2.3. Кількісна оцінка ризику

Будь-яка оцінка ризику починається з розгляду інформації про попередні події та їхні наслідки і представляє собою, таким чи­ном, процес передбачення, заснований на попередньому досвіді.

Оцінка є кількісним описом виявлених ризиків, у ході якого ви­значаються такі їхні характеристики, як ймовірність прояву та розмір можливих наслідків (збитку). Саме на етапі оцінки фор­муються сценарії розвитку несприятливих ситуацій і для різних величин ризиків можуть бути побудовані функції розподілу ймо­вірності прояви (настання збитку) в залежності від їхніх розмірів. Необхідно відзначити, що оцінку ризику тих чи інших подій мо­жна зробити тільки при наявності достатньої кількості статисти­чних даних. У протилежному випадку дані, котрі аналізуються, будуть не коректні, оскільки для «рідкісних явищ» імовірнісний підхід не може бути застосованим. Так, до чорнобильської аварії ризик загибелі в результаті аварії на атомній електростанції вва­жався біля 2х10-1 на рік, що не відповідало дійсності.


Виявлення та кількісна оцінка ризику можуть виконуватися за схемою, що подано на рис. 2.4. Аналіз небезпек починають з до­слідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела не­безпек. Потім, за необхідністю, дослідження можуть бути погли­блені, для чого виконується детальний аналіз.

Рис. 2.4. Виявлення та кількісна оцінка ризику

Існує багато причин, які визначають відбудеться чи ні небез­печна подія. їх можна розподілити на дві категорії: заздалегідь відомі, тобто ті, на які орієнтовано системи захисту, та невідомі,

котрих не було враховано під час побудови існуючої системи безпеки. Саме остання категорія причин є найбільш небезпеч­ною. Взагалі відомості фахівцям, котрі відповідають за безпеку конкретної ланки, надає система, контролююча ті чи інші проце­си та явища. У подальшому ці відомості аналізуються. Для оцін­ки ризику і прийняття відповідного рішення, необхідно зібрати вихідну інформацію про об'єкт — носій ризику. Ця первинна стадія має назву «виявлення ризику» і містить два основних ета­пи: збір інформації про структуру об'єкта і виявлення небезпек чи інцидентів. Наявність достатньо повної і належним чином структурованої інформації про ризики є підґрунтям для розроб­лення ефективних заходів щодо керування ними. При оцінці промислових ризиків відповідні відомості повинні міститися у декларації промислової безпеки об'єкту.

Кількісні критерії ризику для життя людини (фатальності) знаходяться в широкому діапазоні числових значень, деякі важ­ливі моменти можуть бути виділені, як зазначено нижче:

Рівні ризику в щоденному житті є основним еталоном, на який широко посилаються фахівці з регулювання при введенні стандартів ризику;

Події, внаслідок яких один нещасний випадок зі смертель­ним виходом відбувається з частотою 10-6 (1 на млн. чол.), зви­чайно в суспільстві не помічається, а події з частотою летального виходу 10-3 розцінюються як нещасні випадки.

Ефективний декларований рівень індивідуального ризику, при якому приймається регулятивна дія по зменшенню суспіль­ного ризику, може бути ідентифікований в діапазоні 10-4 ... 510-5 за рік;

Ефективний мінімальний рівень індивідуального ризику, при якому ніколи не приймається регулятивна дія по зменшенню суспільного ризику, може бути ідентифікований величиною 10-7 (1 на 10 млн. чол. за рік);

На ефективний декларований рівень може впливати кіль­кість населення, що знаходиться під експозицією даної небезпе­ки, і ряд інших чинників, тому в деяких обставинах регулятивна дія може застосовуватися тоді, коли ризик нижчий, ніж 10-4 ... 5-10-5 за рік;

Прийнятний рівень ризику для працюючих звичайно трохи вищий, ніж, ризик для громадськості, він іноді може бути вели­чиною до 10- за рік;

• Стандарти (нормативи) для нової розробки і експлуатаційної практики звичайно встановлюються трохи вищими, ніж для іс­

нуючих ситуацій та втручань, беручи до уваги відносну здійс­ненність зниження ризику в цих різних обставинах.

