3.2 Гірські породи

Головним джерелом для одержання будівельних матеріалів є гірські породи. Їх використають як сировину для виготовлення кераміки, скла, металу, тепло - гідроізоляційних та інших матеріалів, а також для виробництва неорганічних в'яжучих речовин - цементів, вапна, будівельного гіпсу. Сотні мільйонів кубометрів піску, гравію і щебеню застосовують щорічно як заповнювачі для бетонів і будівельних розчинів.

Іншим сировинним джерелом для виробництва будівельних матеріалів є техногенні відходи промисловості. Поки їхнє використання для цих цілей явно недостатнє. Але в міру виснаження природних ресурсів, підвищення вимог до екологічної обстановки й розробки нових ефективних технологій техногенні відходи будуть застосовуватися значно ширше.

При розробці гірських порід важливим показником ефективності виробництва є відходи, їхня кількість характеризує витрати на кінцевий продукт. На Заході для виробництва одного кілограма продукту витрачається 4 кг вихідної  природної сировини, у нас - значно більше.

Гірська порода – це природний мінеральний агрегат стабільного складу й будови, що є продуктом геологічних процесів й утворює у земній корі самостійні тіла.

Класифікують гірські породи за умовами утворення і генетичною ознакою на три групи:

- магматичні породи (або вивержені), що утворилися в процесі кристалізації складного природного силікатного розплаву – магми;

- осадові, виникли в поверхневих умовах з продуктів руйнування будь-яких інших порід;

- метаморфічні, що є продуктом перекристалізації і пристосування порід до фізико-хімічних умов, що змінилися в межах земної кори.

Мінерали – це природні фізично й хімічно однорідні тіла, що виникли в земній корі в результаті фізико-хімічних процесів. З цього погляду кожен мінерал відповідає певному стану й складу середовища, в якому він виникає. У більшості випадків мінерали - тверді тіла, іноді рідкі й газоподібні. Усього мінералів у природі більше 2000, але в утворенні гірських порід беруть участь лише близько 50.

Більша частина мінералів перебуває у твердому стані й має переважно кристалічну структуру. Багато мінералів анізотропні, тобто відрізняються тим, що деякі їх фізичні властивості (наприклад, теплопровідність, лінійне розширення при нагріванні, оптичні властивості) різні в різних напрямках (кристалографічних осях). На відміну від кристалічних тіл, аморфні тіла (наприклад, трепел, скло) ізотропні, тобто фізичні властивості їх однакові по всіх лініях.

Деякі мінерали мають спайність, тобто порівняно легко розділяються (розколюються) в одному або декільком напрямках; площини розколу бувають рівні, блискучі, їх називають площинами спайності. Мінерали розрізняються за хімічним складом й діляться на чотири групи: кварц та його різновиди, алюмосилікати, залізисто-магнезіальні, карбонати і сульфати.

Породоутворюючі мінерали

Основними породоутворюючими мінералами магматичних порід є: кварц (і його різновиди), польові шпати, залізисто-магнезіальні силікати. Всі ці мінерали відрізняються один від одного властивостями, тому перевага в породі тих чи інших мінералів змінює її будівельні властивості: міцність, стійкість, в'язкість і здатність до обробки (до полірування, шліфування і т.п.).

Група силікатів.

Кварц складається з кремнезему (діоксид кремнію SiО2), має кристалічнуструктуру, є одним із самих міцних і стійких мінералів. Кольори кварцу найчастіше молочно-білий і сірий. Завдяки високій міцності й хімічній стійкості кварц залишається майже незмінним при вивітрюванні магматичних порід, до складу яких він входить (наприклад, при руйнуванні гранітів). Тому є одним з найважливіших мінералів і в осадових породах (у піщаниках і кварцових пісках).

Польові шпати – найпоширеніші мінерали в магматичних породах (до 2/3 від загальної маси породи). Вони мають світлі кольори (білі, рожеві, червоні й т.п.), головними різновидами польових шпатів є ортоклаз і плагіоклази.

