7. ОРГАНІЧНІ В'ЯЖУЧІ І МАТЕРІАЛИ НА ЇХ ОСНОВІ

Бітумні й дьогтьоеві в'яжучі речовини належать до органічних в'яжучих матеріалів, які є сумішами високомолекулярних вуглеводнів та їхніх неметалічних похідних, що змінюють свої фізико-механічні властивості залежно від температури. Вони здатні розм'якшуватися при нагріванні й відновлювати свою первісну в'язкість при охолодженні. Ці речовини добре зчіплюються з поверхнею каменю, піску, бетонів, цегли та багатьох інших твердих матеріалів, мають підвищену водонепроникність, пластичність і стійкість проти атмосферних впливів.

Природні органічні в'яжучі матеріали (бітум, асфальт) почали застосовувати в будівництві з давніх часів. Як показують  розкопки, їх викоритовували як будівельний матеріал в Єгипті, і у Вавилоні більше 4 тис. років тому. Природний бітум використовувався як зв'язуюча речовина при будівництві кам'яних споруд різного призначення, для гідроізоляції каналів, водостоків, фундаментів палаців, храмів та інших будинків і споруд різного призначення.

У середині минулого століття за допомогою органічних в'яжучих почали влаштовувати дорожні покриття. У XX ст. у зв'язку з різким збільшенням видобутку нафти й одержанням з нафтових бітумів органічних в'яжучих і  матеріалів на їх основі застосування їх значно розширилося.

У наш час бітумні й дьогтьові в'яжучі широко використовують у будівництві для виготовлення асфальтобетону, покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, гідроізоляційних мастик і т.п.

У розвиток виробництва органічних в'яжучих речовин, гідроізоляційних і покрівельних матеріалів на їх основі,  а також асфальтових бетонів і розчинів великий внесок внесли такі вчені, як І.М.Губкін, С.С. Намешкін, П.В. Сахаров, Н.І. Іванов, В.В. Охотін, І.А. Риб’єв та ін.

Бітумні й дьогтьові матеріали класифікують за видом в'яжучої речовини, технологічними особливостями їх виготовлення, структурою і призначенню. Бітумні й дьогтьові в'яжучі діляться на такі групи:  бітумні, що складаються з нафтових бітумів або сплавів нафтових і природних бітумів; дьогтьові - суміш кам'яновугільних сланцевих дьогтів або сплавів з дьогтьовими маслами; гудрокамові, що складаються з продуктів спільного окислювання кам'яновугільних масел і нафтового гудрону;  дьогтьобітумно-полімерні, містять нафтові бітуми або кам'яновугільні дьогтьові речовини й полімери (включаючи каучук).

За технологічними особливостями виготовлення матеріали підрозділяють на листові й рулонні, емульсії й мастики, розчини й бетони. Для кожної групи бітумних і дьогтьових матеріалів можлива класифікація за структурними ознаками. Наприклад, рулонні матеріали ділять на основні й безосновні, покривні й безпокрівні.

За призначенням бітумні й дьогтьові матеріали бувають шляховими, гідроізоляційними, герметизуючими, покрівельними, теплоізоляційними й антикорозійними. У ряді випадків для них характерне поліфункціональне призначення. Вони одночасно можуть служити гідроізоляційними й покрівельними або антикорозійними, гідро- і теплоізоляційними.

В останні роки значно збільшений випуск різноманітних будівельних матеріалів на основі бітумних і дьогтьових в'яжучих речовин. Освоєно виробництво нових ефективних і довговічних покрівельних матеріалів - склоруберойду, руберойду з кольоровим посипанням, наплавленого руберойду та інших ефективних гідроізоляційних матеріалів, наприклад, фольгоізолу, ізолу, бризол та ін. Розширюються області застосування бітумних і дьогтьових в'яжучих речовин. Так, на бітумних в'яжучих речовинах виготовляють теплоізоляційні вироби із застосуванням мінерального волокна, спученого перлітового піску й т.п.

Бітумні в'яжучі – складні суміші вуглеводнів й їхніх неметалічних похідних (сполук вуглеводнів із сіркою, киснем, азотом). Залежно від вихідної сировини їх розділяють на природні й штучні нафтові бітуми.

Природні бітуми - тверді речовини або грузлі рідини чорного або темно-коричневого кольорів, які зустрічаються в природі в чистому вигляді або просочують осадові гірські породи (вапняки, піщаники). При нагріванні поступово розм'якшуються й переходять у рідкий стан, а при охолодженні тверднуть. Природний бітум не розчинній у воді, але легко розчиняється в сірковуглеці, хлороформі, бензолі й важко в бензині. Структура природних бітумів, їх фізико-механічні й фізико-хімічні властивості близькі до нафтових бітумів. Багато тисячоріч назад нафта проникла у верхні шари земної кори, просочила гірські породи, а потім, у результаті повільного видалення з неї летючих речовин, перетворилася в природний бітум. Гірські породи, що містять від 5 до 20 % природного бітуму, називають асфальтовими. Чистий бітум одержують обробкою подрібненої асфальтової гірської породи гарячою водою або органічними розчинниками.