Ризик завжди асоціювався з імовірністю нещасливих подій (НП) та їхніми наслідками. Його розрахункова залежність відби­вається, як правило, в мультиплікативній формі, котра дозволяє оцінити величину очікуваного наслідку:

R = {< si, pi, xi >}, i = 1,2,..., N (2.1)

де R — ризик, що оцінюється; si — сценарій НП; pi — ймовір­ність того, що НП станеться; хі — можливі наслідки НП, якщо вона станеться за /'-им сценарієм.

Для індивідуального ризику R, умову (2.1) може бути подано як:

R' = PfPd'f , (2.2)

де Pf — ймовірність нещасної події, Pdf — ймовірність наслідку (наприклад, смертельного виходу) для індивідуума від да­ної НП, передбачаючи відсутність захисту індивідуума від не­безпеки.

Таким чином R, — це властивість зони, що досліджується, в межах якої існує ймовірність НП (ця ймовірність створюється потенційно небезпечними об'єктами, природним явищем тощо), тому індивідуальний ризик є зручною характеристикою для про­сторового планування. Для індивідуального ризику Ri верхня ме­жа може бути визначена ґрунтуючись на статистичних обчислен­нях. Різні види ризику обчислюються різними способами. Звичайний приклад — розбіжність між добровільним та недобро-вільним ризиками. Максимальний індивідуальний ризик загинути від небезпеки зазвичай коливається між 10-2 за рік для доброві­льної ризикованої діяльності (як наприклад, стрибки з парашу­том) до 10-5 за рік для недобровільного ризику (як наприклад, аварії на атомних реакторах).

Якщо ризик є добровільним, для його визначення зручно ви­користовувати чинник Р:

R, =р-10 "4,

який враховує політику, котра супроводжує прийняття ризику; Р = 10 — для повної свободи вибору (тоді, Ri = 10 ~3 що відпові­дає максимальному ліміту прийнятного ризику), Р = 0,01 прийма­ється для випадків ризику за відсутності прямої вигоди. Врахо­

вуючи визначення індивідуального ризику (2.2) для чинника по­точної політики^) можна записати:

Чинник поточної політики відбиває ставлення суспільства до діяльності, що аналізується, до вигод і збитків від її здійснення.

Найчастіше, об'єктом оцінювання імовірності виникнення не­безпеки є система «Л-Т-С», де людина виступає головним елеме­нтом прогнозування і як суб'єкт, і як об'єкт ризику. Виходячи з цього, «базовими» групами чинників ризику є наступні:

знання людини (загальні і професійні) Z = {z1, z2,..., zk};

психофізіологічні можливості людини (параметри його фізі­ологічних і психологічних функцій) Р = {p1, p2,..., pi};

техногенне (виробниче і/або побутове) оточення V = {v1, V2,..., vn};

природні чинники навколишнього середовища (що слабо контролюються або що не контролюються) E={e1, e2,..., em}, су­перпозиція яких зумовлює виникнення прихованих «недоліків»

Л-Т-С.

Складність проблеми управління ризиком в такій системі по­лягає в тому, що кожна вихідна координата стану системи yi, яка впливає на ризик функціонування всієї Л-Т-С, є функцією всіх впливів yi = Фі (Р, V, E, Z). До того ж Р = P(t), E = E(t) і, як наслі­док, yi = Фі (P(t), V, E(t), Z). Характер дії цих чинників, а також їх взаємодія в загальному випадку не може бути ідентифікована, як не може бути визначений і остаточний вигляд функціонального зв'язку.

Дія цих чинників зумовлює джерела «невпевненості», які ве­дуть до вияву ризику. Для вияву ризику на загальному рівні до­сить появи ризику в одному з «джерел»:

здоров'я людини (г1) або

соціум (г2) або

техногенне середовище (r3) або

природне середовище (r4).

Таким чином, загальний ризик R = >Zri, де r — ймовірність ви­никнення відхилення подій від очікуваних умов. Якщо прийняти до уваги, що кожне з «джерел» ризику може, в свою чергу, мати досить складний характер, вхідні параметри, то типова модель набуває характеру суми ймовірностей відхилень у функціонуван­ні всієї системи Л-Т-С.

