3.1 Деревина

Деревина - найдревніший будівельний матеріал, такий же древній, як і саме будівельне мистецтво. Спочатку деревину застосовували «на корені»,  у вигляді труску й бурелому, а як будівельного матеріалу використання деревини стало можливим з винаходом ручного інструмента.

Ділова будівельна деревина – звільнена від кори, крони й коріння тканина волокон, що знаходиться у стовбурі дерева.

Будова деревини

Стовбур становить головну частину дерева. На поперечному розрізі стовбура розрізняють такі основні частини: кору, луб, камбій, власне деревину ( що складається із заболоні і ядра) і стрижень.

Макроструктуру стовбура розглядають у трьох напрямках: поперечному (перпендикулярній осі стовбура), радіальному (що проходить через вісь стовбура) і тангенціальному (що йде в площині осі стовбура, на деякій відстані від неї) (рис. 3.1.1).

Ріст деревини, що відбувається у весняний і літній періоди року, припиняється восени. Утворений у період росту новий шар деревини складається із клітин, що з'явилися навесні (великих й пухких), і клітин, що утворилися влітку (дрібних, щільних, з товстими стінками). Колір літньої деревини темніше через більшу щільність клітин, така деревина називається пізньою.

Видима в поперечному перерізі стовбура деревина складається з концентричних шарів, що одержали назву річних. Ріст дерева в діаметрі й у висоту визначає собою і характер побудови річних кілець за висотою у формі конусів, що добре видно на тангенціальному розрізі стовбура. На радіальному розрізі річні шари помітні у вигляді поздовжніх смуг, а на тангенціальному - гіперболічних ліній. Чим ближче розріз до вершини дерева, тим менше річних кілець, визначити вік дерева за річними кільцями можна лише по нижньому його розтині. У процесі життя дерева відбувається відмирання внутрішніх клітин деревини.

Рис. 3.1.1 – Схема будови деревини

хвойних і листяних порід :

а) дуба; б) смереки;

1 – стрижньовий промінь; 2 – смоляной хід

При цьому протоплазма і ядро клітини розпадаються, а оболонка просочується лігніном (рис. 3.1.2).

Рис. 3.1.2 – Будова стовбура дерева на торцевому перерізі:

1 – кора; 2 – луб; 3 – камбій;

4 – заболонь; 5 – ядро; 6 - стрижень

Рис. 3.1.3 – Перерізи стовбура дерева:

1 – радіальний; 2 – тангенціальний;

3 – торцевий; 4 – стрижньові промені

 

Кора має два шари – зовнішній корковий, що являє собою мертву кірку, яка охороняє дерево від зовнішніх впливів і пошкоджень, і внутрішній – луб'яний, по якому живильні речовини надходять із крони.

Камбій – наступний за корою шар, утворений життєдіяльною тканиною, в якій розвиваються клітини для росту деревини й частково кори. Нові клітини утворюються шляхом розподілу вихідних клітин на дві частини, причому одна з них залишається в камбіальному шарі, а десять інших переходять у деревину. Оболонки клітин через деякий час перетворюються в целюлозу.

Мертві клітини становлять більшу внутрішню частину деревини, в якій припиняється рух вологи, нагромадження запасів живильних речовин й утворення смоли. Клітини при цьому ущільнюються. Якщо ця частина деревини зафарблюється, то її називають ядром, такі породи звуться ядровими (дуб, смерека, кедр). Зовнішню світлу частину деревини, де протікають всі життєві функції дерева, називають заболонню. У деяких порід ядро відсутнє. Такі породи називають заболонними (осика, береза, вільха). Деревні породи з однаковим фарбуванням поперечного перерізу, що містять різну кількість вологи в центральній і периферійній частинах, називаються породами зі спілою деревиною (бук, ялина, ялиця).

Стрижень - пухка тканина, що складається з тонкостінних клітин. Стрижень й деревна тканина, що утворилися в ранньому періоді, становлять стрижньову трубку. Ця частина стовбура є найбільш слабкою.