Природний бітум при нагріванні поступово розм'якшується, а при охолодженні твердне. У воді він не розчинний, але легко розчиняється в сірковуглеці, бензолі, хлороформі, скипидарі та інших органічних розчинниках. У будівництві природний бітум через дефіцитність і високу вартість застосовують головним чином для виробництва бітумних лаків. Асфальтові породи у вигляді тонкого порошку використовують для одержання асфальтової мастики й асфальтових бетонів.

Нафтові бітуми є продуктом переробки нафти і її смолистих залишків. Залежно від способу одержання розрізняють залишкові, окислені й крекінгові нафтові бітуми. Залишкові бітуми (гудрон) утворюються після відгону з нафти бензину,  гасу й частини масел. При нормальній температурі вони являють собою тверді речовини. Окислені бітуми одержують, продуваючи повітря через нафтові залишки, які при цьому окисляються і ущільнюються під дією кисню. Крекінгові бітуми - продукт розкладання нафти й нафтових масел при високій температурі (крекінг). Нафтові бітуми мають чорний або темно-бурий кольори. Залежно від в'язкості їх розділяють на тверді, напівтверді й рідкі. Тверді й напівтверді нафтові бітуми діляться на будівельні, покрівельні й дорожні. Тверді й напівтверді нафтові бітуми застосовують для влаштування дорожніх покриттів, виготовлення гідроізоляційних і покрівельних рулонних матеріалів, бітумних мастик, лаків й ін., а рідкі  - тільки для дорожніх покриттів. При використанні нафтових бітумів у будівництві треба вибирати марку бітуму або суміші двох бітумів залежно від області застосування і кліматичних умов даної місцевості.

Основні властивості, що визначають якість нафтових бітумів і розподіл їх на марки, - в'язкість, температури розм'якшення, крихкості й спалаху, розтяжність.

В'язкість – властивість матеріалу чинити опір переміщенню часток під впливом зовнішніх сил. В'язкість бітуму залежить від температури. При знижених температурах в'язкість бітумів велика й він набуває властивості твердої речовини. Для характеристики в'язкості бітумів (грузлих і твердих ) користуються умовним показником твердості – глибиною проникнення голки (пенетрацією). В'язкість рідких бітумів визначають на стандартному віскозиметрі за часом (с) витікання порції бітуму при певній температурі бітуму й діаметрі отвору приладу. При дії на голку вантажу масою 100 г протягом 5 с при температурах 25 й 0 °С глибину проникання визначають на спеціальному приладі – пенетрометрі. Вона виражається в градусах (1°С = 0,1 мм ).

Температура розм'якшення бітуму є важливою оцінкою властивостей бітумів, характеризує верхню температурну межу його застосування. Визначають її на приладі «Кільце й куля». Латунне кільце діаметром 16 мм і висотою 6,4 мм заповнюють бітумом на поверхню останнього укладають кульку діаметром 9,5 мм і масою 3,5 г. Температуру розм'якшення визначають за температурою води в приладі , коли бітум розм'якшиться й кулька опуститься на нижню поличку етажерки.

Температура спалаху має значення для встановлення технологічних параметрів при роботі з бітумом, вимірюють її на спеціальному приладі. За температуру спалаху приймають температуру, показувану термометром з першою появою синього полум'я над частиною або над всією поверхнею зразка бітуму.

Температура крихкості характеризує нижню температурну межу застосування бітуму. При цій температурі з'являється перша тріщина в тонкому шарі бітуму, нанесеному на сталеву пластинку стандартного приладу при її вигині й розпрямленні. Температурний інтервал між температурою крихкості й температурою розм'якшення називають температурним робочим інтервалом. Для встановлення вогненебезпечності при нагріванні бітуму визначають температуру спалаху пари, що виділяється з бітуму при нагріванні від дотику полум'я.

Розтяжність бітуму знаходять шляхом розтягання зразка на дуктилометрі. Випробуванням піддають зразки бітуму у вигляді вісімок стандартної форми й розмірів. Показником розтяжності бітуму служить величина деформації шийки зразка в момент розриву, виражена в сантиметрах. Це випробування проводять при швидкості розтягання 5 см/хв. і температурах 25 й 0 °С . Так само як і в'язкість, пластичність бітумів залежить від температури, групової сполуки й характеру структури. Пластичні властивості спостерігаються в бітумах, що містять значну кількість смол, оптимальну кількість асфальтенів і масел і невелику кількість карбенів і карбоїдів. Грузлі бітуми, що містять тверді парафіни, при низьких температурах мають невелику тягучість.

Адгезія — опір відриву або зрушенню матеріалу, нанесеного на поверхню, яку ізолюють. Покрівельні рулонні й мастичні матеріали повинні мати високу адгезійну здатність. Адгезію виражають величиною сили, прикладеної до матеріалу, з метою його відриву або зрушення від ізолюючої поверхні. Наприклад, адгезія до бетону холодної асфальтової мастики ІІ-20 при 20 °С становить 0,23 МПа, а при попередньому ґрунтуванні пастою — 0,43 МПа. Отже, стан гідроізолюючої поверхні впливає на величину адгезії.

Розглянуті властивості перебувають у взаємозв'язку. Наприклад, тверді бітуми мають високу температуру розм'якшення, але малу розтяжність, тобто є відносно крихкими, навпаки, бітуми, що розм'якшуються при високій температурі, можуть сильно розтягуватися, тобто мають велику пластичність.

