2.3. Енергетика й екологія

2.3.1. Основні положення

Виробництво енергії й тепла на базі викорис­тання мінерального палива є унікальним за масштабами ма­теріального та енергетичного обміну з довкіллям. Споживаючи величезну кількість природних первинних ресурсів у вигляді твердого, рідкого і газоподібного палива, річна витрата якого наблизилася до 14 млрд т н.е. і кисню повітря — 87.5 млрд т, енер­гетичне виробництво видає товарний продукт у вигляді газо­подібних і твердих продуктів згорання, а також стічної води.

Екологія й економіка природокористування досі не в змозі повною мірою оцінити збитки природі і народному господар­ству, завдані цими викидами. Докладніше питання енергоге-нерації та впливу енергетики на довкілля будуть розглянуті в наступних розділах. Відзначмо основні положення.

Традиційні способи вироблення теплової й електричної енергії в котельнях і ТЕС пов'язані з негативним глобальним і локальним впливом на довкілля, спричиненим:

викидом в атмосферу таких шкідливих речовин, як оксиди сірки й азоту, моноксиди вуглецю, тверді частинки золи, концентровані органічні речовини, зокрема банз(а)пірен та ін.;

викидом величезних кількостей діоксиду вуглецю, що є основним чинником виникнення "парникового ефекту";

Під час спалювання вугілля в атмосферу виділяється зола із частинками неспаленого палива, сірчистий і сірчаний ангідри­ди, оксиди азоту, певна кількість фтористих сполук, а також газоподібні продукти неповного згорання. Летка зола інколи містить, окрім нетоксичних складових, шкідливі домішки (ар­сен, вільний діоксид кремнію, вільний діоксид кальцію та ін.).

У процесі спалювання мазуту в атмосферне повітря з димом і газами надходять: сірчистий і сірчаний ангідріди, оксиди азо­ту, газоподібні і тверді продукти неповного згорання палива, сполуки ванадію, солей натрію, а також речовин, які видаляють з поверхні котлів під час їх очищення.

Природний газ в екологічному плані є найчистішим видом палива. Однак і за умов добре організованого спалювання при­родного газу утворюються шкідливі речовини: оксиди азоту, в незначних кількостях оксиди сірки.

Попри надзвичайно неґативний характер впливу продуктів згорання вугілля на довкілля, електроенергію виробляють пере­важно на твердому паливі. Якщо 1974 р. частка твердого палива в ПЕР становила 50 %, то до кінця 90-х рр. вона збільшилася до 60 %. Споживання нафти, навпаки, досягнувши пікового рівня в 1980 році, набуло стабільної тенденції до падіння (з темпом близько 2.6 % на рік). Застосування газу для генерування енергії постійно зростає, що, безумовно, є досить позитивним фактом.

Перевага, яку віддають вугіллю у виробництві електроенергії, зумовлена тим, що нині світові розвідані запаси кам'яного вугілля становлять 87 % усіх горючих викопних джерел енергії на планеті. Його енергетичні можливості більш аніж у 6 разів перевершують такі самі можливості нафтових пластів. Загальні світові запаси кам'яного вугілля, включно з прогнозованими родовищами, ма­ють енергетичний потенціал, що в 25 разів перевершує нафтовий. Коли припустити, що людство відмовиться від усіх інших джерел енергії і використовуватиме тільки кам'яне вугілля, то з урахуван­ням щорічного зростання споживання енергії, а також неминучих енергетичних утрат його вистачить приблизно на 200 років. Утім неґативні екологічні наслідки при цьому неуникні. До того ж су­часне вугілля — вже аж ніяк не те паливо, що ним були наповнені підземні комори декілька десятків років тому. Потрібна абсолютно нова технологія його спалювання в котельних аґреґатах.

Роль енергетичних ресурсів у життєдіяльності суспільства особливо виразно було продемонстровано під час нафтової кризи 1973-1974 рр. Ці роки були справжньою революцією в підходах до енергоспоживання в індустріальних країнах, що зуміли, практич­но не збільшуючи споживання енергоресурсів, нарощувати ВВП. Докорінної перебудови зазнала їхня економіка як зі структурно­го, так і з технологічного боку. Енергоємність ВВП стала одним з найважливіших і визначальних показників макроекономічного й науково-технічного стану тієї або тієї країни.