У радіальному розрізі дерева можна розрізнити поздовжні смуги-стрічки - стрижневі промені, що мають значний вплив на міцність.

Мікроструктура – це будова деревини,  видима при значному збільшенні. Виділювані камбіальним шаром клітини заповнені протоплазмою. Оболонка клітини складається із клітковини - целюлози, а протоплазма - з азотистих сполук. Клітини відрізняються розміром, формою і біологічним призначенням. За формою клітини, з яких складається основна маса деревини, в основному округлі, циліндричні, багатогранні й витягнуті в довжину. За призначенням в стовбурі дерева клітини можуть бути, як показано на рис. 3.1.3:

- що запасають - паренхімні, в яких зосереджені запаси живильних речовин. Вони розташовані в стовбурі дерева, головним чином у стрижневих променях, і передають живильні речовини іншим клітинам у горизонтальному напрямку;

- провідні й опорні клітини, які проводять ґрунтову вологу й надають деревині необхідну стійкість.

Хвойні породи мають свою особливість - смоляні ходи. На поперечному розрізі вони мають вигляд світлих точок у пізній частині річного шару, а на радіальному й тангенціальному розрізах - вид темних рисок.

У деяких листяних породах (дуб, ясен) є великі й дрібні судини. Великі розташовуються в ранній частині річного шару, а дрібні зібрані в групи або розподілені рівномірно по всій площі пізньої деревини. Такі породи називаються судинними.

Хвойні породи (смереку, ялину, модрину, ялицю, кедр, тис) застосовують для інженерних конструкцій.

Смерека – ядрова порода з високою міцністю і малою об'ємною масою. Деревина смереки смолиста, тому важко піддається загниванню. Її застосовують у вигляді кругляків і пиляних лісоматеріалів, а також для виготовлення будівельних столярних виробів і меблів.

Ялина – порода з прямим високим циліндричним стовбуром, що дає великий вихід ділової деревини. Це порода зі спілою деревиною, малосмолиста, має відносно високі показники міцності й малу об'ємну масу. Деревину ялини  застосовують для виготовлення будівельних конструкцій і столярних виробів. У сухих місцях ялина добре зберігається.

Модрина - смолиста ядрова порода з підвищеною твердістю і високою стійкістю проти загнивання. Є прекрасним будівельним матеріалом для гідротехнічних і підземних споруд. Має красиву текстуру і колір.

Ялиця – порода без’ядрова, річні шари широкі, не містять смоляних ходів; менш стійка в порівнянні з іншими хвойними породами.

Кедр – порода ядрова, легка. Застосовується в основному для столярних виробів і як будівельний ліс.

Тис – порода ядрова (вічнозелене дерево). Застосовується в меблевому виробництві, у токарській справі.

Листяні породи.

Дуб – ядрова, кільцесудинна порода, має високу механічну міцність і в'язкість. Деревина літнього дуба більш щільна. Рання частина річного шару деревини дуба складається з декількох рядів великих судин, а пізня - характеризується високою міцністю і дрібносудинністю. Дуб має гарну текстуру. Його застосовують для виготовлення меблів, оздоблювальної фанери, високоякісних столярних виробів і паркету. При довгому перебуванні у воді дуб темніє до чорно-сірого цвіту, перетворюючись у морений дуб.

Бук – неістотно-пориста стиглодеревна порода. Його деревина тверда, має велику об'ємну масу й високу межу міцності, щільна, пружна, легко колеться. Колір деревини білий із червонуватим відтінком. Бук застосовують для виготовлення високоякісних столярних виробів, меблів і паркету.

Вільха має м'яку деревину, добре оброблюється. В умовах змінної вологості швидко загниває. Її застосовують у гідротехнічних спорудах, для виготовлення моделей, водопровідних труб, внутрішніх столярних виробів і клеєної фанери.

Клен – порода, що має гарну текстуру. Її застосовують для внутрішніх оздоблювальних робіт, виготовлення декоративної фанери.

Осика – м'яка порода. У сухому місці добре зберігається. Застосовують у фанерному виробництві, для виготовлення покрівельних матеріалів.