Фізичні властивості органічних і неорганічних в'яжучих речовин і матеріалів, виготовлених на їх основі, різні. Для органічних речовин на відміну від мінеральних характерні гідрофобність, атмосферостійкість, розчинність в органічних розчинниках, підвищена деформативність, здатність розм'якшуватися при нагріванні аж до повного розплавлення. Ці властивості обумовили застосування органічних в'яжучих для виробництва покрівельних, гідроізоляційних й антикорозійних матеріалів, а також їх поширення в гідротехнічному й дорожньому будівництві.

Густина бітумів залежно від складу коливається в межах від 0,8 до 1,3 г/см3. Теплопровідність характерна для аморфних речовин і становить 0,5-0,6 Вт/(м·°С); теплоємність — 1,8—1,97 кДж/кг·°С.

Коефіцієнт об'ємного теплового розширення при 25°С перебуває в межах від 5·10-4 до 8·10-4 °С-1, причому більше грузлі бітуми мають більший коефіцієнт розширення, при знижених температурах — близько 2·104 °С-1.

Стійкість при нагріванні характеризується: 1) втратою маси при нагріванні проби бітуму при 160°С за 5 год (не більше 1 %) і 2) температурою спалаху (230—240°С — залежно від марки). Водостійкість характеризується вмістом водорозчинних сполук (у бітумі не більше 0,2—0,3 % за масою). Електроізоляційні властивості використовують при влаштуванні ізоляції електрокабелів.

Фізико-хімічні властивості. Поверхневий натяг бітумів при температурі 20—25°С становить 25—35 ерг/см2. Від вмісту поверхнево-активних полярних компонентів в органічному в'яжучому залежить його змочувальна здатність і зчеплення з кам'яними матеріалами (порошкоподібними наповнювачами, дрібним і великим заповнювачем). Міцний хемосорбційний зв'язок бітум утворює з наповнювачем з вапняку, доломіту з більшою кількістю адсорбційних центрів у вигляді катіонів Са+3 і Ме+2. Старіння — процес повільної зміни складових і властивостей бітуму, що супроводжується підвищенням крихкості й зниженням гідрофобності. Прискорюється під дією сонячного світла й кисню повітря внаслідок зростання кількості твердих крихких складових за рахунок зменшення вмісту смолистих речовин і масел. Реологічні властивості бітуму залежать від його складових й будови. Рідкі бітуми, що мають структуру типу золю, поводяться як рідини, рухливість яких підкоряється закону Ньютона. Тверді бітуми, що мають структуру типу геля, належать до грузлих-пружних матеріалів, тому що при їх навантаженні одночасно виникає пружна (зворотня) і пластична (незворотня) деформації.

Наряду з основними властивостями бітумів, що визначають їх марку, бітуми характеризуються також іншими показниками, наприклад стійкістю у водному середовищі, що обумовлюється вмістом масел, смол й асфальтенів; когезією, міцністю міжмолекулярних зв'язків; адгезією бітуму до кам'яних матеріалів, що залежить від фізико-механічних властивостей бітумів; погодостійкістю бітумів, тобто здатністю протистояти впливу атмосферним факторам в елементах споруд. Основні показники фізико-механічних властивостей нафтових бітумів наведені в табл. 7.1.

Таблиця 7.1 - Фізико-механічні властивості нафтових бітумів

Марка бітуму

Глибина проникнення голки

при 25° С

Розтяжність при 25° С, см, не нижче

Температура, ° С, не нижче

Розм'якшення

Спалаху

Будівельні

БН-50/50

41...60…60

40

50

220

БН-70/30

21...40…40

3

7

230

БН-90/10

5...20…20

1

90

240

Покрівельні

БНК-45/180

140…220

Не нормується

40...50…50

240

БНК-90/40

35...45…45

85...95…95

240

БНК-90/30

25...35…35

95...95…95

240

Дорожні поліпшені

БНД-200/300

201...300

Не нормується

35

200

БНД-130/220

131…200

65

39

220

БНД-90/130

91...130

60

43

220

БНД-60/90

61...90…90

5

47

220

БНД-40/60

40...60…60

40

51

220

Нафтові бітуми мають щільну будову, пористість їх практично дорівнює нулю, тому вони водонепроникні, стійкі проти дії кислот, лугів, агресивних рідин і газу, морозостійкі. Вони здатні міцно зчіплюватися з кам'яними матеріалами, деревом, металами, але розчиняються в органічних розчинниках (хлороформі, бензині та ін.). В експлуатаційних умовах під дією сонячного світла й кисню повітря відбувається старіння бітумів, що супроводжується підвищенням твердості й крихкості. Бітуми перевозять у дерев'яних бочках, бідонах, фанерних або металофанерних барабанах, паперових мішках, іноді навалом у вигляді плит. Транспортують ці матеріали до місця застосування в залізничних цистернах, обладнаних підігрівальними пристроями, або на платформах.

Нафтові бітуми слід зберігати в спеціальних закритих складах або під навісом, захищаючи їх від дії сонячних променів й атмосферних опадів.