Наприклад, ризик нанесення збитку здоров'ю людини r1 має складові:

фізіологічний (qL1) або

психологічний (q12) або

соціально-економічний (q13), і Таким чином, rt = Xq(y, і тоді R = YlZqij.

Відповідно, типова модель ризиків може бути подана як ади­тивна функція ймовірностей відхилення (функціонування) систе­ми від очікуваних (бажаних) умов.

Як правило, аварії відбуваються за збігом випадкових або ви­падкових і невизначених подій, тому небезпеку виникнення ава­рії зазвичай оцінюють ймовірнісними показниками. Випадкові події і величини мають статистичну стійкість, однорідність, від­повідні закони розподілу, тобто можуть повторюватися при од­накових умовах багаторазово.

Для оцінки ризику застосовують відповідні моделі теорії на­дійності. Серед них моделі високонадійних систем, для яких ава­рійні ситуації — рідкі події, а також моделі старіючих систем, якість яких у процесі експлуатації погіршується внаслідок різних видів утоми, зношування тощо.

Прогнозування аварійних ситуацій можливе за умови викори­стання елементарної статистики й дискретного розподілу Пуас­сона, часто застосовуваного до рідких подій і природних явищ, що підпорядковується наступній залежності:

t

P(t) = exp[- \X(t)dt ],

0

де величина X(t) = —1         — P(t) має назву інтенсивності відмов і

P(t) dt

дорівнює ймовірності, що за безвідмовної роботи протягом тер­міну t аварія відбудеться у подальшому короткотривалому інтер­валі часу.

Практика показує, що після короткотривалого початкового періоду експлуатації функція X(t) досить довго залишається ста­більною, тобто X(t) =X = соїШ. Параметр потоку аварій X іноді на­зивають «технічним ризиком» або ймовірністю аварії за одиницю часу. У багатьох випадках його використовують як самостійний оціночний показник небезпеки виникнення аварії і обчислюють за співвідношенням:

X =      , (2.3)

N-Ат

Загрозу життю людини при аварії (небезпека летального кін­ця) оцінюють «індивідуальним ризиком»:

Х         П тзаг

N -Ат троб

де n — кількість об'єктів, на яких сталася аварія за період Ат; N — кількість експлуатованих об'єктів за той же період; тзаг — середня кількість загиблих на одному об'єкті при аварії; троб — середня кількість працюючих на одному об'єкті.

Вплив інтенсивного старіння, втоми та інших чинників мусить виключатися регламентуванням допустимого терміну експлуата­ції досліджуваного об'єкту. У період безвідмовного функціону­вання закон надійності підпадає експонентному розподілу:

P(t) = ехр(-Хт), (2.4)

При вигляді функції надійності як Р(і) = ехр(-Хт), частота від­мов у системі однотипних об'єктів (потік випадкових подій) від­повідає дискретному розподілу Пуассона:

(Хт) т

P(m, Хт) = ±J— -ехр(-Хт), m = 0, 1, 2,..., Хт > 0. m!

Аварії впродовж часового інтервалу т (t, t + т) можливі m разів з імовірністю Р(т, Хт), а відсутність аварійних ситуацій (відсут­ність відмов) — з імовірністю:

Р(0, Хт) = ехр(-Хт).

Ймовірність того, що аварії відбудуться n разів, якщо n < т (тобто менше ніж m разів), визначається функцією розподілу:

Р0 (n < m) = ^ Р(г, Хт) =1 - ф(т, Хт),

i=0

Ф (m, Хт) = P0(n > m) = Y, Р(г', Хт).

Ймовірність виникнення хоча б однієї аварії представляє оці­нку ризику аварії на об'єкті за період т:

Q = 1 - Р(0, Хт) = 1 - ехр(-Хт).