Порівняно з кварцом польові шпати мають значно меншу міцність (120-170 МПа при стиску) і стійкість, тому вони рідше зустрічаються в осадових породах (головним чином, у вигляді польовошпатових пісків). Руйнування польових шпатів відбувається під впливом води, що містить вуглекислоту. Результатом вивітрювання є мінерал каолініт (найважливіша частина найпоширенішої осадової породи - глини). Глинисті мінерали відіграють у складі осадових порід винятково важливу роль. Вони складають глини, а також можуть перебувати як домішки в піщаниках, алевролітах, вапняках і в багатьох інших породах, істотно змінюючи їхні фізико-хімічні властивості. Мінерали цієї групи відносяться до водних алюмосилікатів. Найбільш поширеними є каолініт, монтморілоніт і гідрослюди.

Залізисто-магнезіальні й магнезіальні силікати мають темний колір, тому їх називають темнофарбованими мінералами. Вони зустрічаються в магматичних породах, до них також відносяться деякі алюмосилікати. У групі залізисто-магнезіальних силікатів найпоширенішими є олівін, піроксени (наприклад, авгіт), амфіболи (рогова обманка). Серед магнезіальних силікатів зустрічаються вторинні мінерали, що найчастіше заміщають олівін - серпентин, хризотил - азбест.

У групі алюмосилікатів найбільш розповсюдженими є слюди: звичайні - мусковіт (майже безбарвний), флогопіт і біотит (темних кольорів); гідрослюди - гідромусковіт, гідробіотит. Твердість слюд 2-3. Всі перераховані вище мінерали, за винятком мусковіту й гідромусковіту, відрізняються від кварцу й польових шпатів темним фарбуванням (зеленого, темно-зеленого, іноді чорних кольорів).

Характерними властивостями кольорових мінералів (за винятком слюд) є висока міцність і в'язкість, а також підвищена щільність у порівнянні з іншими мінералами, які входять до складу магматичних порід. Збільшення вмісту кольорових мінералів (за винятком алюмосилікатів) надає породам високу міцність, в'язкість і стійкість проти вивітрювання.

Водні алюмосилікати (слюди) є небажаною складовою частиною порід. Вони знижують міцність порід, прискорюють їхнє вивітрювання, утрудняють шліфування і полірування, тому що в результаті наявності спайності слюди досить легко розділяються на дуже тонкі пластинки. Слюди зустрічаються і у пісках, де також вважаються шкідливою домішкою. Бетони й будівельні розчини на піску зі значним змістом слюди мають знижену морозостійкість. Для спеціальних оздоблювальних штукатурок у розчини іноді навмисно вводять слюду з метою досягнення певного художнього ефекту.

Група карбонатів.

Мінерали групи карбонатів мають розповсюдження в осадових породах. Головними з них є кальцит, доломіт, магнезит.

Група сульфатів.

Найпоширенішими мінералами цієї групи є гіпс і ангідрит. Гіпс являє собою скупчення білих і безбарвних кристалів, іноді пофарбованих  механічними домішками в жовті, червоні або блакитні тони. Може гіпс зустрічатися й вигляді тонкозернистих і землистих агрегатів. Для гіпсу характерна волокниста будова й шовковистий блиск. Гіпс застосовують для виробництва гіпсових в'яжучих речовин, портландцементу та ін.

Ангідрит має більшу твердість, щільність і міцність, ніж гіпс. Іноді зустрічаються красиво пофарбовані види ангідриту, тоді його використають як оздоблювальний матеріал. В основному ж його застосовують також як гіпс.

Магматичні гірські породи (вивержені)

Утворення магматичних порід тісно пов'язано зі складними проблемами походження магми і будови Землі. Відповідно до сучасних уявлень Земля має концентрично-зональну будову і складається з ядра, проміжної оболонки (або мантії) і зовнішньої оболонки - кори. Остання, у свою чергу, має три шари: нижній - базальтовий, вище його - гранітний і верхній - тонкий чохол осадових порід.

Залежно від умов утворення виділяють дві основні групи магматичних порід - глибинні (інтрузивні) і що вилилися (ефузивні).

Глибинні – це породи, що утворилися при застиганні магми на різній глибині в земній корі.  Породи, що вилилися, утворилися при вулканічній діяльності, виливі магми із глибин і затвердінні на поверхні. Уламкові породи утворилися при швидкому охолодженні лави.