Береза має тверду, міцну й грузлу, але недовговічну в умовах змінної вологості деревину. Її застосовують для виготовлення клеєної фанери, лиж, будівельних деталей і виробів, карнизів, поручнів сходів, паркету й меблів.

Липа має м'яку, легку, в умовах змінної вологості нестійку деревину.

Ясен має деревину високої міцності, пружності, пластичності, гарну текстуру. Його застосовують для виготовлення меблів, столярних виробів.

Горіх має деревину темно-коричневого кольору з гарною текстурою. Застосовують для виготовлення декоративної фанери.

Властивості деревини

Властивості деревини як функціональні, так й естетичні, визначаються структурою і складом породи. Властивості деревини однієї і тієї ж породи розрізняються залежно від віку дерева, місця і умов росту, вологості деревини, розташування волокон та інших факторів. У деревини розрізняють позитивні й негативні властивості.

Позитивні властивості деревини

Низька густина. Абсолютна об'ємна вага деревини залежить тільки від щільності породи, тому що її вимірюють в абсолютно сухому стані. За густиною деревину поділяють на легку (rо < 550 кг/м3), середньої густини ( 550 < rо < 750 кг/м3) і важку (rо > 750 кг/м3).

Від густини деревини залежать її фізико-механічні властивості, такі як міцність, теплопровідність і водопоглинання.

Низька теплопровідність. Деревина має невелику теплопровідність, що залежить від характеру пористості, напрямку волокон, від породи й об'ємної ваги дерева, вологості й температури. Теплопровідність дерева уздовж волокон в 1,8 раза вища, ніж поперек волокон. Вона підвищується зі збільшенням вологості й об'ємної ваги, тому що при цьому зменшується кількість повітря, яке утримується в порах деревини. Так, стіна з дерев'яного бруса товщиною 15 см за теплопровідністю відповідає стіні з керамічної цегли товщиною в 2,5 цегли, що становить 30 см.

Декоративність (колір, блиск і текстура).

Колір деревини надзвичайно різноманітний. Він залежить від породи дерева й клімату. Як правило, деревні породи помірного пояса мають бліде фарбування, а породи тропічного пояса - яскраве. Інтенсивність фарбування підвищується з віком дерева. Деревина змінює забарвлення під впливом світла й повітря.

Палітра деревини:

Білий - береза, клен, липа, граб, ялиця, ялина.

Сірий - ясен, волоський горіх, біла акація.

Коричневий світлий - горіх лісовий, каштан, дуб, карагач.

Коричневий темний - тик, абрикос.

Червоний - макмора, махагоні, вільха.

Фіолетовий - деревоподібний амарант.

Рожевий - бук, груша, чинара, яблуня.

Жовтий - лимон, самшит, смерека.

Блиск. Деякі породи деревини мають блиск. Він залежить від ступеня розвиненості стрижневих променів. У радіальному розрізі блиск мають такі породи, як клен, бук, дуб, біла акація, цінна деревина. Сильно розвинені стрижневі промені дуба в радіальному розрізі дають блискучі плями.

Текстура деревини - це малюнок у радіальному або тангенціальному розрізі, залежить від будови деревини. Вона складається з ясно помітних великих судин, широких стрижневих променів, річних шарів, напрямку волокон (закручене, волокнисте). Чим складніша будова деревини, тим різноманітніша її текстура. Гарну текстуру в радіальному розрізі мають породи дуба й бука, у тангенціальному - ясен, каштан, горіх, дуб, модрина.

Висока міцність

Міцність деревини при стиску становить 35-70 МПа, а при вигині 80-120 МПа. Дерево добре опирається згинаючим зусиллям завдяки волокнистій структурі, тому його широко застосовують у таких конструкціях, як ферми, крокви, балки, прогони, решетування.

Однак зусилля можуть бути прикладені до деревини як уздовж волокон (колони, стійки, опори, палі), так і поперек волокон (стіни зрубів, мауерлати, шпали), тому це треба враховувати, бо деревина анізотропна. Наприклад, межа міцності при стиску поперек волокон в 10 разів менша, ніж при стиску уздовж волокон. При розтягу уздовж волокон міцність деревини вища в 2 рази, ніж поперек волокон, а міцність на розрив уздовж волокон в 10-40 разів більша, ніж поперек волокон. Межа міцності при відколі становить 0,15 Rст.

