11.2. Енергетичні аспекти екологічної безпеки

Таким чином, одним із пріоритетних напрямів розвитку України, забезпечення її екологічної безпеки є охорона довкілля. Коріння екологічної кризи заглиблене в Чорноби­льській катастрофі й непомірному техногенному навантаженні, що спричинило, зрештою, стрімке зниження асиміляційних і якісних характеристик природного довкілля.

Територія України є техногенно перенасиченою небезпечни­ми об'єктами. Масштаби забруднення довкілля в низці реґіонів України досягли критичного рівня. Головними забруднювачами повітря, як уже наголошувалося, є підприємства енергетики, металургії і транспорту. Досить важливим є питання, які джере­ла екологічної небезпеки найбільш істотні. У попередніх розді­лах ми дали на нього відповідь. Проте ще раз відзначмо внесок основних виробництв у погіршення екологічної ситуації.

Шкідливі викиди в усіх країнах СНД на початок XXI ст. розподілилися в середньому таким чином: ТЕС — 30,7 %, автотранспорт — 22,8 %, чорна металургія — 15,7 %, промисловість будівельних матеріалів — 30,3 %, кольорова металургія — 7,4 %, нафтова промисловість — 6,3 %, хімічна промисловість — 3,8 %.

Загалом у різних країнах на електроенергетику припадає від 25 % до 35 % загальних викидів СО2, причому ця частина зростає зі збільшенням валового національного продукту. Усі ТЕС сві­ту, виробляючи 80 % загальних обсягів енергії, поставляють в атмосферу 50 % промислових забруднюючих викидів. Тільки у процесі підземного видобутку вугілля на кожну тонну видобуто­го твердого палива в атмосферу викидається 0,42 кг пилу, 0,6 кг оксидів сірки, 0,11 оксидів азоту, 1 кг оксидів вуглецю та інших інґредієнтів. Під час переробки 1 т нафти — 3,44 кг вуглеводнів, 0,89 кг оксидів сірки, 0,4 оксидів вуглецю, 0,09 кг оксидів азоту, 0,03 кг сірководня. У зв'язку з тим, що використання природного газу в енергетиці скорочуватиметься, а споживання низькосорт­ного високозольного та сірчистого вугілля буде зростати, можна чекати збільшення кількості викидів і погіршення екологічної обстановки. Слід також не забувати, що на кожен мільйон ви­

добутого вугілля руйнується 414 га землі. Терикони однієї лише Луганської області займають площу близько 3 200 га.

Нині ТЕС на території України викидають в атмосферу 76 % оксидів сірки, 53 % оксидів азоту і 26 % твердих частинок від за­гальних об'ємів викидів стаціонарних енергетичних установок. На 1 млн кВт електричної потужності АЕС у довкілля потрапляє не менше 2 млн кВт теплових потужностей, що в 1,5—2 рази біль­ше, ніж для ТЕС. Для будівництва кожного блока — мільйонни­ка АЕС потрібно 600 га земельних ресурсів, безповоротні втрати води під час експлуатації такого блока становлять 30 млн м3/рік, а утворені рідкі відходи — до 100 тис. м3/рік. Уважається, що для нормальної роботи АЕС необхідне водосховище, розміри якого забезпечують 8...12 м2 поверхні на кожен кВт установленої по­тужності (для ТЕС — 5...8 м2).

Усе сказане наочно підтверджується тим, що без розв'язання складних екологічних проблем і забезпечення конче необхід­ного рівня захисту атмосфери й водоймищ від забруднення димовими газами і рідинними стоками ТЕС у нинішніх умовах не може бути реалізована стратегія подальшого розвитку енерге­тики. Слід також відмітити, що нині треба активно підіймати культуру гідробудівництва. Вплив енергетики на природне середовище полягає не тільки у значних об'ємах викидів шкідли­вих речовин, а й у виведенні з природокористування значних територій, у дії на клімат, у складуванні величезних обсягів вторинної сировини.