Відтак, рівень розвитку ПЕК посутньою мірою визначає тем­пи зростання і технічний рівень виробництва, стан економіки й добробут суспільства навзагал, причому проблеми енергетики набувають не тільки яскраво вираженого технічного, а й еколо­гічного та соціального характеру.

2.3.2. Енергетика і біосфера

Технократична діяльність людини призвела до зростання забруднення довкілля. Близько 80% усіх видів забруд­нення біосфери обумовлено енергетичними процесами, особли­во видобутком, переробкою, транспортуванням і використанням палива. Екологічна ситуація загострюється на всіх рівнях — гло­бальному, континентальному, реґіональному і локальному.

В атмосферу щорічно викидають десятки мільярдів тонн діоксиду вуглецю та інших газоподібних, пароподібних сполук і твердих частинок, зокрема важких металів, а також радіоак­тивних, канцерогенних і мутагенних речовин. Антропогенні джерела приносять ув атмосферу в 20 разів більше свинцю, ніж решта джерел — передовсім, з вихлопними газами автомобілів у яких використовують етилований бензин. Надто небезпечними для людини є канцерогенні вуглеводні, що потрапляють у по­вітря разом з вихлопними газами автомобілів і літаків, а також із продуктами спалювання від технологічних і енергетичних установок.

Наразі обсяг промислової продукції у світі за кожні 10 років збільшується приблизно в 2 рази. Якщо за весь період цивілізації людство використовувало 80 — 85 млрд т палива, то половина цього обсягу припадає на останні 20 — 30 років. У другій поло­вині XX ст. на планеті значно змінився паливно-енергетичний баланс. Питома вага нафти в ньому становить 44 %, природного газу — 18 %, вугілля — 35 %. За оцінкою експертів, усього орга­нічного палива на рівні його використання в 2000 р. вистачить людству десь на 150 років, а до 2050 р. буде витрачено 90 % усіх відомих світових запасів нафти і газу.

У наш час щорічно спалюють близько 2 млрд т вугілля. Цей процес супроводжується викиданням в атмосферу мільярдів тон діоксиду вуглецю та інших шкідливих речовин. Наземна рос­линність і фітопланктон океанів уже не встигають споживати таку кількість діоксиду вуглецю. В атмосферу планети в період з 1860 р. по 1990 р., унаслідок спалювання органічного палива, надійшло близько 200 млрд т діоксиду вуглецю. Його вміст зріс на 30 %, з них 10 % — за останні 30 років. За сучасних рівней

спалювання органічного палива вже в 2010 р. щорічні викиди діоксиду вуглецю перевищать 10 млрд т.

Якщо цей процес триватиме і далі, на Землі виникне загроза "парникового ефекту", за якого атмосфера землі безупинно на­гріватиметься. Одночасно зі збільшенням вмісту діоксиду вуг­лецю в атмосфері знижується вміст кисню, відтворення якого відстає від його утворення.

Говорячи про підвищення температури атмосфери Землі, слід мати на увазі ще одну надзвичайно важливу обставину. Розвиток енергетики пов'язаний з утратами тепла, під яким розуміємо відведення низькотемпературного тепла під час ви­роблення електричної й теплової енергії на теплових і атомних електростанціях (ТЕС й АЕС). Це — прямі втрати енергії ви­користовуваних первинних енергоресурсів. Чим вони вищі, тим більше палива витрачається. Зниження вказаних утрат або підвищення ККД електростанцій, поза сумнівом, дасть змогу знизити темпи зростання як паливного складника, так і тепло­вого забруднення біосфери.

Проте теплові забруднення довкілля є не лише наслідком відведення тепла на ТЕС й АЕС. Енергія всіх споживаних ре­сурсів, у тій чи тій формі, зрештою перетвориться на низькотем­пературне тепло та перейде в біосферу. Будь-яке використання енергії означає перетворення (перехід) її в низькотемпературне тепло. Винятків з цього правила обмаль, і їхня питома вага в загальному масштабі енергопостачання та енергоспоживання постає досить незначною. Закону збереження енергії варто до­тримуватися завжди, а найстійкішим положенням енергії в зем­них масштабах наділено низькотемпературне тепло, під яким мають на увазі температуру, близьку до температури довкілля.

Таким чином, майже все енергоспоживання переходить у низькотемпературне тепло. А це може порушити тепловий баланс Землі. Багато тисячоліть цей баланс не порушувався. Між Землею, Сонцем і Космосом установилася теплова рівно­вага. Все, що наша планета дістала від Сонця, частково накопи­чувалося на ній, інше випромінювалося в космічний простір. Накопичення відбувалося, здебільшого, за рахунок природної життєдіяльності на Землі. Нагромаджена в такий спосіб енергія захована в тому органічному паливі, що його нині видобуває й витрачає людність.