Твердість деревини визначається на зразках-кубах шляхом вдавлення сталевої кульки. Найбільшу твердість мають ясен, бук, в'яз, модрина. Твердість деревини коливається в межах 50-90 МПа.

Високий коефіцієнт конструктивної якості.  Він становить близько 0,7.

Добра технологічність. Деревина легко обробляється: її можна стругати пиляти, різати, полірувати й шліфувати, вона має хорошу цвяхопрохідність, склеюється з іншими матеріалами і т.п.

Корозійна стійкість. Використання деревини у воді (але в незмінному рівні) приводить до зміни її властивостей тільки через кілька сотень років. У морській воді, кислотах і лугах термін служби деревини залежить  від концентрації агресивного середовища, причому у хвойних порід довговічність вище.

Негативні властивості деревини

Анізотропність – залежить від розташування волокон деревини.

Горючість – обумовлена органічною природою сполук деревини.

Загнивання – бо є їстівним середовищем для комах, жуків, грибів тощо.

Вади деревини – утворюються або в процесі росту, або при порушенні умов експлуатації.

Всього відомо до 200 різних видів вад деревини, які об’єднали в 9 груп (див. табл. 3.1.1).

Таблиця 3.1.1 – Вади деревини

Причина вади

Група

Основні різновиди вад

Неправильність

росту

1.Сучки

 

Зрослий твердий сучок.

Частково зрослий твердий сучок.

Незрослий сучок (випадаючий, твердий, пухкий, тютюновий. і ін.)

2. Вади форми стовбура

Кривизна.  Ройка. .Закомелістість. .Збежистість.

3. Вади будови деревини.

Косошар. Закрученість. Завиток.

Крен. Внутрішня заболонь.

Стрижнева трубка. Подвійний стрижень. Пасинок.

4. Ненормальні відкладення.

Водошар. Засмолок. Смоляні кармашки.

Вплив механічних і фізичних факторів

5. Тріщини

Метик. Отлуп. Морозобоїна.

Тріщини усушки.

6. Рани

Механічне ушкодження.

Прорість. Сухобокість.

Дія грибків і комах

7. Ненормальні фарбування й гнилі

Внутрішні. Красина.

Плямистість. Помилкове ядро.

Внутрішня гнилизна.

Зовнішні. Хімічні фарбування.

Заболонні фарбування грибні.

Заболонна гнилизна. Мармур.

Зовнішня порохнява гнилизна.

8. Пошкодження комахами

Короїд. Червоточина.

Вологість. Волога в деревині перебуває в капілярному й гігроскопічному стані. Капілярна волога заповнює порожнини клітин, судин і міжклітинні простори й може складати до 200 % від ваги абсолютно сухого дерева. Волога в гігроскопічному стані перебуває в оболонках клітин у кількості до 30 %.

При висиханні вологи деревина спочатку втрачає капілярну вологу, а потім - гігроскопічну. Стан деревини, в якому відсутня капілярна волога й утримується тільки гігроскопічна, називають точкою насичення. Вологість, яку одержала деревина при тривалому знаходженні в повітряних умовах при постійній температурі повітря і його відносній вологості, називається рівноважною вологістю.

Вологість деревини, що зберігається в приміщенні при температурі й вологості повітря, можна визначити за діаграмою Н.Н. Чулицького. Стандартна вологість прийнята для деревини 12 %, тобто всі її властивості, які змінюються зі зміною вологості перераховують на стандартну й після цього роблять обґрунтування вибору виду деревини для тих чи інших цілей. Перерахування ведуть за формулою:

rо12 = rоw [1 + 0,01(1 – Ку)(12 – W)],                           (3.1.1)

де Ку – коефіцієнт об'ємної усушки;

W - вологість деревини в даний момент часу, визначена за діаграмою Н.Н.Чулицького, %.