Дьогті являють собою грузлі рідини чорного або бурого кольору, що складаються з вуглеводнів та їх сірчистих, азотистих і кисневих похідних, одержуваних конденсацією пароподібних продуктів, що утворюються при розкладанні різних видів твердого палива (кам'яного вугілля, торфу, деревини та ін.). Дьогтьові в'яжучі одержують як побічний продукт при переробці  на хімічних заводах твердого палива (кам'яного й бурого вугілля, горючих сланців та ін.). Із цієї групи органічних в'яжучих у будівництві частіше застосовують кам'яновугільний дьоготь і кам'яновугільний пек.

Кам'яновугільний дьоготь являє собою грузлу маслянисту рідину чорного або бурого кольору з характерним запахом фенолу й нафталіну. У сирому вигляді кам'яновугільний дьоготь не придатний у будівництві, тому що містить воду й летючі фракції. Із сирого дьогтю шляхом нагрівання видаляють, а потім відганяють легкі й середні масла, у результаті чого одержують так званий відгінний дьоготь, який можна застосовувати в будівництві. У процесі відгону при 300…360 оС виділяють антраценове масло.

Кам'яновугільний пек – тверда речовина чорних кольорів, яку одержують по закінченні відгону масел з кам'яновугільної смоли. Пек не розчиняється у воді, але розчинний в органічних розчинниках, стійкий у кислотах і розчинах солей. Кам'яновугільний пек - токсична речовина, тому при роботі з ним необхідно дотримуватися спеціальних правил техніки безпеки.

Пек застосовують як в'яжучу речовину в мастиках. Сплавляючи пек з відігнаним дьогтем або антраценовим маслом, можна одержати складений дьоготь - найбільш придатний для будівництва. Ці суміші мають високі адгезійні властивості. Змінюючи співвідношення пеку й дьогтю (або антраценового масла), готовлять суміші з різними температурами розм'якшення і в'язкістю: чим більше в суміші пеку, тим вище температура розм'якшення і крихкість суміші. Відігнаний і складений дьогті широко застосовують при будівництві доріг і виготовленні покрівельних матеріалів.

Дьогтьові матеріали є менш атмосферостійкими ніж бітумні. Для підвищення в'язкості, атмосферо- і температуростійкості до складу дьогтів вводять дрібномелені матеріали (вапняк, доломіт), тому їх називають наповненими.

Дьогті транспортують у залізничних цистернах або автоцистернах, а пек - навалом у критих вагонах або термоцистернах і бітумовозах. Зберігають їх у закритих складах або під навісом.

Сланцеві дьогті одержують при нагріванні горючих сланців без доступу повітря у спеціальних генераторах або тунельних печах до 500…550 оС , при цьому виділяється газ, низькотемпературна смола в кількості 15-20 % від маси сланцю і напівкокс. Низькотемпературну смолу розділяють на автомобільний бензин, тракторне й дизельне паливо й мазут як залишок після відгону всіх фракцій. Цей залишок становить близько 60 % і використовується як рідкий сланцевий дьоготь. Останній буває шести марок, кожна марка характеризується в основному трьома показниками: в'язкістю при температурі 25 і 60° С, фракційним складом й температурою спалаху.

Змішані в'яжучі речовини на основі бітумів і дьогтів. З метою раціонального використання позитивних властивостей бітумів і дьогтів як органічних в'яжучих речовин, зменшення негативного впливу їх недоліків і створення певних умов застосування готують змішані в'яжучі речовини на їхній основі. Змішуванням бітуму з добавками дьогтю, дьогтепродуктів, гуми й різноманітних синтетичних полімерів досягається істотне поліпшення властивостей органічного в'яжучого й матеріалів на його основі.

Бітумно-дьогтьові в'яжучі речовини одержують шляхом сполучення бітуму з дьогтем або дьогтепродуктами (пеком, кам'яновугільним маслом). Найпоширенішим представником такої речовини є гудрокам, одержуваний при спільному окислюванні суміші бітуму або гудрону й кам'яновугільних масел або пеку. Такі змішані в'яжучі мають високу атмосферостійкість й здатність до взаємодії з введеними в них мінеральними матеріалами (у мастиках) і просоченою ними основою (у покрівельних або гідроізоляційних матеріалах).

Бітумно-дьогте-полімерні в'яжучі речовини одержують сполученням нафтових бітумів або кам'яновугільних масел і полімерів (гумо-каучукові речовини). З метою одержання бітумно-гумових в'яжучих речовин до бітуму додають гумову крихту зі старих автомобільних покришок.

В останні роки розроблений ряд композицій бітумів з добавками таких полімерів, як бутилкаучук, етиленпропіленовий каучук, поліетилен та ін. Полімери в складі цих композицій виконують роль структуруючих або пластифікуючих добавок, вміст яких коливається від 5 до 18 %. Бітумно-полімерні в'яжучі характеризуються порівняно високими показниками теплостійкості, механічної міцності й деформативної здатності.

