1.5. Теорія небезпеки та безпеки

Основними термінами в науці про безпеку є небезпека, безпека, ризик. Небезпека - центральне поняття в безпеці життєдіяльнос­ті. Під небезпекою розуміють можливість виникнення обставин за яких матерія, поле, енергія та інформація або їх поєднання мо­жуть завдавати шкоди здоров'ю людини, збиток навколишньому природному середовищу і соціально-економічній інфраструктурі, тобто викликати небажані наслідки безпосередньо або побічно. Ін­шими словами, небезпека - потенційна можливість дії негативних (шкідливих і небезпечних) чинників на певний об'єкт (предмет) дії.

При невідповідності характеристик впливаючих чинників ха­рактеристикам об'єкту (предмету) дії і з'являється феномен небез­пеки (наприклад, ударна хвиля, аномальна температура, нестача кисню у повітрі, токсичні домішки в повітрі тощо).

Небезпека - може реалізуватися у вигляді прямого або непря­мого збитку для об'єкту (предмету) дії поступово або раптово, і різ­ко в результаті відмови системи. Прихована (потенційна) небезпе­ка для людини реалізується у формі травм, які відбуваються при нещасних випадках, аваріях, пожежах; для технічних систем — у формі руйнувань, втрати керованості; для екологічних систем — у вигляді забруднень, втраті видової різноманітності тощо.

Визначальні ознаки небезпеки - можливість безпосеред­ньої негативної дії на об'єкт (предмет) дії; можливість порушен­ня нормального стану елементів виробничого процесу, в ре­зультаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, трав­ми. Наявність хоча б однієї з вказаних ознак є достатньою для віднесення чинників до розділу небезпечних або шкідливих. Кількість ознак, що характеризують небезпеку, може бути збіль­шена або зменшена залежно від мети аналізу.

6-та Всесвітня конференція по запобіганню і управлінню по­шкодженнями (Монреаль, Канада, 15 травня 2002 р.) враховуючи, що безпека людини є великою занепокоєністю для цілого світу, слі­дуючи Універсальній декларації прав народів, Універсальній де­кларації прав людини, Міжнародному договору про громадянські і політичні права, Міжнародному договору про економічні, соціаль­ні і культурні права, Договору про усунення усіх форм дискриміна­ції жінок, Декларації Організації Об'єднаних Націй про усунення насилля над жінками, Декларації Організації Об'єднаних Націй

про захист жінок і дітей від небезпек і озброєних конфліктів, Дого­вору Організації Об'єднаних Націй про права дитини, Віденській декларації і програмі дій всесвітньої конференції прав людини, Бейджинської декларації і платформи дій, Декларації Організації Об'єднаних Націй про соціальний прогрес і розвиток, Декларації Організації Об'єднаних Націй про права туземних народів, і інших доречних міжнародних інструментів про права людини, прийня­ла декларацію «Право людини на безпеку»: Безпека є основним правом людини. Вона є істотною для досягнення здоров'я, миру, справедливості і благополуччя.

Мета декларації «Право людини на безпеку» - установити по­стійний стан пильності і розробити механізми контролю небезпек на безперервній основі.

Монреальська декларація дає наступне визначення безпеки людини (стаття 2): «Безпека — це стан, в якому небезпека і умови, які ведуть до фізичного, психологічного або матеріального збитку, контролюються для того, щоб зберегти здоров'я і добробут індиві­дів та суспільства».

Безпека є результатом комплексного процесу взаємодії люди­ни з довкіллям, включаючи фізичні, соціальні, культурні, техноло­гічні, політичні, економічні і організаційні середовища. Безпека, однак, не визначається, як повна відсутність небезпеки. Об'єктом Монреальської Декларації є не ліквідація всіх ризиків, але скоріше їх контроль для захисту здоров'я і благополуччя індивідів та сус­пільства у цілому.