R12 = Rw [1 + a(W – 12)],                                        (3.1.2)

де a - коефіцієнт зниження міцності при зволоженні на 1 %, становить: при стиску й вигині 0,04, а при розтягу 0,01;

R12, Rw – межі міцності деревини, відповідно при 12 % вологості й при вологості в момент випробування, МПа;

W - вологість деревини в момент випробування, %.

Усушка, розбухання і жолоблення

Усушка деревини зі зменшенням її лінійних розмірів й об’єму відбувається тільки при випарі гігроскопічної вологи, але не капілярної. При випарі гігроскопічної вологи відбувається лінійне скорочення і, навпаки, при поглинанні гігроскопічної вологи – розбухання. Усушка в різних напрямках неоднакова, і усадка, що відбувається при цьому, деревини в тангенціальному напрямку значно більша, ніж у радіальному. Ці розходження викликають жолоблення й розтріскування.

При всіх позитивних якостях деревини, як конструктивного, так і виробного матеріалу, її висока вологість значною мірою скорочує термін служби, вироби й конструкції втрачають раніше строку свої якості й вимагають ремонту, часткової або повної заміни. Підвищена вологість також утруднює обробку поверхні деревини й склеювання. Підвищена вологість погіршує технічні властивості деревини, створює умови для появи цільових та інших грибків.

Сушіння деревини

Сушіння деревини є захисним заходом проти гниття, забезпечує схоронність деревини, підвищує її міцність. Процес сушіння деревини полягає у видаленні з неї вологи шляхом випару. Цей процес протікає нерівномірно й складається з наступних етапів: на першому етапі випар вологи не відбувається, можливе навіть збільшення кількості вологи за рахунок конденсації її з навколишнього повітря на поверхні холодної деревини, на другому етапі відбувається інтенсивне видалення вільної вологи, третій етап - видалення з деревини зв'язаної вологи.

При сушінні деревини можуть з'явитися такі дефекти, як  жолоблення, розтріскування, випадіння сучків, залишкові внутрішні напруження і неоднорідність вологості висушеного матеріалу.

Сушіння може бути природним (на складах) і штучним (у сушилах, гарячих рідинах, в полі високої частоти).

Для повітряного сушіння пиломатеріали укладають у штабелі із проміжками між рядами, які утворюють повітряні канали для руху повітря всередині штабелів. Строки такого сушіння залежать від кліматичної зони, в якій відбувається сушіння, від пори року, товщини пиломатеріалів, від породи й коливаються в межах від 10 до 60 днів.

Камерне сушіння, розповсюджене в лісовій промисловості, відбувається в сушильних камерах при температурі 70-80 оС. Цей метод не залежить від атмосферних і кліматичних умов, що дозволяє одержати матеріал з кінцевою вологістю до 6-10 %. Строки сушіння скорочуються до 3-6 доби.

Швидкісне сушіння в петролатумі (побічний продукт депарафінізації нафтових масел) триває всього 8-12 годин.

Захист деревини від гниття

Для боротьби з грибами, які руйнують деревину, застосовують спеціальні речовини – антисептики. Їх підрозділяють на дві групи: водорозчинні й нерозчинні.

До водорозчинних антисептиків відносяться фтористонатрієві, дінітрофенолят натрію й мідний купорос.

Фтористий натрій - тонкомолотий білий порошок, сильний антисептик, добре проникає в деревину, не має запаху, не горючий, не має шкідливого впливу на метал.

Антисептики на основі дінітрофенолу добре проникають у деревину й важко з неї вимиваються, але застосовувати їх без спеціальних хімічних добавок не можна, тому що вони отруйні й шкідливо діють на людину, викликаючи подразнення слизової оболонки.

Водонерозчинні антисептики бувають маслянисті й кристалічні.

Маслянисті антисептики у зв'язку з їхньою горючістю і неприємним запахом застосовують для антисептування дерев'яних конструкцій і частин, що перебувають у повітряних або ґрунтових умовах при постійній або періодичній дії атмосферної або ґрунтової вологи. До їхнього числа відносяться кам'яновугільне креозотове масло, що служить для просочення залізничних шпал, антраценове масло, сланцеве масло, смоли й дьоготь.