Оцінка ймовірності хоча б однієї аварії серед N об'єктів за час т здійснюється за залежністю:

Q = 1 - ехр(-УХт), (2.5)

Для прикладу наведено розрахунок аварійності атомних енер­гоблоків за багаторічною статистикою аварій. За станом на 1986 рік (рік аварії на Чорнобильській АЕС) у світі сталося 4 аварії (від 5-го до 7-го рівня тяжкості за шкалою МАГАТЕ): дві в Росії та по одній у США і Англії. Якщо прийняти, що на той час у світі функціонувало 370 ядерних енергоблоків із середньою триваліс­тю експлуатації (умовно) 11 років, то параметр потоку аварій складе з урахуванням 2.3:

n          4          -3 -3

Х =      =          = 0,98 - 10   =10 аварій/реакторо-років,

N-Ат   370-11

тобто частота (повторюваність) аварії енергоблоку становить 1 раз на 1000 років.

Однак у країні в той час функціонувало 40 ядерних енерго­блоків, тому ймовірність хоча б однієї аварії на цих блоках за те­рмін І рік відповідно до 2.5 становить:

Q(n > 1) = 1 - ехр(-У Хт) = 1 - ехр(-40 • 0,001 • 1) = 0,04,

тобто 1 аварія на 25 років. Цю величину, незважаючи на її не­припустимо високе значення, можна вважати заниженою, тому що не всі енергоблоки у використаній статистиці були аналогічні Чорнобильським (найнебезпечнішим за конструкцією).

При значеннях Хт > 10 розподіл Пуассона наближається до нормального закону, тому якщо переважають відмови, спричине­ні зношуванням, слід користуватися функцією помилок Гаусса. Це стосується тих випадків, коли поява того чи іншого значення випадкової величини залежить від великої кількості випадкових подій, кожна з яких на цю величину робить малий вплив, причо­му жодний з них не превалює, тобто ймовірність підпадає закону нормального розподілу.

Закон Пуассона широко використовують на практиці, застосо­вують у різних областях техніки і природних процесів, а також до подій (аварій), розкиданих на площах. У цьому випадку параметр Х має сенс середньої щільності, віднесеної не до тимчасового ін­тервалу, а до деякої площі.

Кількісна оцінка соціального ризику

Під соціальним ризиком сьогодні слід розуміти ймовірні події, які породжуються об'єктивними соціально-значимими причина­ми і призводять до втрати життя, здоров'я, необхідності в медич­ній допомозі та інших соціальних послугах.

Останнім часом поняття ризику, як кількісної оцінки небезпек, із сфери повсякденного життя та математичного аналізу теорії

ймовірності затвердилося і в науково-практичній діяльності. У більшості випадків впливу небезпек підпадає декілька осіб, а сума індивідуальних ризиків кожного утворює їхній соціальний ризик. Останній від специфічного виду небезпеки, як наприклад епідемічне захворювання тощо, дорівнює сумі очікуваних нас­лідків від усіх можливих сценаріїв реалізації даної небезпеки за рік. Крім того, він характеризує також наслідки можливих аварій на транспорті, промислових, енергетичних та інших об'єктах го­сподарювання. Для його визначення застосовуються наступні си­стеми оцінки: гігієнічного регламентування (система гранично допустимих концентрацій); метод оцінки ризику, розроблений Агентством по охороні навколишнього середовища США; мето­ди оцінки ризику, засновані на вітчизняних принципах гігієніч­ного регламентування шкідливих факторів навколишнього сере­довища тощо. Звичайно соціальний ризик визначається кількістю втрат (наприклад, загиблих), що, обраховується статистично як функція наслідків. В дійсності, поодинокі події з тяжкими нас­лідками гостріше сприймаються загалом, ніж часті події з неве­ликими фатальними наслідками. Сприйняття людьми поодино­ких подій з тяжкими наслідками є оберненою функцією до очікуваних втрат. Використання певного виду функції маси є ча­стиною аналізу при прийнятті рішення. При розрахунках для оці­нки ймовірності виникнення аварій, аналізу умов їхнього розвит­ку та можливих наслідків спочатку визначається величина територіального ризику. Після чого визначається соціальний ри­зик загибелі більше 10-ти людей. Він складається з: ймовірностей присутності людей у радіусі дії факторів аварії та ураження ними людей.

Соціальний ризик, обумовлений дією на людей шкідливих ре­човин, що знаходяться в повітрі, воді або їжі, визначають іншим способом через поняття «ризику від дози і токсиканта j». Напри­клад, для питної води теоретичною основою пошуку граничних концентрацій за впливом на її запах і присмак є психофізичний закон Вебера — Фехнера.