Асфальтові або дьогтьові бітуми - штучний матеріал, одержуваний у результаті ущільнення спеціально підібраної суміші, що складається із щебенів, піску, мінерального порошку, бітуму або дьогтю й пеку. Застосовують його головним чином у шляховому будівництві: для влаштування покриттів на дорогах, плоских покрівель, а також при створенні покриттів на тротуарах, підлогах у складських і виробничих приміщеннях, для гідроізоляції. Асфальтобетонну суміш готують за наступною технологічною схемою: мінеральні матеріали (щебень й пісок і мінеральні порошки) подають у дозатори, після цього матеріал подають у бункер, звідки він надходить в обертовий барабан змішувача. На один цикл роботи витрачається 12-15 хвилин.

Покрівельні, гідроізоляційні й герметизуючі матеріали на основі бітумних і дьогтевих в'яжучих бувають рулонні й листові, емульсії й пасти, мастики й лакофарбові, штучні й бетони. Емульсії застосовують для влаштування захисного гідроізоляційного й пароізоляційного покриття, ґрунтовки, приклейки штучних і рулонних матеріалів, а також гідрофобізації поверхонь виробів. Для їхнього виготовлення використовують особливі швидкообертові механізми.

Технологія виготовлення мастики: бітум дроблять на частки, розплавляють,  потім видаляють вологу, після остигання додають розчин гумового клею, суміш знову перемішують. Області застосування мастики великі: заповнення деформаційних швів, покрівельне покриття, герметизація стиків і т.д.

Серед рулонних матеріалів необхідно виділити руберойд, толь, ізол. Як приклад розглянемо процес виробництва руберойду. Спочатку підігрівається просочувальна маса, підготовляються посипочні матеріали, полотна картону просочують у просочувальній ванні, після зайвий бітум віджимається валками машини. Просочений у такий спосіб картон протягують через іншу ванну з більш тугоплавким бітумом для нанесення покривного шару. Потім поверхню посипають мінеральним порошком. Охолоджують матеріал на циліндрах, ріжуть стрічки на шматки стандартної величини й згортають у рулони. Руберойд різних марок використовують для влаштування верхніх і нижніх шарів покрівель, як підкладковий матеріал.

Матеріали на основі бітумів

Покрівельні й гідроізоляційні матеріали

Рулонні матеріали. Покрівлю з рулонних матеріалів роблять із декількох шарів, що становлять покрівельний килим. На низ килима укладають підкладкові матеріали (беспокрівні), а верхній шар улаштовують з покривних матеріалів, що мають покривний шар з тугоплавкого бітуму й посипання: грубозернисту (ГО), дрібнозернисту (Д) або пилоподібну (П). Допускається випуск покрівельного руберойду з лускатим посипанням (РКЧ). Випускають основні й безосновні рулонні матеріали. Основні виготовляють шляхом обробки основи (покрівельного картону, азбестового паперу, склотканини та ін.) бітумами, дьогтями і їхніми сумішами. Безосновні одержують у вигляді полотнищ певної товщини, застосовуючи прокатку сумішей, складених з органічного в'яжучого (частіше бітуму), наповнювача (мінерального порошку або подрібненої гуми) і добавок (антисептика, пластифікатора).

Руберойд виготовляють, просочуючи покрівельний картон легкоплавким бітумом з наступним покриттям з одного або по обидва боки тугоплавким нафтовим бітумом з наповнювачами і посипанням. Покрівельний картон одержують із ганчір'я, паперової макулатури й деревної целюлози. Грубозернисте кольорове посипання не тільки підвищує атмосферостійкість руберойду, але й надає йому привабливого вигляду. Залежно від призначення (покрівельний, підкладковий ), виду посипання й маси 1м2 основи (покрівельного картону) руберойд ділять на марки РКК 500А, РКК 400А, РКК 400Б, РКК 400У, РКМ 350Б, РКМ 400У, РПМ 300А, РПМ 300Б, РПМ 300У, РПП 350Б, РПП 350Б, РПП 300А, РПП 300Б, РПП 300У. На нижню поверхню покрівельного руберойду, що утворює верхній шар покрівельного килима, і на обидві сторони підкладкового руберойду наносять дрібнозернисте або пилоподібне посипання, що запобігає злипанню матеріалу в рулонах. Руберойд піддається гниттю, в цьому його великий недолік, тому освоєно виробництво антисептованого руберойду. Для районів з холодним кліматом випускають руберойд РЕМ 350 з еластичним покривним шаром бітуму, модифікований полімерами. Добавка полімеру знижує температуру крихкості покривного бітуму до -50 оС. Довговічність покрівлі збільшується в 1,5-2 рази, руберойд із еластичним покривним шаром має підвищену погодостійкість. Наплавлений руберойд є покрівельним матеріалом. Його головна перевага в тому, що при укладанні покрівлі наклейка здійснюється без застосування покрівельної мастики, а розплавлюванням стовщеного нижнього шару полум'ям пальника або іншим способом. У результаті продуктивність праці підвищується на 50 %, здешевлюються покрівельні роботи, поліпшуються умови праці.