Позитивною якістю цих антисептиків є велика отруйність для грибів і стійкість проти вилуговування водою. Вони не послабляють механічних властивостей деревини й не викликають корозії металу. Їх недоліком є те, що масляна плівка на поверхні деревини перешкоджає її висиханню. Проникати в деревину вони можуть тільки при особливих способах просочення, причому просочена ними деревина не здатна приймати фарбування.

Способи антисептування деревини.

Спосіб антисептування залежить від характеру зволоження дерев'яних деталей, ступеня насичення вологою, умов роботи конструкцій, сортаменту лісового ма-теріалу й способів просочення. Розрізняють такі способи:

- вологе антисептування - застосовують для неглибокого захисного покриття поверхні водорозчинними антисептиками;

- обробка деревини у ваннах;

- просочення під тиском – застосовують у заводських умовах для антисептування залізничних шпал і стовпів.

- антисептування пастами.

Захист деревини від займання

Для захисту деревини від займання застосовують вогнезахисні просочувальні склади, фарби, пасти, які наносять на поверхню деревини, або якими штукатурять поверхні.

Вогнезахисні фарби підрозділяють на:

масляні (з додаванням антипіренів): перхлорвінілові; силікатні; казеїнові.

Силікатною фарбою називають суміш рідкого скла з наповнювачем (тонкомолотий кварцовий пісок, магнезит, крейда, важкий шпат), пігментом і пластифікатором.

Вогнезахисні обмазки сметаноподібної консистенції. Містять суперфосфат, сульфітний луг, глину й воду з пігментом.

Застосування деревини

Круглий ліс. Залежно від діаметра у верхньому торці круглий ліс підрозділяється на колоди, підтоварник і жердини.

Колода – очищена від сучків частина стовбура дерева, що має у верхньому торці діаметр від 14 см і більше й довжину колоди від 4 м і більше.

Підтоварник – круглий ліс діаметром 8 -14 см.

Жердина – круглий ліс з діаметром у верхньому торці від 3 до 8 см.

Пиломатеріали виготовляють шляхом поздовжнього розпилювання колод.

Пластина – колода, розпиляна по осі стовбура.

Четвертина – колода, розпиляна по осі по двох взаємноперпендикулярних напрямках.

Обапіл – крайні спили колод, одержувані як залишки при розпилі колод на дошки або бруси.

Дошки – пиломатеріали, що мають товщину 100 мм і менше, причому їхня ширина в 3 рази перевищує товщину.

Бруски – пиломатеріали товщиною 100 мм і менш, що мають відношення ширини до товщини менше двох.

Бруси – пиломатеріали шириною й товщиною більше 100 мм.

Погонажні деталі: поручні сходів, плінтуси й жолобники, лиштви для вікон і дверей, розкладки, підвіконні плити.

Столярні вироби: віконні й дверні блоки, перегородки, панелі.

Композиційні матеріали:

Фанеру одержують склеюванням деревного шпону в три й більше шари у взаємно перпендикулярному напрямку волокон.

ДСП й ДВП матеріали. Виготовляють на основі деревних стружок й обпилювань і полімерного в’яжучого.

Ксилоліт і фіброліт. Виготовляють на основі деревного волокна й магнезіального в’яжучого.

Оздоблювальні матеріали:

Паркет. Зовнішній вигляд паркетної підлоги залежить від розмірів паркетних планок і текстури деревини. Зі зменшенням розміру планок зменшується можливість жолоблення підлоги. Розрізняють штучний, щитовий і художній паркет.

Інтарсія – італійська техніка інкрустації поверхонь шпоном коштовних порід деревини. Відома з VIII-V ст. до н.е., розквіт приходиться на XVI-XVIII ст., коли в архітектурі переважав стиль бароко.

Маркетрі -  французька техніка створення декоративних панно з шматочків цінної деревини різних відтінків, частіше червоного дерева. Відноситься до епохи ренесансу, XIV-XVI ст.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я