6.3 Залізобетон та вироби на його основі

Залізобетоном називають композиційний будівельний матеріал, в якому з'єднані в єдине ціле сталева арматура й бетон.

Поширення залізобетону в сучасному будівництві обумовлено його значно більшими технічними й економічними перевагами в порівнянні з іншими матеріалами. Споруди із залізобетону вогнестійкі й довговічні, не вимагають спеціальних захисних заходів від руйнуючих атмосферних впливів; міцність бетону згодом збільшується, а арматура не піддається корозії, будучи захищеною шаром бетону. Залізобетон має високу несучу здатність, добре сприймає статичні й динамічні, у тому числі сейсмічні навантаження. Із залізобетону легко створювати споруди й конструкції найрізноманітніших форм, що мають велику архітектурну виразність.

Ідея сполучення в залізобетоні двох матеріалів, що значно розрізняються зі своїми властивостями, заснована на тому, що міцність бетону при розтяганні в 10-20 разів менше, ніж при стиску. Тому в залізобетонній конструкції бетон призначається для сприйняття стискальних зусиль; сталь же, яка має високий тимчасовий опір при розтяганні, використовується головним чином для сприйняття розтяжних зусиль.

Взаємодія настільки різних матеріалів досить ефективна: бетон при твердінні міцно зчіплюється зі сталевою арматурою й надійно захищає її від корозії, тому що в процесі гідратації цементу утворюється лужне середовище. Монолітність бетону й арматури забезпечується також відносною близькістю їх коефіцієнтів лінійного розширення (для бетону від 7,5·10-6 до 12·10-6, для сталевої арматури  - 12·10-6). У межах зміни температури від - 40 °С до + 60 °С основні фізико-механічні характеристики бетону й арматури практично не змінюються, що дозволяє використовувати залізобетон у всіх кліматичних зонах.

Основа взаємодії бетону й арматури - наявність зчеплення між ними. Значення зчеплення або опору руйнуванню арматури в бетоні залежить від наступних факторів: механічного зачеплення в бетоні спеціальних виступів або нерівностей арматури, сил тертя від обтиснення арматури бетоном у результаті його усадки (зменшення в об’ємі при твердінні на повітрі) і сил молекулярної взаємодії (склеювання) арматури з бетоном; визначальним є фактор механічного зачеплення.

Арматурою служать гнучкі або тверді сталеві стрижні, розміщені в масі бетону відповідно до епюр згинаючих елементів, поперечними або поздовжніми силами, що діють на конструкцію в стадії її експлуатації. До гнучких арматур належать сітки, каркаси, канати, пакети, пучки. Тверді арматури представлені швелерами, двотаврами, куточками. Її використовують у монолітних конструкціях висотних каркасних будинків, у великопрольотних перекриттях і покриттях.

Найбільше поширення одержала гнучка арматура. Застосування арматури періодичного профілю, зварених каркасів і сіток, наявність гаків й анкерів збільшують зчеплення арматури з бетоном і поліпшують їх спільну роботу.

Залежно від способу виготовлення арматуру підрозділяють на гарячекатану стрижневу, холоднокатану дротову й термічно зміцнену гладку й періодичного профілю. Реологічні властивості арматурної сталі характеризуються повзучістю й релаксацією. Зі збільшенням напружень і температури в арматурній сталі розвиваються деформації повзучості. Релаксація полягає в зменшенні напружень, що має місце для попередньо напруженої арматури при твердому закріпленні її кінців. Найбільш значну релаксацію має дріт, а для гарячекатаних сталей релаксація незначна. Здатність арматури до крихкого руйнування під напруженням при негативних температурах називають холодоламкістю. Вона характерна для деяких видів гарячекатаної арматури.

Повзучість бетону викликає перерозподіл зусиль у статично невизначених системах, збільшення прогинів у елементах, що працюють на згин, перерозподіл напруження між бетоном й арматурою в стислих елементах. Ці властивості бетону враховують при проектуванні залізобетонних конструкцій. Усадка й низька гранична розтяжність бетону (0,15 мм на 1 м) приводять до появи тріщин у розтягнутій зоні конструкцій при експлуатаційних навантаженнях. Практика показує, що при нормальних умовах експлуатації тріщини шириною розкриття до 0,3 мм не знижують несучої здатності й довговічності залізобетону. Однак низька тріщиностійкість обмежує можливості подальшого вдосконалення залізобетону, зокрема використання для арматури більш економічних високоміцних сталей.

Уникнути утворення тріщин у залізобетоні можна методом попереднього напруження, при якому бетон у розтягнутих зонах конструкції піддається штучному обтисненню за рахунок попереднього (механічного або електротермічного) розтягання арматури. Попереднє напруження конструкцій дозволяє знизити їх масу, збільшити прольоти в будинках і спорудах, збільшити їхню витривалість. Надійне зчеплення з бетоном досягається при використанні арматури періодичного профілю, крученої арматури, а також арматури, на кінцях якої встановлюють додаткові анкерні пристрої. Розрізняють лінійне й безперервне натяжне армування. При лінійному - на місце натягу укладають окремі елементи у вигляді стрижнів, пучків, пасок, з'єднаних у певному порядку, а при безперервному - арматурний каркас одержують намотуванням безперервної дротової нитки на спеціальні упори або на конструкцію.

