1.2. Енергія і життя

Сучасна екологія розглядає в центрі карти­ни еволюції живої природи кругообіг речовин в екосистемі. Джерело руху і розвитку життя в ній — постійне накачування по­током вільної енергії й вимушене обертання речовин під впли­вом цього збурення. Окрім джерела енергії (Сонця) і проміжної системи (біосфери), обов'язковим елементом екосистеми є третя ланка — приймач енергії (Космос) або стік, у який енергія пере­ходить. Потік сонячної енергії породжує й організовує кругообіг в органічній системі (від простих, фізичних — води і повітря, до складного, біологічного). Енергії, за такого підходу, відводиться роль "цариці світу". Ентропія ("тінь" енергії) своїм зростанням тільки демонструє збільшення потоків вільної енергії, викорис­таної екосистемою.

Відомі три основні типи сучасних концепцій розвитку життя: субстратний, енергетичний та інформаційний. Енергетичний підхід указує напрям розвитку складних відкритих систем, що зовні наражаються на постійне накачування енергії: це вдо­сконалення біохімічних циклів речовини; їхнє прискорення; зростання переробки енергії кожною одиницею структури.

"Можна без перебільшення твердити, — зауважував у своїй основоположній монографії "Біосфера", оприлюдненій 1926 р., видатний природознавець В.І. Вернадський, — що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети, біосфера, цілком перебуває під впливом життя, визначається живими організмами. Поза сумні­вом, енергія, яка надає біосфері її звичний вигляд, має космічне походження. Вона виходить із Сонця у формі променистої енер­гії. Але саме живі організми, сукупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію на земну, хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми, які своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, а головне — безперервною зміною поколінь, що триває сотні мільйонів років, своїм народженням і розмножен­ням породжують одне з грандіозних планетних явищ, які не існують ніде, окрім «біосфери».

Таким чином, В.І. Вернадський розглядає біосферу не як просту сукупність живих організмів, а як єдину термодинаміч­ну оболонку (простір), в якій зосереджене життя і відбувається постійна взаємодія всього живого з неорганічними умовами середовища.

З появою людей на Землі починається їхній вплив на круго­обіг речовин і енергетичний обмін у біосфері. Разом з розвитком людського суспільства зростає антропогенна дія на довкілля. Людина, на відміну від інших організмів, впливає на природу не тільки біологічним обміном речовин, а й своєю працею. Зростання народонаселення, технічного оснащення й суспіль­ної організації праці спонукали посилення антропогенних трансформацій у біосфері. Причому етапи взаємодії суспільства і природи відповідають не тільки етапам удосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали на природу, але й етапам розвитку виробничих відносин, періодом розвитку всього людського суспільства.

Проте, останнім часом ця взаємодія набуває характеру, за­грозливого для самої біосфери. Науково-технічна революція, що стала можливою внаслідок великих відкриттів у біології, хімії й багатьох інших науках, значно розширивши можливо-

сті інтенсивного використання природних ресурсів, водночас ускладнила і прискорено й надалі ускладнює взаємини людини з довкіллям. В екологічні системи і, загалом, у біосферу вно­сяться досить помітні й непередбачувані зміни. Вони нерідко пов'язані із забрудненням повітряного басейну, морських ак­ваторій і прісноводих водоймищ, з порушенням ґрунтового по­криву й цінних ландшафтів, водних і лісових ресурсів, зі змен­шенням чисельності корисних видів тварин і рослин.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я