діяльністю; додаткові витрати на експлуатацію основних виробничих фондів, обумовлені удосконалюванням виробничої технології з метою зниження несприятливого впливу господарської діяльності на навколишнє середовище;

витрати на оплату послуг сторонніх підприємств і організацій (за доочищення стоків, геологорозвідувальні роботи і т.д.), а також витрати, пов'язані зі спільним використанням підприємствами регіону об'єктів природоохоронного призначення (шлако- і шламовідвалів та ін.);

витрати на оплату послуг сторонніх організацій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища: екологічний аудит, залучення експерта, рекламно-інформаційне обслуговування екологічної спрямованості і т.д.;

витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

витрати, пов'язані з заходами, що безпосередньо впливають на елементи навколишнього середовища з метою поліпшення їх стану;

додаткові витрати на експлуатацію основних виробничих фондів, обумовлені вдосконаленням виробничої технології з метою зниження несприятливого впливу господарської діяльності на навколишнє середовище;

витрати на оплату послуг, пов'язаних з охороною навколишнього середовища (утримання та експлуатація міських і районних очисних споруджень).

Необхідно також враховувати, що серед природоохоронних витрат є змінні, тобто такі, величина яких змінюється відповідно до зміни обсягу виробленої продукції (наприклад, витрати матеріалів, що йдуть на нейтралізацію шкідливих речовин), умовно-постійні, тобто такі, залежність величини яких від змін обсягу виробництва продукції слабо виражена (витрати на утримання шламонакопичувачів), і постійні, які практично не змінюються при зміні обсягу виробництва (витрати на утримання зелених насаджень).

З огляду на сказане вище пропонується класифікація екологічних витрат (табл. 3.5.2).


Рекомендована література

ВЕВД Нормативно-правова [2-14, 18-21]

Ш        Навчальна [21, 29, 35, 41-43]

Словник основних терминів

Екологізація - процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях.

Екологізація економіки - цілеспрямований процес перетворення економіки, пов'язаний зі зниженням інтегрального екодеструктивного впливу виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту.

Екологічність виробництва - частка екологічних витрат у сукупних витратах виробництва конкретного виду продукції.

Екологоємність продукції - сукупність екологічних витрат на одиницю вартості продукції.

Екологічні витрати - сукупність витрат і збитків у сфері природокористування.

Природоохоронні витрати - виражена у вартісній формі сукупність усіх витрат підприємства на охорону навколишнього середовища.

Комплексна оцінка екологічності виробництва - висновок про рівень екологічності господарської діяльності з урахуванням чинника техногенної безпеки у взаємозв'язку з виробничими ресурсами, умовами і фінансово-економічними результатами господарської діяльності.

Еколого-економічні оцінки - види економічних показників, які характеризують зміну параметрів господарської діяльності економічних суб'єктів (витрати, доходи або їхні зміни), що пов'язані з процесами використання природних благ і/або впливу на компоненти середовища

Екологічна ціна - ціна, що характеризує екологоємність продукції, тобто сумарні екологічні витрати суспільства, пов'язані з використанням природного середовища при виробництві і споживанні одиниці даної продукції.

Оцінка рівня екологізації - отримання кількісних показників, що відбивають рівень екодеструктивного впливу економічних систем (процесів виробництва і споживання продукції).

Екологічний ефект - зміни умов природного середовища (довкілля), кількості та якості природних ресурсів.

Еколого-економічні показники - показники, що характеризують різні аспекти використання природних благ.

Екологічна рівновага - баланс природних або змінених людиною твірних компонентів середовища і природних процесів, який веде до тривалого (умовно нескінченного) існування даної екосистеми.

Порушення екологічної рівноваги - зміна в процесах взаємодії і поєднання компонентів і елементів екосистеми, що зрештою приводить до її заміни іншою екосистемою на тривалий або умовно нескінченний термін.

Запитання для самоконтролю

Назвіть складові еколого-економічного аналізу.

Що являє собою еколого-економічна діагностика?

Що являє собою еколого-економічний ситуаційний аналіз? Які його завдання?

Дайте класифікацію еколого-економічних показників для аналізу еколого-економічного рівня виробництва.

Назвіть   показники   організаційно-технічного   рівня екологічної (природоохоронної) діяльності.

Що розуміють під комплексною оцінкою еколого-економічного рівня виробництва та яка сфера її використання?

Які методи використовуються при оцінці еколого-економічного рівня виробництва?

Що таке природоохоронні витрати підприємства?

Які екологічні податки і збори передбачені законодавством України і як вони розраховуються?

Охарактеризуйте витрати підприємства, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення.

Які   природоохоронні   витрати   не   включають   до собівартості продукції?

Охарактеризуйте витрати на споживання природних ресурсів.

Охарактеризуйте     витрати     від    забруднення навколишнього природного середовища.

Які витрати можна віднести до поточних витрат природоохоронного призначення?

Які     витрати     можна     віднести     до     капітальних витрат природоохоронного призначення?

За     якими     основними     ознаками     можна класифікувати природоохоронні витрати підприємства?


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я