Формулюючи загальне визначення безпеки, необхідно від­мітити, що безпеку завжди пов'язують з певним часом існуван­ня системи, що розглядається. Тільки на певному відрізку часу можна встановити, чи буде призводити до негативних наслід­ків зовнішня дія на систему або її внутрішні процеси. Говорити про абсолютну безпеку неможливо тому, що неможливо оціни­ти за будь-яким, навіть дуже довгим, але обмеженим часовим відрізком, результат дії факторів, якщо цей результат може спричинити зміну системи у майбутньому. Тому, поняття без­пеки є завжди відносним, тобто визначеним з певною вірогід­ністю, яка залежить від досліджуваної системи, її складності, взаємозв'язків усередині та у структурі з навколишнім середо­вищем, часу спостереження, рівня розвитку науки та практики. Критерієм безпеки є відсутність негативної динаміки у розви­тку системи. Практично, безпека — це не відсутність небезпек,

а відсутність небезпечної дії або її наявність на сприйнятному рівні ризику для системи.

Безпека — це такий стан системи, коли дія зовнішніх та вну­трішніх факторів на неї не призводить до утруднення чи унемож-ливлення її функціонування та розвитку.

Безпека людини — це такий стан людини, коли дія зовнішніх та внутрішніх факторів не призводить до утруднення чи унемож-ливлення її функціонування та розвитку.

Життєдіяльність людини потенційно небезпечна. Справедли­вість цієї аксіоми можна прослідити на всіх етапах розвитку систе­ми «людина-середовище існування». Так, на ранніх стадіях свого розвитку, навіть за відсутності технічних засобів, людина безпе­рервно випробовувала дію негативних чинників природного по­ходження: знижених і підвищених температур повітря, атмосфер­них опадів, контактів з дикими тваринами, стихійних явищ і т.п. В умовах сучасного світу до природних додалися численні чинники техногенного походження: вібрації, шум, підвищена концентрація токсичних речовин в повітрі, водоймищах, грунті; електромагніт­ні поля, іонізуючі випромінювання і ін.

Наслідки дії небезпеки: погіршення здоров'я та життєдіяльнос­ті людини, шкода навколишньому середовищу, матеріальні збит­ки тощо. Використовуючи термін «небезпека» ми не передбачає­мо неминучого негативного впливу на людину (складну систему), тобто термін небезпека і негативний вплив речі різні. Негативний вплив передбачає дію на систему (людину, об'єкт), що призводить до погіршення її функціонування або повного її руйнування, тоді як небезпека є тільки можливістю такої дії.

Види небезпек:

Потенційна (або загроза) — виникає при будь-якому мож­ливому контакті з негативними якостями об'єктів чи суб'єктів си­туації.

Уявна є результатом перебільшення чи хибної оцінки нега­тивних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлу­мачення мовних повідомлень.

Провокована — виникає внаслідок прояву окремих особис-тісних негативних якостей людини (агресивність, грубість, жорсто­кість, пиха, гонор тощо) і відповідної реакції на них з боку інших осіб.

Реальна — це наслідок несприятливої динаміки ситуації з реальними факторами загрози життю та здоров'ю людини.

Потенційна (прихована) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзви­чайних ситуацій, захворювань чи травм людей.

Коли потенційна небезпека (загроза) перетворюється на реаль­ність, вона стає небезпекою (ризиком безпеки). Однак, в цей мо­мент, люди ще не зазнають шкоди. Якщо люди піддаються ризику безпеки, це умови тільки для потенційного, а не фактичного лиха (шкоди). Коли люди дійсно входять у прямий контакт з небезпе­кою, вони отримують дійсне лихо (шкоду) від небезпеки. Це може бути ситуація, в якій люди можуть зазнати серйозного страждан­ня, або навіть втратити життя.