Тепловий баланс укшталтував певні кліматичні умови, в яких зародилося життя і розквітла цивілізація. Порушення сталого балансу може спричинити зміну як реґіональних, так і глобальних кліматичних умов. Відтак, саме неконтрольоване зростання енерговиробництва й енергоспоживання може по­рушити реальний тепловий баланс.

Тим часом розмір світового енергоспоживання становить соті частки від процента енергії, одержуваної Землею від Сонця. Якщо ця величина зросте на порядок, температура біля поверхні Землі почне стрімко підвищуватися. Це пов'язане з тим, що випромі­нювана Землею енергія пропорційна температурі біля її поверхні, піднесеної до четвертого степеня, а тому виділення тепла понад кількість, одержувану Землею від Сонця, веде до зростання тем­ператури поблизу поверхні.

Наприклад, збільшення енергоспоживання до 1 % від кіль­кості сонячної енергії, що потрапляє на Землю, спричинить зростання температури біля поверхні приблизно на 0,7 °С. З урахуванням темпів зростання енергоспоживання, що скла­лися в наш час, така ситуація можлива не раніше, ніж через 100 років. Проте, слід мати на увазі, що коефіцієнт випромінювання Землі у світовий простір не є постійною величиною і залежить від цілої низки чинників. Зокрема, випромінювальна здатність визначається станом і складом атмосфери. Так, запилена атмос­фера знижує випромінювальну здатність Землі, але воднораз применшує надходження енергії Сонця, затримуючи сонячне проміння. Аналогічно впливає на тепловий баланс і водяна пара. Вміст ув атмосфері вуглекислого газу різко змінює випро­мінювальну здатність Землі. Вуглекислий газ вільно пропускає сонячне проміння, а тепловипромінювання від Землі в космос утрудняє іхній рух і "парниковий ефект".

За оцінками багатьох учених, щойноназвані темпи зростання вмісту в атмосфері Землі вуглекислоти можуть призвести до підвищення температури поблизу її поверхні вже на початку майбутнього століття. Велика кількість вуглекислоти розчинена у водах океану. Відомо, що розчинність вуглекислого газу у воді залежить від температури води: чим нижча температура, тим краще вуглекислота розчиняється в ній. Отже, якщо температура води у Світовому океані почне підвищуватися, це спричинить виділення великої кількості вуглекислоти і посилить "парниковий ефект".

Отже, до чого ж може спричинити зростання споживання енергоресурсів? На першому етапі, який триває тепер, — це поступова зміна реґіональних кліматичних умов життя з посту­повим зростанням цих змін у часі. На другому етапі проявиться зростання середньої температури біля поверхні Землі, істотна зміна реґіональних кліматичних умов, повільне підвищення рів­ня океану. На третьому етапі відбуватиметься швидке зростання температури. Так, якщо на 20—40 градусів температура підні­меться за 70 — 100 років, то на 40—60 градусів — за 30. Природно, що таке збільшення температури спричинить затоплення величезних територій, найліпше освоєних людиною. Людство втратить не тільки гігантські орні площі, а й чимало з того, що воно створювало впродовж десятків років і століть: міста, заводи, порти, величезні гідрокомплекси.

Такими є деякі з наслідків енергоспоживання в глобальному масштабі. Самих лише їх досить, аби звернути особливу увагу на екологічні аспекти енергетики та енергоспоживання. Не менш серйозні й інші шкідливі дії, як-от: забруднення атмосфери пи­лом, зниження вмісту в ній кисню, забруднення ґрунту, стічних вод і водоймищ. Загрозливим є стан гідросфери (води) — основи нашого життя. Недарма 80-і роки ХХІ ст. ООН оголосила деся­тиліттям боротьби за чисту воду, потреба в якій стрімко зросла зі зростанням енергетики, розвитком промислового і сільськогос­подарського виробництва. Людство щодня витрачає приблизно 10 млрд т води. Кожна тисяча кіловат потужності теплових електростанцій потребує мільйони кубічних метрів води на рік. Одночасно зі зростанням споживання води спостерігається і різке погіршення її якості, що неґативно впливає на здоров'я людини. "Самоочищення" біосфери, яке з давніх-давен виручало людину, вже не справляється із забрудненням гідросфери, надто ж у гло­бальному масштабі.

