11.1. Енергопостачання та екологічна ситуація в Україні

В Україні склалися досить напружені еко­логічні обставини. З одного боку, вони пов'я­зані із загальним багаторічним нагромаджен­ням великої кількості забруднюючих речовин, та надто небезпечних твердих відходів про­мислового виробництва. З другого боку, не­зважаючи на існуючу останніми роками тенденцію до скорочення загального техно­генного навантаження на довкілля, сумарно в атмосферу, гідросферу і літосферу нині ви­кидають не менше 60 млн т твердих речовин (табл.11.1—11.3). Практично на всій території України в атмосфері фіксуються десятикрат­ні й більші перевищення ГПК окремих ре­човин. Техногенне навантаження на терито­рії України в 6—7 разів вище, ніж пересічно в розвинених країнах Європи.

За оцінками Міжнародного інституту менеджменту довкілля (Швейцарія), якщо до 1989 року розміри щорічних утрат України від погіршення залюдненого середовища стано­вили 15-20 % валового національного доходу,

то під кінець XX ст., у зв'язку зі зниженням ВНД, перевищили 35 % і стали найбільшими у світі. Тільки на мінімізацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Україна щорічно витрачає близько 1 млрд дол США.


Навіть без урахування наслідків Чорнобильської катастрофи питоме забруднення на одиницю території України є найбільшим в Європі. Зони "екологічного лиха" охоплюють понад 15 % усієї території України: це Чорнобильська зона, Донбас, Кривбас, Придніпров'я, Придністров'я, Північний Крим, узбережжя Чорного й Азовського морів.

На території України можна вирізнити три екологічні зони (Донецько-Придніпровську, Південну і Південно-Західну), що істотно розмежовуються за своїм антропогенним навантажен­ням на повітряний басейн. Максимальна кількість викидів на одиницю площі (~35 т/км2 на рік) характерна для Донецько-Придніпровської (у Донецькій оласті — 110 т/км2 на рік). Півден­на та Південно-Західна зони — відповідно, 7,1 і 7,8 т/км2 на рік. Кількість викидів в атмосферу для Києва й Севастополя станов­лять, відповідно 139,9 і 11,3 т/км2 на рік.


До початку XXI ст. стаціонарні джерела і транспортні засоби України викидали в атмосферу приблизно 6 млн т шкідливих забруднюючих речовин, з яких приблизно 75 % (4,5 млн т) потрапило в повітряний басейн саме від стаціонарних джерел забруднення. Найбільший вплив на атмосферне повітря у великих містах мали промисловість і комунально-побутове господарство (табл.11.3). У 17 містах країни викиди шкідливих речовин збільшилися.

Із загальної маси викидів в атмосферне повітря, яка дорів­нює майже 20 млн т речовин на рік, на частку підприємств енер­гетики України припадає до 53 %. Усереднений хімічний склад є таким: сірчистий ангідрид — 19 % (30 %), окис вуглецю — 42 % (37 %), оксиди азоту — 8 % (10 %), вуглеводневі сполуки — 7 % (8 %), легкі органічні сполуки — 4 % (4 %), інші — 20 % (11 %). У дужках названо відсотковий склад викидів лише від стаціо­нарних джерел.


Брак необхідного устаткування та ефективних технологій очищення неґативно впливає на розв'язання проблем улов­лювання й утилізації шкідливих речовин. Так, 1997 року на очисні споруди від стаціонарних джерел надійшло 16,1 млн т шкідливих речовин, з яких уловлено 15,3 млн т. Якщо 1990 року було утилізовано більше як половину всіх шкідливих речовин, то 1997 року — лише 23 % (3,5 млн т).

У структурі вловлених інґредієнтів основну частину склада­ють тверді речовини (94 % або 14,3 млн т). Лише 20 % від загаль­ної кількості утворених газоподібних речовин, було вловлене очисними спорудами, тимчасом як твердих — 95 %.

