3.4. Структура і тенденції розвитку ПЕК та енергоспоживання

Таким чином, паливно-енергетичний комп­лекс являє собою єдину систему енергопостачання країни й охоплює сукупність процесів виробництва, перетворення, транспортування і розподілу паливно-енергетичних ресурсів. Головною метою функціонування ПЕК є ефективне та надій­не задоволення всіх потреб народного господарства держави в енергії (електричній і тепловій) необхідної якості, а також у формі тих чи тих енергоносіїв і робочого тіла.

ПЕК складається з двох економічно самостійних галузей: електроенергетики і паливної промисловості. Електроенерге-

тика або енергетична промисловість охоплює сукупність про­цесів виробництва, транспортування і розподілу електричної й теплової енергії, що їх реалізують: атомні електростанції (АЕС); теплові електростанції на органічному паливі (ТЕС, ТЕЦ); гі­дравлічні (ГЕС) та гідроакумулювальні (ГАЕС) електростанції, лінії електропередач, електричні й теплові мережі, котельні та утилізаційні установки.

Окрім перелічених ТЕЦ, ТЕС, ГЕС, АЕС та інших потужних джерел теплової й електричної енергії існує також значне число малих систем теплоелектрогенерування, які розосереджені по містах, населених пунктах і різних галузях промисловості. Це — районні опалювальні й опалювально-виробничі котель­ні, заводські ТЕС, ТЕЦ і котельні, промислові печі, автономні теплоцентралі, призначені для обслуговування декількох бу­дівель, індивідуальних споруд, котеджів, приватних будинків тощо.

Усі ці енергогенерувальні джерела мають ознаки окремої (єдиної) галузі зі своєю продукцією у вигляді теплової й елек­тричної енергії, зі своїми потребами в паливі, устаткуванні, матеріалах, інвестиціях, зі своїм внеском у загострення еко­логічної обстановки. Цей своєрідний паливно-енергетичний комплекс звичайно називають малою енергетикою. Його можна розширити за рахунок нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії: установок і споруд, що використовують сонячну енер­гію, енергію вітру, геотермальну енергію, енергію Світового океану, біомаси, низькопотенційну енергію та ін.

Традиційна мала енергетика є найбільш паливоємною галуззю ПЕК України. Так, до кінця ХХ ст. самі лише об'єкти комунальної енергетики щороку використали понад 65 млн т умовного палива (т.у.п.), виробивши близько 250 ПДж теплової енергії (для порівняння: у той самий час усі теплові електро­станції України на рік виробляли приблизно 325 ПДж теплової енергії, витратили десь 80 млн т у. п. з 300 т, що їх кожного року споживають у наший державі).

Важливим складником ПЕК є паливна і паливопереробна галузі, які охоплюють сукупність процесів з видобутку природ­них видів палива і їх переробки (сортування та збагачення).

Для енергетики України найбільшою проблемою є забезпе­чення паливом. Якщо у світовій економіці в структурі ресурсів органічного палива 67 % становить вугілля, 18% — нафта і 15 % — природний газ, то в Україні ці показники, відповідно, такі: 95,4 %;

% і 3%. Попри те, що розвідані запаси вугілля дорівнюють 117 млрд т (зокрема 40,1 млрд т балансового вугілля), міра його освоєння є досить незначною внаслідок дії кількох об'єктивних і суб'єктивних чинників. Щорічно Україна імпортує з Польщі та Росії кілька мільйонів тонн вугілля. Крім того енергетичне вугіл­ля, яке видобувають у Донецькому басейні, містять 36-37 % золи, а це створює додаткові складнощі під час спалювання його в пиле-вугільних котлах і неґативно впливає на природне довкілля.

Аби відродити вугільну промисловість за рахунок спору­дження нових шахт і упровадження нових проґресивних техно­логій видобутку та збагачення вугілля, необхідно інвестувати в галузь декілька мільярдів доларів США. Тільки за цієї умови можна говорити про економічну безпеку країни і про зниження рівня соціальних проблем у вугледобувних реґіонах.