Магматичні породи, що утворилися в різних геологічних умовах, відрізняються специфічними ознаками, до яких насамперед відноситься форма магматичних тіл і їх поєднання з іншими складовими породами. Особливості будови гірських порід, що залежать від умов утворення, виражаються в структурних і текстурних ознаках.

Структура визначається ступенем кристалічності й розмірами зерен, а також формою і співвідношенням складових частин породи. При повільному охолодженні магми в глибинних умовах виникають повнокристалічні структури. За розмірами зерен серед кристалічних порід виділяють: грубозернисті (середній розмір зерен більше 5 мм), середньозернисті (1-5 мм) і дрібнозернисті (0,5-1 мм), а також рівномірнозернисті й нерівномірнозернисті структури.

Текстура – сукупність ознак, обумовлених розташуванням і розподілом складових частин породи відносно один одного в займаному ними просторі. Переважна більшість магматичних порід характеризується масивною текстурою.

Наслідком повільного охолодження магми є ряд загальних властивостей для різних глибинних гірських порід: мала пористість й, отже, більша щільність і висока міцність. Крім того, у зв'язку з дуже малою пористістю ці породи мають низьке водопоглинення, морозостійкість й порівняно високотеплопровідні. Обробка таких порід через високу міцність важка. Але завдяки високій щільності вони добре поліруються і шліфуються.

Середні показники найважливіших будівельних властивостей таких порід: міцність при стиску – 100-300 МПа; щільність – 2600-3000 кг/м3; водопоглинення – менше 1 % об'єму; теплопровідність – близько 3 Вт/(м ∙°С).

Глибинні(інтрузивні) гірські породи

Граніти мають сприятливий для будівельного каменю мінеральний склад, що відрізняється високим вмістом кварцу (25-30 %), натрієво-калієвих шпатів (35-40 %) і плагіоклазу (20-25 %), невеликою кількістю слюди (5-10 %) і відсутністю сульфідів. Вони мають високу механічну міцність при стиску - 120-250 МПа (іноді до 300 МПа). Опір розтяганню, як у всіх кам'яних матеріалів, відносно невисокий і становить лише 1/30-1/40 від опору стиску.

Однією з найважливіших властивостей гранітів є їх мала пористість – не більше 1,5 %, що обумовлює низьке водопоглинання близько 0,5 % (за об'ємом). Тому морозостійкість їх висока. Вогнестійкість граніту недостатня, тому що він розтріскується при температурі вище 600 °С внаслідок поліморфних перетворень кварцу. Граніт, як і більшість інших щільних магматичних порід, має високий опір стиранню.

Граніти досить різноманітні за кольором, що залежить в основному від різнобарв’я польових шпатів, які можуть бути білими, сірими, жовтими, рожевими й червоними. Різні сполучення окремих компонентів і зміна структури спричиняють розмаїтість кольорів, відтінків і декоративного малюнка гранітів, тому граніти є прекрасним опоряджувальним декоративним матеріалом. У зв'язку з високою міцністю на стиск, морозостійкістю граніти застосовують для захисного облицювання набережних, підвалин мостів, цоколів будинків, а також як щебень для високоміцних і морозостійких бетонів. Крім того, завдяки значної кислотостійкості граніти застосовують як кислототривкі оздоблювальні матеріали.

Із всіх вивержених порід граніти найбільше використають у будівництві, тому що вони є найпоширенішими з глибинних магматичних порід. Інші глибинні породи (сієніти, діорити, габро та ін.) зустрічаються і застосовуються значно менше.

Гірські породи, що вилилися (ефузивні)

До ефузивних гірських порід відносяться магматичні породи, що утворилися при кристалізації магми на невеликих глибинах  або в результаті виливу магми, її охолодження і загуснення на поверхні землі. Тому в більшості випадків вони складаються з окремих кристалів, вкраплених в основну дрібнокристалічну, схованокристалічну й навіть скловату масу. При кристалізації магми в приповерхніх умовах утворюються нерівномірнозернисті й неповнокристалічні структури. Такі породи в результаті нерівномірного розподілу мінеральних компонентів порівняно легко руйнуються при вивітрюванні й під впливом зовнішніх умов, а також виявляють анізотропність механічних властивостей.