Стан літосфери (ґрунту) також стає загрозливим. Чималий внесок у цей неґативний процес належить енергетиці. Людина освоїла практично всі придатні для землеробства місця. Зважаючи на великі запаси гумусу в чорноземах, підраховано, що кількість прихованої в них енергії в понад 20 разів більша, ніж у сумарній біомасі вищих і нижчих рослин, а також тварин що замешкують ці ландшафти. З аналогії із запасом в океані теплової енергії, якої теж у 20 разів більше від енергії, яка що­річно надходить від Сонця, випливає, що, використовуючи чорноземи, людство живе коштом минулого нашої біосфери, достоту як і під час використання органічних копалин, типу нафти, газу і вугілля.

Отже, сучасний стан біосфери (атмо-, гідро-, літосфери) є критичним, тому потрібні принципово нові рішення щодо екологізації енергетики, транспорту, промисловості й індустрі­ального сільського господарства, що виступають основними антропогенними забруднювачами.

Міжнародна комісія ООН з питань довкілля і його розви­тку підготувала фундаментальне дослідження "Наше загальне майбутнє", де відобразила гостру потребу в глобальній пере­орієнтації суспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, а також у реалізації відповідних національних і планетарних проектів. Перед люд­ством стоїть серйозна проблема — усунення суперечностей між людиною і природою. Якщо їх не розв'язати, природа усуне їх самотужки за рахунок людства, яке буде відкинуте як шкідли­вий складник. Еволюція піде далі, але вже без нього! Знівечена біосфера почне послідовно відновлювати свою динамічну рівновагу, але вже без людей, які просто перестануть існувати на Землі. Тому мова мусить іти про розвиток виробництва, яке максимально задовольняє потреби людей, оптимально вписується в довкілля і не шкодить йому. Це повною мірою стосується і енергетики та паливно-енергетичного комплексу, що реалізує її призначення.

2.3.3. Взаємозв'язок

технологічних, енергетичних

й екологічних аспектів енергетики

1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Міжнародна конференція ООН з питань довкілля і його розвитку. Учасники конференції дійшли висновку, що в найближчі сорок років від моменту проведення конференції, на земній кулі може статися екологічна катастрофа, якщо тільки людство не вживе екстре­них заходів з удосконалення наявного тепер способу виробниц­тва. Було названо кілька причин, здатних призвести до таких сумних наслідків.

По-перше, збільшені масштаби виробництва, що якісно змінили вплив промислових викидів на довкілля. Вони пере­стали мати лишень локальний характер. Саме тому шкідливу дію підприємства на довкілля нині оцінюють не за перевищен­ням граничноприпустимих концентрацій (ГПК) шкідливих речовин у викидах, а за допомогою такого показника, як гра-ничноприпустимі викиди (ГПВ). Обчислюючи його, фахівці враховують накладення концентраційних і температурних полів викидів від інших підприємств, розташованих у зоні дії певного об'єкта.

Друга причина — зросла міра небезпечності існуючих підпри­ємств, складів отрутохімікатів, озброєнь, поховань виробничих відходів, зокрема радіоактивних. Наслідки аварій, пожеж, вибу­хів, спричинених зумисними або й ненавмисними діями людей чи природними катаклізмами, можуть виявитися для довкілля просто-таки фатальними.

Третя причина — прискорений в останні два десятиліття при­ріст чисельності населення земної кулі спільно зі значною роз­біжністю в рівнях споживання сировинних ресурсів, ПЕР, про­дуктів харчування в країнах з розвиненою і слабкорозвиненою економікою. З 1972 по 1992 рр. населення планети збільшилося на 1,7 млрд осіб, зокрема на 1,5 млрд у менш розвинених країнах. З другого боку, за різними джерелами, від 20 до 30 % населення Землі — мешканці розвинених країн — споживають 70... 80 % від усіх ресурсів, що видобуваються у світі.