Щороку Україна потребує 80-100 млрд м3 природного газу, з них тільки близько 25 % видобувають у нас, а решту імпортують

Росії й Туркменії. Водночас, балансові запаси природного газу в Україні, за оцінками, становлять 1 500 млрд м3, а прогнозовані запаси — 2 652 млрд м3. Основні запаси природного газу має східна частина України (82 %), перспективними для розвідування і роз­робки є шельфи Чорного та Азовського морів. 1990 р. в паливному балансі теплових електростанцій природний газ дорівняв 47,4 % (39,6 млн т у. п.); у наступні роки його споживання істотно зни­зилося як за своїм абсолютним значенням, так і за часткою в паливному балансі. Приміром, 1995 р. споживання природного газу становило 16,5 млн т у. п., а його частка в балансі — 23,1 %.

Поклади вугілля в Донецькому басейні містять велику кількість шахтного метану (близько 2-3 трлн м3), однак наразі його використання є для електроенергетики проблематичним, оскільки технології видобутку цього газу й досі залишаються на стадії розробки. Виконувані в Україні роботи з газифікації вугілля, добутого з українських родовищ, мають призвести до спорудження великої промислової установки, позаяк це дасть змогу вирішити питання про економічну доцільність викорис­тання одержуваного газу в електроенергетиці.

Слід припустити, що внаслідок збільшення частки світлих нафтопродуктів, що з'являються під час переробки нафти, міра одержання мазуту і його використання в електроенергетиці не­ухильно зменьшуватиметься.

В Україні розвідано запаси урану і цирконію, які уможлив­люють створення власного ядерно-паливного циклу. Запаси природного урану в Україні можуть забезпечити країну енергією на 100—200 років за умови застосування наявної технології. Це створює вельми перспективні умови для видобутку урану та його збагачення з використанням нових технологій і, крім того, для виробництва цирконієвого сплаву і прокату, що дають змогу виготовляти тепловидільні зборки.

Як свідчать наукові студії, винайдення новітньої технології видобутку і збагачення уранової руди потребує витрат у розмірі близько 200 млн дол.

Тенденції розвитку енергоспоживання. Розгляньмо порушене питання на прикладі зіставлення загального обсягу первинних джерел енергії (ЗОПДЖЕ) України, Великобританії та Фінляндії (рис.3.4, 3.5), пов'язаного із загальним обсягом первинної енер­гії, що в цих країнах споживають промисловість, транспорт і комунально-побутовий сектор, а також з галуззю генерації електроенергії.


До кінця XX ст. ЗОПДЖЕ України становив 106,5 Мт н.е. порівняно з 219,3 Мт н.е. Великобританії та 30,8 Мт н.е. Фінляндії (рис.3.5). які розподілилися таким чином (табл.3.4).

Відтак, бачимо певну схожість у показниках енерго-використання в Україні й Великобританії. Існують загальні пропорції у споживанні атомних та інших джерел енергії. Вико­ристання твердого палива, особливо вугілля, зростає в Україні і перебуває на тому ж самому рівні, що й у Великобританії перед реструктуризацією видобувної промисловості. Менша кількість споживаної нафти в Україні, зумовлена передовсім меншим числом автотранспортних засобів, істотно зростатиме у міру економічного проґресу. Споживання природного газу у Великобританії збільшилося для виробництва електроенергії у зв'язку з меншим використанням вугілля.

Структура ЗОПДЖЕ Фінляндії відмінна від розглянутих ЗОПДЖЕ України та Великобританії. Фінська система одер­жання енергії є універсальнішою, оскільки заснована на різноманітних джерелах енергії. Досить сказати, що коли "тверде паливо" для України та Великобританії — це здебільшого вугілля, то для Фінляндії до 36% твердого палива включено: вугілля — 11%, деревне паливо (разом із залишками переробки лісу, деревний спирт, дрова) — 19%, торф — 6%, в інші види енергоресурсів входять: 4% — гідроресурси, 3% — імпорт електричної енергії та біоенергія.