Серед нерівномірнозернистих структур виділяють порфіровидні й порфірові структури. З магматичних порід у будівництві найбільше застосовують кварцові й безкварцові (полевошпатові) порфіри. Кварцові порфіри за мінеральним складом близькі до гранітів. Міцність, пористість, водопоглинання в порфірів загалом подібні до таких же властивостей гранітів. Але порфіри більш крихкі й менш стійкі внаслідок наявності великих вкраплень. Безкварцові (польовошпатові) порфіри за своїм складом близькі до сієнітів, але у зв'язку з іншим генезисом мають гірші фізико-механічні властивості.

Найбільш міцними є рівномірнозернисті породи, вони менше руйнуються при механічному впливі і при різких коливаннях температур.

Розрізняють ефузиви щільні й пористі. До щільних порід, що вилилися, відносять трахіти, ліпарити, андезити, базальти, діабази, а до пористих - вулканічний туф, вулканічну пемзу. Крім того мають місце пухкі породи у вигляді вулканічних пісків і попелу.

Осадові гірські породи

Осадові породи утворилися в умовах:

- перевідкладення продуктів вивітрювання і руйнування гірських порід;

- хімічного й механічного випадання осаду з води;

- життєдіяльності живих організмів і рослин.

У результаті впливу агентів хімічного вивітрювання відбувається окислювання мінералів, їхня гідратація, а також розкладання мінералів складного  складу з утворенням нових мінеральних видів і виносом у розчиненому стані різного роду сполук.

На першому етапі хімічного вивітрювання польові шпати переходять у глинисті мінерали типу гідрослюди. При більш глибокому розкладанні утворюються інші глинисті мінерали, наприклад, каолініт – Al2O3·2SiO2·2H2O.

Переважна частина продуктів вивітрювання виноситься із зони вивітрювання і відкладається вдалині від місця руйнування материнських порід. Основними агентами переносу є текучі води, що рухаються, лід і вітер.

Осадові породи, залежно від умов утворення поділяють на три групи:

- уламкові породи, або механічні осадки: пухкі (наприклад, гравій, глини, піски), що залишилися на місці руйнування порід або перенесені водою, а також льодом (льодовикові відкладення) або вітром (еолові відкладення), зцементовані (піщаники, конгломерати, брекчії);

- хімічні осадки (наприклад, гіпс і вапняні туфи), що утворилися з продуктів руйнування порід, перенесених водою в розчиненому вигляді;

- органогенні породи, що утворилися із залишків деяких водоростей і тварин (кістяки губок, коралів, раковини й панцири ракоподібних та ін.). До органогенних порід відносяться крейда, більшість вапняків, діатоміти.

Більшість осадових порід має розвинену пористу будову, в порівнянні з магматичними породами, а отже й меншу міцність. Деякі з них порівняно легко розчиняються (наприклад, гіпс) або розпадаються у воді на дрібні нерозчинні частки (наприклад, глини).

У складі осадових порід можна виділити дві різні за походженням групи мінералів: реліктові й мінерали осадового походження. До першої групи відносять мінерали магматичного й метаморфічного походження (звичайно зерна цих мінералів кулеподібні), до другої - мінерали, що утворилися на місці випадіння осаду або в породі.

Структура осадової породи визначається розміром і формою мінеральних компонентів, текстура - їхнім взаємним розташуванням й орієнтуванням у просторі. Структура й текстура характеризують будову породи. Найбільш характерною особливістю будови осадових порід є їхня шаруватість. У тому випадку, коли шаруватість відсутня, текстуру називають безладною, тому що частки розташовуються в ній без усякої орієнтації.

У південних районах України органогенні вапняки - черепашники є розповсюдженим матеріалом для кладки стін; найбільш щільні різновиди вапняків використають для кладки фундаментів, зовнішнього й внутрішнього облицювання стін, а щебінь застосовують як заповнювач для бетону.

Метаморфічні гірські породи

Метаморфізмом називають перетворення гірських порід, що відбувається в надрах земної кори під впливом високих температур і тиску. У цих умовах може відбуватися кристалізація мінералів без їхнього плавлення. Головними факторами метаморфізму є температура, тиск і хімічно активні речовини-розчини й гази, під дією яких породи будь-якого складу й генезису (магматичні, осадові або вже раніше метаморфізовані) піддаються змінам.