Аби вивести рівень розвитку технології та умов життя в усіх країнах світу на рівень країн з розвиненою економікою, видо­буток ресурсів конче треба збільшити, принаймні у кілька ра­зів. При цьому, природно, зросте і міра забруднення довкілля. Разом з тим відомо, що природа здатна відтворювати вилучені у неї біологічні ресурси, якщо вилучається не більше 1 % від наявної їхньої кількості. Зроблені оцінки показують, що межу перетнули вже приблизно десять разів. Більше того, мінераль­на сировина й органічне паливо створювалися природою бага­то мільйонів років і практично не відтворюються. За даними на початок останнього десятиліття ХХ ст., запасів вугілля, якби темпи споживання і технології залишалися незмінни­ми, могло вистачити на період від 300 років (США) до 1 000 років (країни СНД), нафти — від 36 до 100 років і газу — від 32 до 60 років. Запасів урану на землі без переходу до реакторів на швидких нейтронах — приблизно на 100 років. Якщо ж за­значені реактори використовуватимуться, цей термін значно подовжиться.

Ураховуючи викладене, неважко зрозуміти, що збільшення виробництва у кілька разів без якісної зміни технології, органі­зації виробництва й розподілу виробленої продукції та послуг, може спричинити катастрофу.

Не менш катастрофічною є ситуація з водою. Із загаль­ної кількості води на земній кулі — 1 400 млн км3 — на частку прісної води припадає всього 4 млн км3 І лише 0,01% запасів прісної води приступна для використання. Вагома її частина зберігається у вигляді льодовиків, арктичних і антарктичних льодів. Промисловість споживає 30% усієї води, що витрачаєть­ся на господарські цілі. З них 45% стосується теплоенергетики. На переробку 1 т нафти використовують 10...40 м3 води, на ви­робництво 1 т сталі із залізняку — до 150 м3, у виробництві ста­левого прокату — 20...30 м3, 1 т целюлозно-паперової продукції й синтетичних волокон — до 500 куб. м.

Річковий стік земної кулі, що дорівнює різниці кількості води, яка випаровується з поверхні морів та океанів, і понов­люючих їх опадів, становить близько 45 тис. км3 на рік. При чи­сельності населення земної кулі 4 млрд осіб витрачалося 147 км3

води на рік на комунально-побутові цілі і 633 км3 — у промисло­вості. За умов збереження обсягів загального водоспоживання 6 м3 на одну людину на добу (рівень водоспоживання в США 1975 р.) і збільшення чисельності населення до 6 млрд чол. річне водоспоживання у світі становило б 13 140 км3 води. А це — при­близно третина всього річкового стоку земної кулі. За прогноза­ми, з урахуванням реальних об'ємів водоспоживання, до 2000 р. воно мало б скласти у країнах СНД близько 700 км3 на рік, зокрема 220 км3 — у промисловості, 420 км3 — у сільському госпо­дарстві та приблизно 42 км3 — у комунально-побутовому секторі при загальному річковому стоці 4 350 км3 на рік. Очікується, що водоспоживання у всьому світі досягне 6 000 км3.

Ефективним способом знизити навантаження на гідросфе­ру є використання оборотних систем водопостачання, в яких основна маса води циркулює замкнутим контуром між охоло­джуваним устаткуванням й охолоджувачем води (градірнею, бризкальним басейном, ставком-охолоджувачем тощо), і лише частину її — продувальну воду через очисні споруди скидають у каналізацію або природні водоймища і річки. Витрата свіжої води на такі системи покриває витрату води на продування і компенсацію частини води, що випарувалася, під час її охоло­джування. На випаровування витрачається звичайно до 3 % від загальної витрати води, що циркулює в системі. Уявлення про частку зворотної води в загальному водоспоживанні підпри­ємств дає табл. 2.4.

За даними на 1980 р., загальна кількість стічних вод у світі становила 500 км3/рік. Зі всіх стічних вод 70% забруднені тер­мально і 30% — нафтопродуктами, солями важких металів, фе­нолами, поверхнево-активними речовинами (ПАР) та ін. З усіх забруднених стічних вод 8,5 % дає теплоенергетика, 82 % — про­мисловість (у Росії — 70 %), близько 8% — комунально-побутовий сектор і приблизно 1,5 % — сільське господарство. Сучасне хі­мічне підприємство споживає води приблизно стільки, скільки місто з населенням у декілька десятків або й сотень тисяч осіб. Проте, міра очищення стічних вод від домішок є недостатньою, а тому перед скиданням в річки і водоймища їх розбавляють чистою водою в середньому в 40...60 разів.