Оцінку соціального ризику може бути здійснено за методоло­гією оцінки ризику захворювань для населення, котре мешкає на територіях сучасних селітебно — промислових агломерацій, що дозволяє підвищити точність і вірогідність прогнозних оцінок, а також рівень прийнятих управлінських рішень щодо зниження ризику на конкретній території.

Соціальний ризик характеризує можливі аварії на промисло­вих, енергетичних, воєнних та інших об'єктах, які спричиняють

тяжкі наслідки і, насамперед, загибель людей. Для оцінки ризику (ймовірності) виникнення аварій, аналізу умов і оцінки ймовірно­сті розвитку аварій та ймовірності їхніх наслідків спочатку ви­значається територіальний за формулою:

де PBij — ймовірність виникнення аварій на 1-ому джерелі при реалізації j-тої ініціюючої події; Pum — умовна ймовірність од­ного з можливих наслідків аварій; Paf— умовна ймовірність ре­алізації одного з можливих видів аварій; рск — умовна ймовір­ність смертельного результату в к-ой точці простору.

Далі визначаються ймовірність виникнення аварій PBij та ймо­вірність реалізації одного з можливих видів аварій Paf (будується дерево відмов), рис. 2.4.

Формула для розрахунку визначена виходячи з Пуассоновсь-кої (рекурентної) залежності 2.4 низки випадкових подій:

Pbij = P = 1 - e ~хз,

де X — інтенсивність відмов (потік випадкових подій), 1/год; З — загальний термін експлуатації функціонування об'єкта, устаткування, годин.

Величину індивідуального ризику розраховують за наступною залежністю:

де Pk — ймовірність появи людини в k-й точці простору; R — сумарний територіальний ризик.

(х-хк Y SzizkJl

si s2

Ймовірність появи людини в к-й точці простору (х, у) ви­значається за формулою:

де хкук — координати (точки) знаходження співробітників або знаходження робочих місць, (м); х, в — точки (координати) імо­вірної ураження людей при аварії (тобто координати джерела не­безпеки) (м); 8 — параметр нормального розподілу подій аварій, 8 = 85.

Соціальний ризик загибелі більше 10-ти людей за межами по­тенційно небезпечного об'єкту визначається за формулою:

R = P   • P      • P

s        Bij     ураж.люд.     ск (10)

де Рприсймовірність присутності людей у радіусі дії чинників аварії; Руражж людймовірність ураження людей небезпечними факторами аварії; Рск(10) — ймовірність загибелі 10-ти й більше людей в результаті впливу небезпечного фактора аварії.

Руражсшод = 0,001, якщо Аф<ф? та дорівнює 1, якщо Аф ^ ф?

де Лф — величина небезпечного фактора (кПа, кВт/м2, мг/м3 і т. д.); — допустима величина небезпечного фактора (кПа, кВт/м2, мг/м3 і т. д.).

Лж(10) = 0, якщо Аф < фд та дорівнює 0,001, якщо Аф ^ ф? та N < 10

або М - 1 / М,

де N — кількість працюючих (що знаходяться) у зоні ураження людей, чол.; М — максимально можлива кількість загиблих у ре­зультаті небезпечних чинників аварії, чол. звичайно приймається: на виробничих об'єктах при 8-і годинному робочому дні (неза­лежно від ємності) — 0,3 від штатної чисельності; у житловому секторі від середньої щільності населеного місця — 0,45 (не за­лежно від часу доби); інші категорії 0,1.

Соціальний ризик, обумовлений дією на людей шкідливих речовин, що знаходяться в повітрі, воді або їжі, визначають іншим способом. Для оцінки впливу токсиканта, котрий при­сутній у навколишньому середовищі, введене поняття «ризику від дози i токсиканта j», що позначається через [Pe(D)]j. Фак­тично величина [Pe(D)]j є імовірністю, вона залежить від так називаного фактора ризику даного токсиканта Fr і його дози D. Доза виміряється в мг, а фактор ризику має розмірність (мг-1) і являє собою рівень ризику, що приходиться на одиницю дози. Величина фактора ризику встановлюється в результаті спеціа­льних досліджень. Якщо зв'язок між дозою і рівнем ризику лі­нійний, а вплив токсиканта не має поріг, то величина [Pe(D)]j визначається за формулою:

[Реф)]ц- = (Fr • D)j = (Fr- є- v t)j

де є — концентрація токсиканта, мг/л; v — щоденне надходження його до організму, мг; t — час впливу токсиканта, год.; Fr — фак­тор ризику, мг-1.