При формуванні структурно-текстурних особливостей метаморфічних порід великий вплив має спрямований тиск. При однобічному тиску кристали деформуються в напрямку, перпендикулярному до напрямку найбільшого тиску, і видозмінені породи здобувають сланцеву будову (гнейс, глинисті сланці і т.п.). Утворюються специфічні структури з характерним закономірним орієнтуванням мінералів.

До хімічно активних речовин насамперед відносяться вода й вуглекислота, які перебувають у тій чи іншій кількості майже у всіх гірських породах у вигляді так званих «порових» або «міжзернових» метаморфогенних розчинів і газів. Переміщуючись із областей високого тиску в зону низького тиску (звичайно знизу вгору) такі розчини беруть активну участь у перетворенні мінералів і порід, є переносчиками хімічних елементів, тепла.

Основними різновидами метаморфічних гірських порід є гнейси, кварцити, сланці, мармури.

Кристалічні сланці мають дрібнозернисту будову з повністю втраченою первинною текстурою й структурою. Кольори їх можуть бути від темного до ясно-сірого. Основна частина породи складається із зерен кварцу, біотиту й мусковіту. Деякі різновиди глинистих, кременистих, слюдистих та інших сланців є природними покрівельними матеріалами – покрівельні сланці. Ці сланці легко розколюються по площинах сланцюватості на рівні й тонкі (2-8 мм) плоскі плитки. Вони повинні відповідати певним вимогам: мати достатню щільність і в'язкість, твердість, мале водопоглинання, високу водостійкість, стійкість проти вивітрювання. Щільність покрівельних сланців – близько 2,7-2,8 г/см3, пористість – 0,3-3 %, межа міцності при стиску - 50-240 МПа. Велике значення має також міцність на злам перпендикулярно до сланцюватості.

Покрівельні сланці використають у виробництві покрівельних плиток і  деяких будівельних деталей (плит для внутрішнього облицювання приміщень, сходових щаблів, плит для підлоги, підвіконних дощок і т.п.).

Гнейси – породи метаморфічного генезису, що утворилися при температурі 600-800 °С й високому тиску. Вихідними є глинисті й кварцево-польово-шпа-тові породи. До складу гнейсів входять наступні мінерали: кварц, біотит, рогова обманка, польові шпати. Текстура - масивна, смугаста, структура - різнозерниста. Гнейси за механічними і фізичними властивостями у свіжому вигляді не поступаються гранітам, але опір на злам паралельно сланцюватості в них в 1,5-2 рази менше, ніж у перпендикулярному напрямку. По площинах сланцюватості вони розколюються на плити, легко розшаровуються при замерзанні й відтаванні.

Застосовують гнейси при бутовому муруванні, для кладки фундаментів, як матеріал для щебеню і частково у вигляді плит для мощення доріг. Щебінь із сильно сланцюватого гнейсу не використовують для бетону й дорожнього будівництва, тому що він є непридатним за формою зерен.

Кварцитами називають дрібнозернисті кварцові або кременисті піщаники, їхнє утворення пов'язане з перекристалізацією піщаників. Кварцити містять 95-99 % SiО2. Важливою властивістю їх є висока вогнетривкість – до 1710-1770 °С і міцність на стиск – 100-455 МПа.

У будівництві кварцити використовують як стіновий камінь, підфермове каміння у мостах, як бутове каміння, щебінь, брущатку, а кварцити гарно забарвлені - для декоративних робіт та облицювання будинків. Кварцити застосовують і як кислототривкий матеріал завдяки їх малій пористості й високій стійкості у кислотах.

Мармур – дрібно-, середньо- і грубозерниста щільна карбонатна порода, що складається головним чином з кальциту  і є перекристалізованим вапняком. Міцність на стиск - 100-300 МПа, легко піддається обробці, бо його твердість складає 3, внаслідок своїй щільності добре полірується.

Мармур широко застосовують для внутрішньої обробки стін будинків, щаблів сходів і т.п. У вигляді піску й дрібного щебеню (крихти) його використовують для декоративних кольорових штукатурок, декоративного бетону тощо. Мармур не можна застосовувати в умовах сульфатної корозії і для зовнішніх облицювань в промислових районах із забрудненим довкіллям внаслідок його низькій хімічній стійкості.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я