Зумовлене діяльністю людства навантаження на атмосферу характеризується такими даними. При масі атмосфери 5,15-1015 т річний викид золи 1980 р. становив 120 млн т аерозолів (час­тинки розміром 0,001... 8 000 мкм) — 200...250 млн т, сірчистого газу — 250 млн т. До 2000 р. викиди сірчистого газу знизилися до 100 млн т. За даними на 1987 р. в СРСР в атмосферу вики­дали всього 100 млн т забруднень. З них на частку підприємств Міністерства енергетики припадало 26%, автотранспорт да­вав 36,9%, чорна металургія — 7%. Міра очищення газоподібних викидів від золи в нашій країні сягає 75 %, від газоподібних шкідливих домішок — 30 % (у ФРН — 86 %). У великих містах, поблизу підприємств уміст шкідливих домішок в атмосфері багаторазово перевищує існуючі норми. Так, поблизу великого металургійного підприємства вміст пилу вищий за норму в 18 ра­зів, окислу вуглецю — в 15, оксидів азоту — в 18. Ультрафіолетова радіація нижча за природну в 2...3 рази.

У наш час діє Міжнародна європейська конвенція, згідно з якою країни-учасниці, включаючи Росію, взяли на себе зо­бов'язання на 30 % до початку ХХІ ст. понизити викиди в атмос­феру діоксиду сірки. Західні країни розв'язують цю проблему, збільшуючи ефективність і потужності очисних споруд. У нашій країні основним методом поки що є заміна твердого і рідкого палива на газоподібне.

Наведені дані свідчать про можливе найближчим часом вичерпання приступних для господарської діяльності за­пасів нафти, газу і води, про небезпечний рівень забруднення атмосфери. Людство вже відчуває брак запасів срібла, нікелю, олова, хрому, кадмію, свинцю тощо. З другого боку, ясно, що є величезні резерви раціональнішого використання практично всіх видів ресурсів. Практика енерго- і ресурсозбереження в промисловості показала, що найбільшого ефекту досягають за умови комплексного розв'язання технологічних, енергетичних та екологічних проблем.

Та все ж розвиток цивілізації неможливо собі уявити без зростання споживання енергії та енергоресурсів. Тут можливі підходи як загального (глобального), так і місцевого (локаль­ного) плану. У глобальному плані — це регулювання вироб­ництва енергії та зростання споживання енергоресурсів на державному і міжнародному рівні; перехід на нові, екологічно чисті й енергоощадні технології виробництва енергії; перегляд ставлення до процесу споживання, до визнаних людських цінностей, укладу життя — як окремої людини, так і людства загалом. Природно, що реалізація названих процесів потребує розробки довгострокових державних програм, розрахованих на багато десятків років.

Паралельно з цим, аби знизити вплив енергетики й енер­госпоживання на біосферу, конче потрібно розглядати такі заходи, які вже сьогодні можуть дати істотний зиск. Наприклад, зниження викидів шкідливих речовин енергетичними при­строями можна досягти через подальше заміщення мазуту природним газом, удосконалення пальникових пристроїв, ор­ганізацію багатоступеневого спалювання палива, застосування прогресивних способів очищення палива від сірки, підвищення ефективності виробництва теплової та електричної енергії; до­тримання спеціальних режимів спалювання палива та інших заходів, включно зі створенням тарифної і цінової політики, що стимулює розробку й упровадження екологічно чистих техноло­гій та устаткування.

Безумовно велику роль у згладжуванні енергетичної про­блеми і підвищенні життєвого добробуту населення відіграє енергозбереження — один з пріоритетних напрямів сучасної (і майбутньої) енергетичної політики.

Так, економія 1 т вугілля скорочує викиди золи на 250 кг, оксидів сірки — приблизно на 2 кг, оксидів азоту — на 3 кг, окси­ду вуглецю — на 10 кг. економія 1 т мазуту скорочує викиди сір­чистого ангідриду на 40 кг, окису вуглецю — на 12 кг; економія 1 000 м3 природного газу скорочує викиди оксиду азоту на 2.5 кг, оксиду вуглецю на 8 кг.

Якщо ж урахувати, що внаслідок підвищення ефективності використання ПЕР можливо істотно знизити питому витрату палива на виробництво 1 кВттод електроенергії, то неважко ви­значити розмір екологічного збитку, якого вдасться уникнути. Ще актуальнішим є розвиток і застосовування відновлюваних джерел енергії. Останнє особливо важить у контексті заходів, ужитих міжнародним співтовариством зі зниження дії "пар­никового ефекту" і виконання інших зобов'язань, пов'язаних із можливою зміною клімату Землі.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я