Пергамін - рулонний беспокрівний матеріал, одержуваний просоченням покрівельного картону розплавленим нафтовим бітумом з температурою розм'якшення не нижче 40 оС. Служить підкладковим матеріалом під руберойд, використовується для пароізоляції. Склоруберойд і стловойлок  - рулонні матеріали, які одержують шляхом двостороннього нанесення бітумного (бітумогумового або бітумополімерного) в'яжучого на скловолокнисте полотно або на скловойлок і покриття з однієї або двох сторін суцільним шаром посипання. Залежно від виду посипання й призначення склоруберойд випускають наступних марок: ГЗ РК ( із грубозернистим посипанням), ГЗ РЧ (з лускатим посипанням), ГЗ РМ (з пилоподібним і дрібнозернистим посипанням). Застосовують склоруберойд для верхнього і нижнього шарів покрівельного килима й для обклеювальної гідроізоляції. Сполучення біостійкої основи й просочення з підвищеними фізико-механічними властивостями дозволило одержати склоруберойд довговічністю близько 30 років. Асфальтові армовані мати одержують шляхом покриття попередньо просоченої склотканини по обидва боки гідроізольованої бітумною мастикою. Використовують для обклеювальної гідроізоляції й ущільнення деформаційних швів.

Толь - рулонний матеріал, виготовлений просоченням і покриттям покрівельного картону дьогтями з посипанням піском або мінеральною крихтою. Толь із грубозернистим посипанням застосовують для верхнього шару пласких покрівель, а толь із пісковим посипанням - для покрівель тимчасових споруд, гідроізоляції фундаментів та інших частин споруд.

Толь-шкіру й толь гідроізоляційний випускають без покривного шару й посипання. Застосовують як підкладковий матеріал під толь при влаштуванні багатошарових покрівель, а також для паро- і гідроізоляції.

Дьогтебітумні матеріали одержують просоченням картону дьогтем (запобігання гниття картону), покриттям з двох сторін бітумом і посипанням. Їх використовують для влаштування багатошарових пласких покрівель.

Гідроізол - рулонний беспокрівний гідроізоляційний матеріал, отриманий шляхом просочення азбестового картону нафтовим бітумом. Він призначається для влаштування гідроізоляційного шару в підземних й гідротехнічних спорудах, а також для захисного протикорозійного покриття. Гідроізол випускають двох марок з наступними характеристиками: водонепроникністю під тиском стовпа води 5 см при витримуванні не менше, доби - 30-20, водопоглинанням за 24 год., не більше 6 % за масою. Розривний вантаж при розтяганні смужки шириною 50 мм - не менше 350-300.

Фольгоізол - рулонний двошаровий матеріал, що складається з тонкої рифленої або гладкої алюмінієвої фольги, покритої з нижньої сторони захисною бітумно-гумовою сполукою. Він призначений для пристрою покрівель і парогідроізоляції будинків і споруд, герметизації стиків. Рулон має довжину   10 м, ширину 1 м. Зовнішня поверхня фольгоізолу може бути пофарбована в різні кольори атмосферостійкими лаками. Фольгоізол є довговічним матеріалом, що не вимагає догляду протягом усього періоду його експлуатації.

Металоізол - гідроізоляційний матеріал з алюмінієвої фольги, покритої по обидва боки бітумною мастикою. Металоізол випускають двох марок, що відрізняються товщиною алюмінієвої фольги. Він має високу міцність на розрив і довговічність. Застосовують для гідроізоляції підземних і гідротехнічних споруд.

Ізол і бризол не мають спеціальної основи, її роль виконують волокна азбесту, що вводять у бітумно-гумове в'яжуче. Бризол виготовляють, прокочуючи масу, отриману змішуванням нафтового бітуму дробленої гуми (від зношених автопокришок), азбестового волокна й пластифікатора. Бризол стійкий до сірчаної кислоти при концентрації до 40 % й у соляній кислоті до   20 % й температурі до 60 оС. Його застосовують для захисту від корозії підземних металевих конструкцій і трубопроводів. Приклеюють до поверхні бітумно-гумовою мастикою. Ізол  - безосновний рулонний гідроізоляційний і покрівельний матеріал, який виготовляють прокаткою гумово-бітумної композиції, отриманої термомеханічною обробкою девулканизованої гуми, нафтового бітуму, мінерального наповнювача, антисептика й пластифікатора. Ізол довговічніший за руберойд більш ніж в 2 рази, еластичний, біостійкий, незначно поглинає вологу. Його випускають у рулонах шириною 800-1000 мм, товщиною 2 мм, загальною площею полотна 10-15 м2. Застосовують для гідроізоляції гідротехнічних споруд, басейнів, резервуарів, підвалів, антикорозійного захисту трубопроводів, для покриття двох- і тришарових пологих і пласких покрівель. Приклеюють ізол холодною або гарячою мастикою тієї ж назви.

Покрівельні й гідроізоляційні матеріали повинні відповідати встановленим вимогам до водонепроникності, водопоглинання, теплостійкості й механічної міцності. Водонепроникність випробовують при гідростатичному тиску, встановленому для кожного матеріалу. Наприклад, при випробуванні склоруберойда під гідростатичним тиском 0,07 МПа протягом 10 хв на поверхні зразків не повинні з'являтися ознаки проникання води. Водопоглинення мусить бути мінімальним для склоруберойда не більше 0,5 %. Теплостійкість характеризується температурою, що не викликає сповзання посипання і появи здуттів та інших дефектів покривного шару. Теплостійкість бітумних матеріалів (руберойда, склоруберойда) не менше 80 оС, толю – 45 оС, дьогтебітумних матеріалів - не нижче 70 оС. Механічна міцність характеризується розривним зусиллям при розтяганні смужки матеріалу шириною 50 мм. Для руберойду цей показник не менше 320-340 Н, склоруберойда - не нижче 300 Н. Листові матеріали й штучні вироби, аркуші бітумні, фасонні призначені для лицьових покриттів покрівлі. Армовані плити виготовляють пресуванням гарячої мастики або гарячої асфальтової суміші, застосовуючи армування склотканиною або металевою сіткою. Неармовані плити виготовляють з тих же сумішей, але без армування. Плити застосовують для гідроізоляції і заповнення деформаційних швів.