Підприємствам бракувало відповідного устаткування, а це спричинило те, що частина викидів потрапляла безпосередньо в атмосферу. Якщо в цілому по Україні без очищення було ви­кинуто 3,8 млн т (19 % від загальної кількості), то в окремих ре­гіонах цей показник є істотно вищим: Автономна Республіка Крим — 33 %, Херсонська область — 76 %, Закарпатська — 65 %, Волинська — 55 %, Одеська — 51 %, Тернопільська — 43 %, Житомирська — 41 %, Луганська й Полтавська — 33 %.

Надмірні викиди промислових підприємств і транспортних засобів завдали шкоди атмосфері таких великих індустріальних міст, як: Донецьк, Горлівка, Дзержинськ, Маріуполь, Макіївка, Слов'янськ, Єнакієво, Одеса, Дніпропетровськ, Харків, Запо­ріжжя, Луцьк, Луганськ. Високий рівень забруднення в цих містах переважно зумовлений підвищеним умістом у повітрі специфічних шкідливих речовин (бенз(а)пірену, формальдегіду, фенолу, аміаку) пилу і двоокису азоту.

Основними джерелами забруднення повітря є підприємства енергетичної, вугільної та металургійної галузей. Незважаючи на те, що кількість підприємств цих галузей становила лише 7,3 % від загального числа джерел забруднення атмосфери, від них у природне середовище надійшло 83 % (3,8 млн т) усіх шкідливих речовин. Якщо в середньому по Україні одне підприємство викидало 291 т шкідливих речовин, то в металургії — 7 334 т, а в енергетиці — 6 997 т.

Таким чином, на сьогодні в Україні найвагомішим стаціонар­ним джерелом забруднення атмосферного повітря є енергетика.

Це стосується як власне енергетики, що використовує до 40 % усього органічного палива, так і підприємств малої енергетики.

Згідно з розрахунками, збиток, заподіюваний шкідливими викидами в атмосферу, що надходять від дрібних теплових установок, на одиницю спалюваного палива є в 5 разів вищим, аніж від ТЕЦ і КЕС. Це пов'язано зі специфікою розміщення дрібних котелень, промислових і опалювальних печей у зонах з високою концентрацією населення та відсутністю технічних засобів, що забезпечують ефективне спалення шкідливих ви­кидів. Вони становлять від 25 до 50 % усіх викидів. Як наслідок, рівень загазованості цілого ряду великих промислових центрів залишається високим (від 25 до 50 %), тим паче, що в умовах де­фіциту ПЕР практично неможливо домогтися для теплопоста­чання пріоритетного виділення природного газу й заміщення рядового вугілля сортовими видами палива. Водночас, у про­цесі спалювання 1 т у. п. природного газу в дрібних котельнях та індивідуальних джерелах тепла в атмосферу потрапляє 2,5 кг шкідливих викидів, здебільшого, оксидів азоту, тимчасом як при спалюванні донецького вугілля в рядовому вигляді — 219 кг (під час шарового спалювання — трохи менше).

На пай традиційної енергетики припадає не менше 30 % всіх викидів в атмосферу, зокрема від загальної кількості: 30 % твердих речовин, 63 % сірчистого ангідриду та 57 % оксидів азоту. У Донецькій області — 30 % всіх викидів в атмосферу, у Дніпропетровській — 24 %, у Луганській — 18 %, у Запорізь­кій — 49 %, у Харківській — 58 %, в Івано-Франківській — 73 %, у Київській — 67 %, у Вінницькій — 71 %. ТЕЦ чорної металургії, хімічної промисловості та цукрових заводів поставляють також 49 % викидів у Донецькій області, до 70 % у Дніпропетровській і до 85 % у Криму.

У цих умовах надзвичайно важливою є інтеґрація енергетики й екології, взаємозв'язок екологічних аспектів енергетики та енер­гетичних аспектів екології. Їх необхідно правильно формулю­вати й неухильно відстежувати на всіх етапах енергопостачання і енергоспоживання. Лише в цьому разі можлива реалізація при­родоохоронної стратегії розвитку енергетики України відповідно до зобов'язань, прийнятих нею 1992 року у Ріо-де-Жанейро.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я