Власне процес розвитку небезпеки можна описати наступною логічною послідовністю:

порушення технологічного процесу, допустимих меж екс­плуатації, умов утримання тощо;

накопичення, утворення вражаючих чинників, що приво­дять до аварії технічні системи;

руйнування конструкції;

викид, утворення вражаючих чинників;

дія (взаємодія) вражаючих чинників з об'єктом дії (з навко­лишнім природним середовищем, людиною, об'єктами тех-носфери та ін.);

реакція на вражаючу дію.

Залежно від особливостей технічної системи окремі елементи наведеного ланцюга можуть бути відсутніми. Кожній такій події можна приписати окремий показник у вигляді ймовірності події:

відмови технічної системи;

аварійного результату;

утворення вражаючих чинників;

ураження об'єктів дії;

вторинних вражаючих чинників;

дії;

ураження.

З наведеної логічної послідовності виходить, що наявність по­тенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її нега­тивною дією на об'єкт. Будь-яке виключення в ланцюзі веде до не-реалізації небезпеки.

Для реалізації небезпеки необхідне виконання мінімум трьох умов: небезпека реально діє; об'єкт перебуває в зоні дії небезпеки; об'єкт не має достатніх засобів захисту.

Аналіз безпеки людини має п'ять складових: аналіз загрози безпеці людини; аналіз експозиції безпеки людини; аналіз уразли­вості безпеки людини; аналіз лиха (шкоди) безпеки людини; ана­ліз ризику безпеки людини.

Аналіз загрози починається з розпізнавання (ідентифікація) найбільш небезпечних загроз для безпеки людини. Для цього не­обхідно розглянути всі можливі в даній ситуації види загроз. Далі необхідно оцінити ймовірність, з якою кожна з цих загроз безпеки перетвориться на фактичну небезпеку.

Аналіз експозиції починається з вивчення, як люди експону­ються або входять в контакт з різними небезпеками. Тоді необхід­но оцінити ймовірність, з якою люди дійсно піддаються цим не­безпекам.

Аналіз уразливості починається з вивчення аспектів, які ро­блять людей уразливими до небезпеки. Це вимагає розпізнати речі, які роблять людей уразливими до виявлених в конкретній си­туації несприятливих факторів. Наступним є визначення наскіль­ки люди є уразливими до цих небезпек.

Аналіз лиха починається з вивчення, що може статися з людь­ми протягом лиха. Необхідно оцінити, які збитки будуть нанесені, скільки людського страждання може дійсно відбутися протягом лиха.

Аналіз ризику вимагає вивчити всі ризики, які загрожують без­пеці людини. Більш точно це виконується за допомогою вивчення результатів попередніх чотирьох аналізів. Зокрема:

Вивчення найбільш небезпечних загроз для безпеки лю­дини.

Вивчення загроз, що стануть небезпеками.

Вивчення, як люди експонуються небезпеками.

Вивчення обставин, які сприяють уразливості людей до не­безпек.

Вивчення, що може статися з людьми протягом серйозного лиха.

Вивчення страждань, що відбуваються протягом лиха.

На грунті цієї інформації можна потім ідентифікувати най­більш серйозні ризики для безпеки людини.

З метою дослідження ризику небезпеки запроваджується мо­дель аналізу безпеки/небезпеки, (рис. 1.5.)


Модель використовується для опису зв'язків між причинами, небезпеками, станами системи і ефектами (ефект або збиток є описом потенційного наслідку, найчастіше шкоди, від небезпеки, що відбувається у визначеному стані системи).

Деякі терміни, що використовуються в процесі аналізу безпеки людини, мають наступні визначення.

Ідентифікація небезпек—виявлення типу небезпеки та вста­новлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

В процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, ймо­вірність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і ін. параметри, необхідні для вирішення конкретної задачі.

Методи виявлення небезпек діляться на:

інженерний - визначають небезпеки переважно в техніч­них системах,

експертний - направлений на пошук відмов і їх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок.

реєстраційний - полягає у використовуванні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ре­сурсів, кількості жертв.