Кількість важких наслідків (наприклад, ракових захворювань) дії токсикантів на людей визначається залежністю

Че = І І  [Pe(D)]ij - Ny

i=1 j=1

де Nj — кількість людей, що піддаються дії токсикантів, чол.; к — кількість токсикантів; п — кількість рівнів доз кожного ток­сиканта. Символ «е» показує, що йдеться про додаткові (excess) випадки захворювання, котрі викликані розглянутими токсикан­тами.

Формулу можна застосовувати для експресних кількісних оці­нок соціального ризику

Існує значна кількість методологічних і методичних розробок для оцінки ризику. На наш погляд найбільш придатною і переві­реною практикою можна вважати методологію ідентифікації не­безпечних подій, яка передбачає аналіз елементарних дій в ситу­ації, яка привела до виникнення ризику і відмови системи Л-Т-С.

Робота зі збору інформації і виявленню ризиків допомагає ідентифікувати більшість небезпек, але, як правило, через якийсь час виявляються нові. Це може бути пов'язане з накопиченням досвіду та статистичних даних, а також із реалізацією нових тех­нологій і використанням перспективних матеріалів. Тому важли­вою складовою частиною організації такої діяльності є створення плану контролю та виявлення нових ризиків. Треба відзначити, що поставлена задача є досить трудомісткою і вимагає спеціаль­них знань. Оптимальним у такій ситуації є залучення для роботи незалежних фірм чи експертів в галузі оцінки ризиків і страху­вання.

Основні Memodu отримання вихідної інформації про виробничі об'єкти містять використання: стандартизованих опитувальних аркушів, складання й аналіз діаграм організаційної структури підприємств, складання й аналіз карт технологічних потоків ви­робничих процесів, розгляд і аналіз первинних документів управлінської і фінансової звітності, аналіз даних щоквартальних і річних фінансових звітів, інспекційні відвідування виробничих підрозділів, консультації фахівців у даній технічній галузі, експе­ртизи документації спеціалізованими консалтинговими фірмами. Основна мета такої роботи — встановити взаємозв'язки між окремими даними, що містяться в різних джерелах. Низку особ­ливостей має виявлення фінансових і комерційних ризиків під­приємства. Основне значення в даному випадку здобуває аналіз фінансової документації підприємства. Для цього необхідно го­

тувати специфічні опитувальні аркуші, а також адаптувати і низ­ку інших методів виявлення ризику.

Існують два типи опитувальних аркушів. Універсальний (ста­ндартизований) опитувальний аркуш містить позиції загального характеру і придатний для більшості типів виробництв. В цьому полягає перевага, і недолік такої форми опитування. Перевага в тім, що пропонується деяка універсальна форма, яка охоплює бі­льшість сторін діяльності підприємства. Однак ніякий універса­льний запитальник не в змозі передбачити всі можливі види зби­тку для конкретної галузі чи підприємства. Спеціалізовані опитувальні аркуші розробляються звичайно для конкретних ви­дів діяльності з урахуванням їх особливостей і деталізації окре­мих положень.

Метод структурних діаграм призначений для аналізу особли­востей структури підприємства і ризиків, що випливають з цього. Дані, отримані таким шляхом, корисні для оцінки насамперед внутрішніх підприємницьких ризиків, пов'язаних з якістю мене­джменту, організацією збуту і реклами і т. д., а також комерцій­них ризиків.