Бітумні мастики - це суміш нафтового бітуму або дьогтю (відігнаного й складеного) з мінеральним наповнювачем. Для одержання мастик застосовують пилоподібні наповнювачі (здрібнений вапняк, доломіт, крейда, цемент, золи твердих видів палива) або волокнисті наповнювачі ( азбест,  мінеральну  вату  та ін.). Наповнювачі адсорбують на своїй поверхні масла, при цьому підвищується теплостійкість і твердість мастики. Крім того, зменшується витрата бітуму або дьогтю; волокнисті наповнювачі, армуючи матеріал, збільшують його опір вигину. Мастики підрозділяють:

- за видом складових на: бітумні, бітумно-гумові, бітумно-полімерні;

- за способом застосування: на гарячі, які застосовують з попереднім підігрівом до 160 оС для бітумних мастик, і холодні, що застосовують без підігріву при температурі повітря не нижче 5 оС і з підігрівом до 60 – 70 оС при температурах повітря нижче 5 оС;

- за призначенням: на ті, що приклеюють: покрівельно-ізоляційні, гідроізоляційні, асфальтові й антикорозійні.

Мастики, що приклеюють, застосовують для склеювання рулонних матеріалів при пристрої багатошарових покрівельних покриттів й обклеювальної гідроізоляції. Бітумні покрівельні матеріали (руберойд, пергамін) приклеюють бітумною мастикою, а дьогтеві (толь, толь-шкіра) - дьогтевою. Гідроізоляційні асфальтові мастики застосовують для влаштування литої й штукатурної гідроізоляції і як в'яжуче для виготовлення плит й інших штучних виробів. Гарячі бітумно-мінеральні мастики виготовляють з бітуму з кількістю мінерального наповнювача 30-64 % залежно від призначення і пропонованих вимог. Їх застосовують для заливальння гідроізоляції швів гідротехнічних споруд. Холодні асфальтові мастики (хамаст) одержують, змішуючи бітумно-вапняну пасту з мінеральним наповнювачем без нагрівання компонентів. Їх застосовують для штукатурної гідроізоляції і заповнення гідроізоляційних швів. Гідрофобний газоасфальт виготовляють на основі бітумно-вапняної  пасти з добавкою 10-50 % портландцементу й алюмінієвої пудри в якості газоутворювача. Використовують у конструкціях комплексних покрівельних панелей і теплогідроізоляції трубопроводів. Антикорозійні бітумні мастики служать для захисту будівельних конструкцій і трубопроводів від агресивних впливів. Існують бітумно-полімерні мастики, що містять добавку каучуку або синтетичної смоли, яка надає еластичність на морозі й теплостійкість.

Фізико-механічні властивості покрівельної бітумної гарячої мастики наведено в табл. 7.2.

Таблиця 7.2 - Фізико-механічні властивості покрівельної бітумної гарячої

мастики

Показник

Марка *

МБК-Г-55

МБК-Г-65

МБК-Г-75

МБК-Г-85

МБК-Г-100

Теплостійкість протягом 5 год, °C, не менше

55

65

75

85

100

Температура розм'якшення, °C

55...60

68...72

78...82

88...92

105... 110

Гнучкість при температурі 18±2 °C на стрижні діаметром, мм

10

15

20

30

40

Вміст наповнювача, % за масою:

волокнистого

12...15

12...15

12...15

12...15

12...15

пилоподібного

25...30

25...30

25...30

25...30

25...30

Вміст води

Сліди

* У позначенні марки букви означають "мастика бітумна покрівельна й гідроізоляційна", а цифри - ступінь теплостійкості.

Гумово-бітумна ізоляційна мастика. Холодна мастика виготовляється з однорідної суміші сплаву покрівельних бітумів, подрібненої гуми, пластифікатора і антисептика. Мастику випускають таких марок: МБР-65, МБР-75, МБР-90 і МБР-100. У порівнянні з гарячою покрівельною бітумною мастикою гумово-бітумна ізоляційна має більшу еластичність, гнучкість й морозостійкість. На об'єкти може транспортуватися в автогудронаторах, обладнаних спеціальними пристроями для перемішування мастик і подачі їх на місце покриття. Застосовується при влаштуванні багатошарових покрівельних покриттів, для приклеювання і склеювання рулонних матеріалів.