органолептичний - використовують інформацію від органів чуття людини (зору, дотику, нюху, смаку і ін.). Приклади за­

стосування — зовнішній візуальний огляд техніки, виробу, визначення на слух (по монотонності звуку) чіткості роботи двигуна і ін.

Номенклатура небезпек — перелік назв, термінів, системати­зованих за окремими ознаками.

Квантифікація небезпек — введення кількісних характерис­тик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кіль­кісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Квантифікація (лат. quatum — скільки) — кількісний вираз, ви­мірювання, що запроваджується для оцінки складних, якісно ви­значуваних понять.

Небезпеки характеризуються потенціалом, якістю, часом іс­нування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії. Потенціал виявляється з кількісної сторони, наприклад рівень шуму, запиленість повітря, напруга електричного струму. Якість відображає його специфічні особливості, що впливають на орга­нізм людини, наприклад частотний склад шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму.

Застосовуються чисельні, бальні і інші прийоми квантифіка-ції. Мірою небезпеки може виступати і кількість потерпілих.

Іншою мірою небезпеки може бути збиток для навколишнього середовища, який тільки частково може бути виміряний економіч­но (в основному через витрати на ліквідацію наслідків). Найпоши­ренішою оцінкою є ризик—ймовірність втрат при діях, пов'язаних з небезпеками.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди. Таксономія — слово грецького походження (taxis — розташування по порядку + monos — закон) - визначається, як «теорія класифі­кації і систематизації складноорганізованих областей діяльності, що мають звичайно ієрархічну будову». Таким чином, таксономія в науці — класифікація і систематизація складних явищ, понять, об'єктів. Оскільки небезпека є поняттям складним, ієрархічним, має багато ознак, тому їх таксономірування виконує важливу роль в опрацюванні наукового погляду в області безпеки діяльності і до­зволяє пізнати природу небезпек, дає нові підходи до задач, їх опи­су, введення кількісних характеристик і управління ними.

Небезпеки класифікують за:

походженням;

сферою проявлення;

локалізацією;

шкодою

наслідками;

часом проявлення;

структурою;

характером дії .

Представляється можливим навести приклади таксономій:

за природою походження: природні, техногенні, антропо­генні, екологічні, змішані;

виробничі небезпеки: фізичні, хімічні, біологічні, психофі­зіологічні, організаційні;

за місцем локалізації у навколишньому середовищі: атмос­фері, гідросферні, літосферні;

за сферою діяльності людини: побутові, виробничі, спор­тивні, військові, дорожньо-транспортні тощо;

за видом збитку, що завдається: соціальний, технічний, економічний, екологічний тощо;

за характером дії на людину: активні (чинять безпосеред­ню дію на людину шляхом притаманних їм енергетичних ресурсів); пасивно-активні (що активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, нерівності поверхні, ухи­ли, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями і ін.); пасивні — виявляються опосередкованими (до цієї гру­пи відносяться властивості, пов'язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищени­ми навантаженнями на устаткування тощо. Виявляються у вигляді руйнувань, вибухів тощо);

добровільні і примусові небезпеки: дії небезпек можна під­даватися як добровільно, наприклад, займаючись гірсько­лижним спортом, альпінізмом або працюючи на промисло­вому підприємстві, так і примусово, знаходячись поблизу місця подій у момент реалізації небезпек. Такий підхід до­зволяє виділяти небезпеки виробничі і невиробничі (ризик для населення);

за зосередженістю: сконцентровані (наприклад, місце похо­вання токсичних відходів) і розсіяні (наприклад, забруднення грунту атмосферними викидами теплових електростанцій).

Список можна продовжити. Таксономія проводиться залежно від того, яку мету поставив дослідник, наприклад: оцінити ефекти зміни стану навколишнього середовища на організм людини.