Порівняно з іншими країнами у Фінляндії останніми десятиліттями істотно зменшилася міра використання нафти, експорт якої неабияк залежить від економічних і політичних криз. На фінський ринок енергоресурсів прийшли нові джерела енергії, такі як ядерна енергія, природний газ і торф, разом із застосуванням — поки що в невеликих масшта­бах — відновлюваних джерел енергії (щонайперше, гідро- та біоенергії).

Розгляньмо (на прикладі України і Великобританії), яким чином ЗОПДЖЕ розподіляється за сумарного кінцевого споживання енергії (СКСЕ). СКСЕ враховує споживання енергії основними секторами попиту (рис. 3.4): промисловістю, транспортом, побутом і сферою послуг (суспільні й житлові будівлі, комунально-побутові послуги тощо).

Майже половина СКСЕ України припадає на промисловість, що характеризується переважанням енергоємних галузей. Цим

а)      СУМАРНІ ДЖЕРЕЛА ПЕРВИННОЇ ЕНЕРПІ1995 р.

б)         СУМАРНЕ КІНЦЕВЕ

СПОЖИВАННЯ ЕНЕРГІЇ (1995 р.)

Україна

Україна

Побут та у— N. сфера / \ послуг/ \

Промис­ловість

Тверде 32%

Усього 106,5 Мт н. е (ІЕА1996 Дослідження енергетичної політики України)

Транспорт

Усього 106,5 Мт н. е (ІЕА 1996)


Усього 219.3 Мт н. е (Дайджест енергетичної статистики Великобританії, 1996)

Рис.3.4. а) Сумарні джерела первинної енергії; б) Сумарне кінцеве споживання енергії

пояснюються величезні витрати енергії здебільшого в металу­ргійній промисловості. Натомість у Великобританії частка металургії в загальному промисловому споживанні становить близько 22%. Найбільш разюча відмінність спостерігається

 


в транспортному секторі, вона пов'язана з різною кількістю автомобілів і залізничного транспорту в цих двох країнах.

Таким чином, за умови якісної і, до певної міри, кількісної схожості сумарних джерел первинної енергії маємо величезну розбіжність у кінцевому її споживанні. Якщо у Великобританії промисловість і побут та сфера послуг споживають 66% СКСЕ, то в Україні — 92%. Усе це енергетичне навантаження припадає на промислові реґіони і передусім на великі промислові міста. Саме техногенне навантаження та пов'язані з ним екологічні аспекти енергопостачання й енергоспоживання багато в чому визначають екологію великих міст і промислових реґіонів.

Для формування структури енергопостачання і енергоспо­живання суттєво важить характеристика споживачів енергії та енергоспоживаючих процесів. Споживачами енергії є житлові

будівлі, підприємства й установи комунально-побутового об­слуговування, господарства і підприємства громадського хар­чування, зв'язку, заклади освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва, спорту, адміністративно-господарські, навчальні, наукові тощо.

Споживання енергії в комунально-побутовому секторі за­лежно від цільового призначення розподіляється на такі групи: теплові процеси (високотемпературні, середньо- й низькотем­пературні); силові процеси; освітлення і використання енергії для культурно-побутових потреб. Це, а також усталені напрями розвитку енергетики (концентрація, централізація, централізо­вана теплофікація), визначили і сформували дві функціонально самостійні системи енергопостачання — електропостачання і те­плопостачання. Властива енергетиці тенденція до високої кон­центрації та централізації потребує високого рівня організації електропостачання як галузі господарства та створює об'єктивні умови для раціонального розвитку всього енергетичного госпо­дарства міст. Формування єдиного енергетичного господар­ства на базі міських комунальних і районних електростанцій було підґрунтям для централізованого теплопостачання міст. Провідним напрямом стала теплофікація (комбіноване вироб­ництво теплової та електричної енергії), разом з якою широко розвивається централізація теплопостачання на базі котелень та інших опалювальних установок різного типу.

Головними пріоритетами в розвитку енергетики й енерго­постачання на тривалу перспективу залишаються енергозбере­ження та охорона довкілля.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я