4.4. Нетрадиційні і відновлювані енергоресурси

Існуючі моделі розвитку суспільства позначають прямо пропорційну залежність між науково-технічним проґресом (символом економічного благополуччя й добробуту) і споживан­ням енергії на душу населення. У країнах Західної Європи воно становить понад 3 у. т вугілля на рік (близько 100 ГДж), у США і Канаді цей показник утричі вищій (~ 300 ГДж), але в більшості країн Африки він є в 30-40 разів нижчим. Зараз людство вступає в епоху нетрадиційної енергетики.

Проблема використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЖЕ) в різних галузях народного господар­ства починаючи з другої половини ХХ ст. привертає пильну увагу наукової громадськості багатьох країн світу. Такі потря­сіння, як світова енергетична криза 1973 р. і Чорнобильська ка­тастрофа 1986 р., примусили більшість країн переглянути свою енергетичну політику щодо темпів і перспектив практичного застосування НВДЖЕ. Якщо раніше світову спільноту хвилю­вало питання можливості надійно забезпечити себе енергією, то тепер головною проблемою стала інтеґрація енергії та екології.

Інтерес до НВДЖЕ зумовлений двома неґативними тенден­ціями розвитку традиційної енергетики: швидким виснаженням природних паливно-енергетичних ресурсів і забрудненням довкілля. За даними ООН, уже до середини ХХІ ст. можливе виснаження основних видів викопного палива — вугілля й урану (U238). Перспективні технології традиційної енергетики, підви­щуючи ефективність використання первинних ПЕР, аж ніяк не поліпшують екологічну ситуацію. Теплове, хімічне і радіоактивне забруднення довкілля може спричинити катастрофічні наслідки.

Одним з головних напрямків нетрадиційної енергетики є перетворення і використання енергії Сонця прямими та не­прямими методами. Практично всі енергетичні ресурси Землі є, зрештою, продуктами діяльності Сонця. Прямі методи вико­ристання сонячної енергії ґрунтуються на перетворенні проме­нистої енергії Сонця на електричну й теплову. Непрямі — дають

змогу застосовувати кінетичну і потенційну енергію, що вини­кає внаслідок сонячного випромінювання з біосфери.

До основних нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії належать: енергія Сонця, вітру, тепла Землі (наприклад, паро-гідротермічна), біомаси (органічні відходи господарської діяль­ності людини, енергетичні плантації), океанів і морів (напри­клад, припливів і відпливів, температурного градієнта великих товщ води), гідроенергія (малих річок, гідроакумулювальних систем), а також вторинні енергетичні ресурси (теплові відходи промислових і сільськогосподарських підприємств).

Сумарний потенційний внесок усіх НВДЖЕ в світовий енер­гетичний баланс уже до кінця 2000 р. становив майже 10%. Об'єм використання їх окремих видів розподіляється таким чином (млн т у.п.): сонячна енергія (на гаряче водопостачання й опалю­вання) — 36; геотермальна енергія — 29; енергія вітру — 7; енергія біомаси — 7; інші види енергії — 7 (усього — 86 млн т у.п.).


Велика енергетична криза 70-х років і усвідомлення наслід­ків Чорнобильської катастрофи зробили

співтовариство шукає "нову енергію", насамперед, у напрямі використання НВДЖЕ (табл.4.6). Так, виходячи з географічних, науково-економічних та екологічних чинників, Україні доціль­но розглядати використання таких НВДЖЕ, як енергія Сонця, вітру, біомаси, малих річок, геотермальна енергія, ресурси яких подано в табл.4.7.

Використання відновлюваних джерел енергії створить можливість знизити споживання дефіцитних для України на­фтопродуктів (загальний обсяг — приблизно 300 млн т у.п./рік) на 5—6%, зокрема за рахунок використання геліоресурсов — на 1,7%, вітроенергії - на 2,8%; геотермальної енергії — на 0,1%; біогазу — на 0,2%; гідроенергії річок — на 0,9% (окремо вели­ких — 0,6%; малих — 0,3%).


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я