Класифікація за ефектами зміни навколишніх умов. Будь-яке помітне відхилення від звичних, визначених в ході тривалої біологічної еволюції умов існування людини призводить до травм або захворювань. Найістотніші параметри середовища існування людини, що мають істотне значення для його нормальної і безпеч­ної життєдіяльності, такі:

а)         температура;

б)         тиск навколишнього атмосферного повітря;

в)         зовнішній тиск, що чиниться на окремі ділянки тіла;

г)         концентрація кисню;

д)         концентрація токсичних або корозійно-активних речовин;

е)         концентрація хвороботворних мікроорганізмів;

ж)        густина потоку електромагнітного випромінювання;

з)         рівень іонізуючих випромінювань;
і) різниця електричного потенціалу;
к) звукові навантаження.

Організми і рослини здатні без шкоди для себе переносити дію небезпек в певних межах, наприклад, дію забруднюючих речовин, теплового випромінювання, вібрації. Їх рівень, нижче за який хво­робливі реакції не спостерігаються, називають пороговим рівнем. При понадпорогових кількостях з'являються негативні наслідки. Вони залежать від величини небезпечної дози (Р), так і від трива­лості дії (експозиції) небезпеки (т). При короткій експозиції (малої тривалості) можливо витримати більш високі рівні, тобто порогові значення для них можуть бути вищими і знижуватися при більш тривалій експозиції (рис.1.6).

Шкода - поняття соціальне. В даний час не склалося досить стійкої термінології щодо назви втрат, які виникають при реаліза­ції небезпек різного характеру. Шкода має різний відтінок — еко­номічний, екологічний, моральний, соціальний і т.п. Але не дивля­чись на це все, в основі поняття «шкоди» часто лежать економічні чинники. Звідси шкода — поняття економічне. Його складовими частинами служать поняття шкода і збиток.

Стосовно природного середовища заподіяна шкода може бути представлена у вигляді реальних і передбачуваних втрат для неї. Такі втрати виражаються у формі збитку — реальні втрати в при­родному середовищі (знищення лісових масивів, тваринного світу, виснаження вод, зниження родючості грунтів тощо) та збитків — витрати на відновлення порушеного стану природного середови­ща, неотримані доходи, екологічні втрати.

4

1          1—►

Рис. 1.6. Зв'язок між пороговим рівнем та тривалістю експозиції небезпеки

Шкода природному середовищу включає кількісні і якісні втрати в оточуючому нас природному середовищі існування. Вони виявляються в забрудненні навколишнього середовища, тобто фізико-хімічній зміні складу повітря, води, земель, що створює загрозу для здоров'я населення, рослинного і тваринного світу, у псуванні (приведенні в непридатність), пошкодженні, знищенні природних об'єктів і екосистем. Змінена унаслідок заподіяної шко­ди якість природного середовища, у свою чергу, негативно впли­ває на соціальне середовище — завдається шкода здоров'ю людей, матеріальним цінностям. Таким чином, в загальному понятті шко­ди природному середовищу розрізняють шкоду первинного і вто­ринного походження. Шкода здоров'ю і матеріальним цінностям носить похідний характер, оскільки походить від вторинної шко­ди, заподіяної природному середовищу.

Шкода здоров'ю виявляється у втратах фізіологічного, еконо­мічного, морального, генетичного характеру. Шкода матеріаль­ним цінностям направлена на утиск майнових інтересів власни­ка — майна. Це не тільки держава, але і кооперативні, суспільні, приватні підприємства та організації. Вона може бути у вигляді

втрат урожаю сільськогосподарських структур, загибелі сільсько­господарських тварин, знищенні багаторічних насаджень, нео-триманих доходів.