Карти потоків, чи потокові діаграми, графічно відбивають окремі технологічні процеси виробництва та їхній взаємозв'язок. Ці карти корисні для виявлення основних елементів виробничого процесу, від яких залежить його надійність і стійкість. Такі елементи нази­вають вузловими, оскільки порушення їхнього режиму функціону­вання та вихід з ладу припиняють весь виробничий процес або при­водять до виникнення критичних з точки зору аварійності ситуацій. Процес, зафіксований у конкретній карті, може охоплювати якийсь один вид діяльності організації, усі внутрішні виробничі процеси чи окремий технологічний ланцюжок. Для отримання додаткової інфо­рмації і перевірки на місцях її вірогідності та повноти можуть орга­нізовуватися інспекційні поїздки на підприємства. Ефективність ін­спекції прямо залежить від кваліфікації співробітників, її здійсню­ючих. Якщо співробітники мають досить високу кваліфікацію і великий досвід роботи, то вони відзначать ті важливі нюанси, котрі можуть бути упущені респондентами опитувальних аркушів і інших фахівців, що працюють на відповідних об'єктах чи здійснюють ви­значені технологічні операції. Пряма інспекція дозволяє також ви­явити й уточнити окремі аспекти плану керування ризиком оцінити можливі витрати на керування на даному підприємстві і дати реко­мендації з регулювання рівня ризику.

Робота з фінансовою й управлінською документацією підпри­ємства має важливе значення для виявлення ризиків оскільки в

документах фіксуються всі інциденти, що відбулися, яки призве­ли до збитків, а також події, котрі мають відношення до збіль­шення чи зменшення ризику. Збитки підприємства, що виника­ють внаслідок настання непередбачених подій, спочатку фіксу­ються в актах, а потім знаходять своє відображення в бухгалтерській звітності.

Відображення в документах аварій, які відбулися на ОЕ здійс­нюється наступним чином. Спочатку складається акт розсліду­вання аварії. Потім підготовляється так називана дефекаційна ві­домість на відновлення об'єкта, на підставі якої розраховується величина збитку і визначається обсяг необхідних робіт. Далі, від­повідно до обсягів робіт складається кошторис, де вказуються всі збитки від аварії (вартість втрачених основних і оборотних фон­дів, витрати матеріалів, запчастин, вартість робочої сили і т. д.). Ці дані потім фіксуються в різних формах бухгалтерської звітно­сті. Завершивши етап виявлення ризику, переходять до етапу йо­го оцінки.

Події, котрі не піддаються кількісній оцінці, складно контро­лювати як у рамках традиційних методів керування ризиками, спрямованих на їхню ідентифікацію, оцінку і розробку відповід­них заходів, так і при використанні інструментарію страхування з метою повного віднесення ризиків на рахунок страхових компа­ній. У випадку необхідності оцінки ризиків, які важко визначити, зростає роль різного роду привхідних чинників. Так, на оцінку ризиків впливають спогади та уявлення експертів про колишні подібні події. Часто під впливом цих вражень статистичні дані ігноруються або помилково інтерпретуються, судження будують­ся не на об'єктивній основі, а на підґрунті сформованих аналогій. У кінцевому результаті оцінка стає залежною від вихідних цільо­вих настанов. Подібні проблеми властиві як групі збитків віднос­но добре документованій (тобто насамперед матеріальних), так і групі з розмитим і неповним описом (наприклад, пов'язаних із здоров'ям людини або її моральними втратами). У категорії останніх ірраціональність оцінки відбивається, природно, різкі­ше. Тому селективний підхід до використання інформації вияв­ляється тим сильніше, чим більш суперечливі дані і невизначені одержувані результати, а також чим складніше сама досліджува­на система. Напевно, у силу цього урахування фактів збитку здо­ров'ю (моральних втрат) стає допоміжним у порівнянні з матері­альними ризиками. Дехто з фахівців пропонує залучити науку в якості легітимаційної бази для специфічних визначень в галузі дослідження ризиків, а оскільки помилки у визначенні ризиків

здатні викликати значні соціальні наслідки, то використання су­часних наукових досягнень є безумовно доцільним. Тоді проце­дура визначення ризиків не буде занадто жорсткою і збереже зда­тність до постійних змін. При цьому способи використання науки можуть бути самими різними, щоб у рамках пов'язаних з ризика­ми конфліктів сторони мали можливість відстоювати свої інтереси.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я