Таким чином, досягти екологічної безпеки країни можна лише за умови підвищення безпеки енергетичної в усіх аспектах і складових ефективності виробництва, перетворення, передачі й використання ПЕР.

В Україні, як і в інших розвинених країнах, необхідна сис­тема екологічної безпеки, що враховує особливості вітчизняної економіки й ПЕК. Ця система має передбачати підтримку тако­го стану економіки і соціальних відносин у суспільстві, за яких діяльність держави й особи свідомо спрямовані на попереджен­ня та відвернення виниклих екологічних загроз (ризиків); на всебічний екологічний захист населення і природних умов його ефективного соціального й економічного розвитку.

Комплексна оцінка екологічної безпеки ґрунтується на оцінці ризику, який виникає внаслідок тієї чи іншої діяльності, зокрема, в паливно-енергетичному комплексі. У цьому разі під терміном "ризик" у його широкому значенні мають на увазі розмір можливих збитків від тих чи інших подій (дій, явищ). "Ризик" — це також небезпека від можливих подій.

Дослідження й аналіз ризику техногенних систем (про­мислових об'єктів) включають у себе широкий спектр навзаєм пов'язаних проблем різних етапів: ідентифікацію чинників та оцінку ризику, управління ризиком. Оцінка техногенного ри­зику — це процедура знаходження індивідуального ризику для конкретного виробництва (промислового підприємства).

Світовий досвід показує, що зменшення і реґулювання тех­ногенного навантаження доволі ефективно досягається за допо­могою економічних механізмів: "бабл-принципу" — підтримки певних об'ємів викидів для додержання національних стандартів якості повітря; методу "торгівлі викидами", пов'язаного з угода­ми між підприємствами (в межах установлених норм на викиди); принципу "солідарної відповідальності", коли підприємства не­суть загальну відповідальність за екологічний збиток, та ін.

Передові країни світу, керуючись концепцією "pollution prevention pays" ("витрати на попередження забруднення"), усе більше уваги приділяють природоохоронним заходам, ви­пуску екологічно чистої продукції; упровадженню орієнтованої стратегії економічного зростання як єдиного перспективного напряму досягнення стійкого розвитку.

Істотно зросла роль державної фінансово-економічної по­літики стимулювання природоохоронної діяльності. Економіка розвинених країн дедалі більше стає ресурсоощадною, у них ви­сокими темпами розвивається екоіндустрія. Лише за п'ять років (1990—1994 рр.) щорічні темпи зростання світового екобізнесу піднялися до 9 %.

Протокол Конвенції ООН (Кіото, 1997 р.) щодо лімітації ви­кидів парникових газів передбачає "торгівлю" ними в межах ви­ділених квот. Так, якщо 1997 року в Україні було викинуто лише дві третини дозволеного рівня, то невикинуті тонни парникових газів могли бути предметом продажу. До країн, зацікавлених

у придбанні права на викиди, належать, зокрема, Сполучені Штати Америки. Право на викид 1 кг парникового газу ко­штує 100 дол США. Відтак, продаж права на викид 100 млн т парникових газів може дати Україні прибуток до 10 млрд дол США. Частину цих грошей можна використати на модернізацію об'єктів ПЕК, підвищення рівня екологічної й енергетичної без­пеки України.

Важливість розглянутих вище проблем екологічної безпеки підтверджує той факт, що для комплексного наукового обґрун­тування реалізації ядерної політики і заходів щодо екологічної безпеки в Україні створена Комісія з питань ядерної політики і екологічної безпеки при Президенті України (1997 р.). Основні завдання Комісії є такими:

подавати Президенту, Раді з безпеки і оборони України про­позиції щодо формування та реалізації державної ядерної політики, забезпечення радіаційної й екологічної безпеки;

брати участь у розробці проектів законів України, актів Президента України, загальнодержавних та інших програм з питань у межах своїх повноважень; вивчення й узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо розв'язання про­блем, пов'язаних з ядерною, радіаційною та екологічною без­пекою, використанням ядерної енергії; внесення пропозицій стосовно впровадження в Україні новітніх досягнень.



Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я