Для ряду небезпек, здатних до біоакумуляції, таких як, напри­клад, забруднювачі елементів біосфери (важкі метали, ДДТ), іс­нують певні межі, в рамках яких організм здатний компенсувати їх негативну дію. Саме такий підхід закладений в ряд гранично допустимих значень — ГДР (гранично допустимий рівень), ГДК (гранично допустима концентрація) тощо. Пороговий рівень дії небезпеки існує і для технічних систем, будівельних конструкцій, гірсько-технічних споруд тощо. Він характеризується здатністю елементів технічних систем, будівельних конструкцій тощо, чини­ти опір до певної межі та протягом певного часу негативним (руй­нуючим) діям або корисним (робочим) навантаженням, зберігаю­чи при цьому свої задані функції. Цей рівень оцінюється якісними і кількісними характеристиками матеріалу елементів або систем в цілому, іменованими показниками надійності.

Для виключення необоротних біологічних ефектів встановлю­ють нормовані безпечні і гранично допустимі рівні або концен­трації енергетичної або біологічної дії. При визначенні гранично допустимих значень доводиться робити вибір між ймовірністю за­вдати збитку здоров'ю людини і економічною вигодою забезпечен­ня більш жорстких нормативів.

Встановлення значень граничних доз дії базується на підпо-рогових концентраціях речовин (або інших величин дії), при яких не спостерігається скільки-небудь помітного відхилення або зміни функціонального стану організму, визначеного точними і чутли­вими фізіологічними, біохімічними і патогістологічними метода­ми, прийнятими в сучасних медико-біологічних дослідженнях. Виходячи з цього, предметом регламентації при оцінці впливу не­безпечних та шкідливих чинників на безпеку життєдіяльності лю­дини є ступінь впливу чинників середовища на характер і рівень змін функціонального стану, функціональних можливостей орга­нізму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можли­востей розвитку останніх.

Таким чином. Небезпеки — багатоаспектне явище, і важко, а часом навіть неможливо, розглядати одні складові частини небез­пеки у відриві від інших. Необхідно мати уявлення про те, яких на­слідків слід чекати, наскільки велика загроза для навколишнього природного середовища і для суспільства.

Джерелами небезпеки (матеріальними носіями) є: людина; об'єкти, що формують трудовий процес і що входять в нього: пред­мети праці, засоби праці (машини, верстати, інструменти, спору­ди, будівлі, земля, дороги, енергія тощо); продукти праці; техноло­гія, операції, дії; природно-кліматичне середовище (грози, повені, сонячна активність тощо); флора, фауна. При аналізі обстановки середовища діяльності людини вимальовуються як зовнішні, так і внутрішні джерела небезпеки.

Зовнішні джерела — два роди явищ: стан середовища діяль­ності (технічні системи) і помилкові, непередбачені дії персоналу, що приводять до аварій і створення для навколишнього середови­ща і людей ризикованих ситуацій. При цьому різні чинники серед­овища впливають неоднаково: якщо техніка і технології можуть представляти безпосередню небезпеку, то соціально-психологічне середовище, за винятком випадків прямого шкідництва, вплива­ють на людину через її психологічний стан, через дезорганізацію її діяльності.

Внутрішні джерела небезпеки обумовлені віктимністю — осо­бистими особливостями працюючого, які пов'язані з його со­ціальними та психологічними властивостями і представляють суб'єктивний аспект небезпеки (цей аспект більш детально розгля­дається психологією безпеки діяльності).

Спроби визначити, що таке безпека людини сьогодні, є надзи-чайно широко розповсюдженими. Програма Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP) в щорічному звіті про розвиток людства за 1994 р. у розд. 2: «Нові виміри безпеки людини» виробила на­ступне визначення безпеки людини: «Безпека людини має два го­ловних аспекти. Вона означає, поперше, безпеку від таких хроніч­них загроз, як голод, хвороба і репресії. І по-друге, вона означає за­хист від раптових і шкідливих руйнівних подій в умовах щоденно­го життя, — чи то вдома, на роботі або в суспільстві. Такі загрози можуть існувати на всіх рівнях національного буття і розвитку...» і там же: «Перелік загроз для безпеки людини довгий, але найбіль­ше він може бути розкритий декількома наступними головними категоріями: економічна безпека; безпека харчування; безпека здоров'я; екологічна безпека; особиста безпека; суспільна безпе­ка; політична безпека».