Дьогтьові мастики приготовляють із дьогтьового в'яжучого (сплав кам'яновугільного пеку з антраценовим маслом) і наповнювачів. Випускають холодні і гарячі дьогтьові покрівельні мастики трьох марок: МДК-Г-50, МДК-Г-60, МДК-Г-70 з теплостійкістю 50...70 °С і гнучкістю, яка відповідає вигину мастики, нанесеної на зразок беспокрівного рулонного матеріалу шаром товщиною 1 мм. При температурі випробування 18±2 °С не повинні з'являтися тріщини. Дьогтьову мастику застосовують для приклеювання і склеювання дьогтьових матеріалів при покрівельних і гідроізоляційних роботах, можна застосовувати як захисний шар для покрівель із беспокрівного толю, толю з грубозернистим посипанням і покрівельним толем. Гарячі дьогтьові мастики перед застосуванням підігрівають до 130...150 °С для легкого розтікання по рівній поверхні шаром товщиною до 2 мм (табл. 7.3).

Таблиця 7.3 - Фізико-механічні властивості дьогтьової гарячої покрівельної

мастики

Показник

МДК-Г-50

МДК-Г-60

МДК-Г-70

1

2

3

4

Температуростійкість, °C, не менше

50

60

70

Температура розм'якшення

40

45

55

Гнучкість на стрижні діаметром 10 мм

 

25

 

30

50

Вміст наповнювача по співвідношенню до загальної маси мастики:

волокнистого комбінованого (50 %)

5...15

5...15

5...10

волокнистого й 50 % пилоподібного

15...20

15...20

5...10

Вміст води

Сліди

Емульсії - дисперсні системи, у яких вода є середовищем а бітум диспергований у вигляді часток розміром близько 1мкм. Емульгаторами служать мила (нафтенових, сульфонафтенових, смоляних органічних кислот), сульфітно-дріжджова бражка. До твердих емульгаторів належать дрібні порошки глин, вапна, цементу, кам'яного вугілля, сажі. Тверді емульгатори, як і водорозчинні, адсорбуються на поверхні часток бітуму з утворенням захисного шару, що перешкоджає злипанню часток. Приготування емульсії включає: розігрів бітуму до 50-120 оС, приготування емульгатора, диспергирування в'яжучого у воді з додаванням водяного розчину емульгатора. Пасти, що є висококонцентрованими емульсіями і емульсіями з твердими емульгаторами, розбавляють водою до одержання потрібної в'язкості. Емульсії застосовують для ґрунтовки основи під гідроізоляцію, приклеювання рулонних і штучних бітумних матеріалів, для пристрою гідро- і пароізоляційного покриттів й як в'яжуча речовина при виготовленні асфальтових розчинів і бетонів.

Бітумно-смоляні лаки є розчинами бітумів і органічних масел в органічних розчинниках. При додаванні алюмінієвої пудри одержують теплостійку фарбу, що використовують для фарбування санітарно-технічного встаткування. Бітумні і дьогтьові емульсії виготовляють із в'яжучого, води та емульгатора. Вони є водобітумними або вододьогтьовими дисперсними системами. Для зменшення поверхневого натягу на границях розділу твердої й рідкої фаз до складу емульсії додають емульгатори - мило, олеїнову кислоту, концентрати сульфітно-спиртової барди. Застосовують емульсії звичайно для захисного гідроізоляційного й пароізоляційного покриття, ґрунтівок для основи під гідроізоляцію і приклейки штучних і рулонних бітумних і дьогтьових матеріалів.Як в'яжучу речовину використають бітум марки БН-50/50. Якщо в бітум додається латекс, то емульсію називають бітумно-латексна.

Ґрунтівки - легкорухливі розчини в органічних розчинниках нафтового бітуму марок БН-70/30 і БН-90/10, кам'яновугільного пеку з температурою розм'якшення 50...70 °С.

Для приготування асфальтових розчинів і бетонів застосовують асфальтове в'яжуче, що представляє суміш нафтового бітуму з тонкомолотим мінеральним порошком. Мінеральний наповнювач не тільки зменшує витрату бітуму, але й підвищує температуру розм'якшення бетону. Міцність асфальтового в'яжучого обумовлена співвідношенням компонентів Б/Н и пористістю після ущільнення й тужавлення. Поділяються за призначенням: на гідротехнічні, шляхові і аеродромні, для влаштування підлог у промислових цехах і складських приміщеннях, пласкої покрівлі, стяжок. Гідротехнічні використаються для влаштування екранів і ущільнюючих швів, як гідроізоляцію при будівництві каналів, шлюзів, іригаційних споруд.

Є декоративні асфальтові бетони, з яких виконуються розділові смуги на дорогах, переходи, підлоги вестибюлів цивільних будинків. Укладають у гарячому або холодному стані. Найпоширеніші гарячі асфальтобетонні суміші, що мають при укладанні температуру 140 – 170 °C. Для їх приготування мінеральні складового бетону сушать і підігрівають до 180-200 °C, завантажують у змішувач і перемішують з розплавленим бітумом. Готові гарячі суміші привозять на спецмашинах і після укладання ущільнюють катками. Після остигання, через 1-2 год., асфальтобетон твердне, здобуваючи щільність і міцність. Асфальтові бетони, що укладають у холодному стані, виготовлюють на рідких бітумах і бітумних емульсіях. Рідкий бітум підігрівають до 110-120 °C і змішують із висушеними й підігрітими до тієї ж температури заповнювачами. Асфальтобетонну суміш охолоджують до 60 °C, розвозять на місця і укладають при температурі навколишнього середовища не нижче 5 °C.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я