В згаданому звіті безпека людини визначена як універсальна потреба, яка характеризується широкою взаємозалежністю всіх людей, залежністю від величезної кількості загроз, загальних для

будь-кого і будь-де. Безпека людини залежить від наявності пре­вентивних засобів, які в свою чергу залежать від того, як люди жи­вуть, від їх доступу до засобів охорони здоров'я, соціальних, еконо­мічних і освітянських можливостей, від того, живуть вони в умо­вах миру чи війни.

Мета безпеки людини — охороняти життєве ядро людини від критичних всюди поширених загроз без перешкод довгостроково­му існуванню і діяльності самої людини (Визначення дане Комісі­єю ООН з безпеки людини, 2003).

В даному визначенні термінам, що використовуються, нада­ються наступні тлумачення:

Охороняти — забезпечувати і поширювати безпеку людини на основі: ідентифікації поширених і критичних загроз; запобі­гання (таким чином, щоб небезпеки не відбувалися); пом'якшення (тобто небезпеки відбуваються так, що шкода від них обмежуєть­ся); реагування (жертви небезпек продовжують своє існування з гідністю і з підтримкою засобами до проживання);

Життєве ядро — багатовимірний набір прав і свобод люди­ни, які грунтуються на практичних аспектах.

Людина (всі люди) — наголос на людині (не на державі) — сфокусований на індивідах і їхніх суспільствах, універсальний і передбачає відсутність любої дискримінації.

Критичні поширені загрози — критичні загрози втруча­ються у види діяльності і функції ядра людини. Поширені загрози — великомасштабні, періодичні небезпеки. Загрози можуть бути прямими, як, наприклад, геноцид або громадянська війна. Загро­зи можуть також бути опосередковані, наприклад, як нестача ін­вестицій або фінансовий колапс.

Довгострокове існування і діяльність людини — безпека людини не є достатньою для існування і діяльності людини. Про­цеси безпеки людини повинні бути сумісні з поточним станом роз­витку людини за допомогою підтримки її участі, свободи, інститу-ційної відповідності і несхожості.

Стаття 11 Монреальської декларації визначає відповідаль­ність держави: «Всі держави повинні поважати і захищати право людини на безпеку. Відповідно всі держави повинні формулювати політику запобігання пошкодженням і сприяння безпеці».

Безпека може бути досягнута за допомогою активного діяння на структури і оточення, а також на ставлення та поведінку люди­ни. На цей процес можуть вплинути:

поширення інформації про ризик і варіанти вибору управ­ління ризиком між громадськими і політичними, професій­ними, науковими і суспільними групами;

узгоджені дії з метою максимізувати рівні безпеки, що є до­сяжними за даних умов;

відповідні механізми для розподілення ресурсів в залеж­ності від потреб і для рішення конфліктних інтересів;

легальні (юридичні) основи для гарантії відповідальності індивідів, організацій і урядів на всіх рівнях.

Небезпеки є необхідною умовою еволюції людини і суспільства в цілому. Небезпека була та є рушійною силою природнього добору і сьогодні стає рушійною силою інтелектуального добору еволюції.

Досягнення високого рівня безпеки призводить до уповільнен­ня чи припинення еволюційних процесів, що веде за собою дегра­дацію та відмирання виду чи суспільної формації.

Надмірна кількість небезпек, що загрожують людині чи сус­пільству, на певному етапі переходять у нову якість, що характе­ризується значними катастрофічними наслідками.

Розвиток цивілізації створює все більшу кількість потенційних небезпек для людини. Якщо на початку розвитку людства осно­вною рушійною силою був природній відбір з певною, притаман­ною йому кількістю небезпек, то в час технічної революції на пер­ше місце виходять небезпеки, що з'явилися внаслідок діяльності людського розуму.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я