Подальшим розвитком попередньо напруженого залізобетону є самонапружені залізобетонні конструкції, в яких обтиснення бетону й розтягання арматур досягаються в результаті розширення бетону (виготовленого на так званому цементі, що напружується) при певнїй температурно-вологій обробці. Завдяки своїм високим техніко-економічним показникам (вигідне використання високоміцних матеріалів, відсутність тріщин, скорочення витрати арматури та ін.) попередньо напружений залізобетон успішно застосовується в несучих конструкціях будинків й інженерних споруд. Істотний недолік залізобетону – велика об'ємна маса - значною мірою усувається при використанні легких бетонів (на штучних й природних пористих заповнювачах) і ніздрюватих бетонів.

Прийнято вважати, що початок застосування залізобетону пов'язаний з ім'ям паризького садівника Ж. Моньє, який одержав ряд патентів на винаходи на залізобетон у Франції та в інших країнах. Але конструкції з бетону зі сталевою арматурою зводилися і раніше. Залізобетон - один з найдавніших будівельних матеріалів. З нього побудовані галереї єгипетського лабіринту (3600 років до н.е.), частина Великої Китайської стіни (III ст. до н.е.), ряд споруд на території Індії, Древнього Риму та в інших місцях. Однак використання залізобетону для масового будівництва почалося тільки в другій половині XIX ст. після одержання і організації промислового випуску портландцементу, який став основною в'яжучою речовиною для бетонних і залізобетонних конструкцій.

Із застосуванням залізобетону будуються майже всі міські житлові будинки, а також промислові й цивільні будинки та споруди. Російські інженери ще наприкінці IX - початку XX ст. споруджували видатні для того часу споруди із залізобетону, наприклад міст прольотом 45 м у Нижньому Новгороді, перший у світі залізобетонний маяк у м. Миколаєві, фортеці в Кронштадті й Севастополі. Першою великою спорудою, виконаною з бетону й залізобетону, в Радянському Союзі була Волховська ГЕС.

Залізобетонні конструкції за способом виготовлення розділяються на монолітні й збірні.

Монолітні залізобетонні конструкції зводять безпосередньо на тому місці, де відповідно до проекту вони повинні бути встановлені. Для зведення конструкцій з монолітного залізобетону будівельники прямо на будмайданчику споруджують опалубку, в яку вкладають бетонну суміш. Опалубка – тимчасова споруда, яка повинне витримувати тиск сирої бетонної суміші, поки бетон твердіє й набирає необхідну міцність. Виготовляють її з дерева, металу або полімерних матеріалів (наприклад, фанери). Після тужавіння бетону опалубку розбирають - вона вже не потрібна. Бетонну суміш при виготовленні монолітних бетонних споруд звичайно готують поблизу місця будівництва, тому що при тривалому транспортуванні вона може почати тужавіти раніше, ніж буде покладена в опалубку. Крім того, необхідний час, поки бетон набере потрібну міцність. Варто також ураховувати, що будівництво з монолітного бетону залежить від сезонності робіт, тому що твердіння бетону в зимовий період при температурах значно нижче нуля є важким.

На початку для зведення монолітних залізобетонних конструкцій і споруд застосовували тверді й малорухомі бетонні суміші, що ущільнювалися трамбуванням. З появою залізобетону, армованого каркасами, зв'язаними зі сталевих стрижнів, починають застосовувати більш рухливі й навіть литі бетонні суміші, щоб забезпечити їхній належний розподіл й ущільнення в конструкції, які бетонують. Але застосування подібних сумішей утрудняло одержання бетону високої міцності, вимагало підвищеної витрати цементу. Тому великим досягненням стала поява в 30-х роках ХХ ст. способу ущільнення бетонної суміші вібруванням, що дозволило забезпечити гарне ущільнення малорухомих і твердих бетонних сумішей, знизити витрату цементу в бетоні, підвищити його міцність і довговічність. У ці ж роки був запропонований спосіб попереднього напруження арматури в бетоні, що сприяв зниженню витрати арматури в залізобетонних конструкціях, підвищенню їхньої довговічності й тріщиностійкості. Професор А.Р. Шуляченко в 80-х роках XIX ст. розробив теорію одержання і твердіння гідравлічних в'яжучих речовин і цементів і довів, що на їх основі можуть бути отримані довговічні бетонні конструкції. Під його керівництвом було організоване виробництво високоякісних цементів. Професор Н.А. Белелюбський в 1891 р. провів широкі випробування, результати яких сприяли впровадженню залізобетонних конструкцій у будівництво. Професор І.Г. Малюга в 1895 р. у своїй роботі "Склади й способи виготовлення цементного розчину (бетону) для одержання найбільшої міцності" обґрунтував основні закони міцності бетону. В 1912 р. була видана капітальна праця Н.А. Житкевича "Бетон і бетонні роботи". На початку ХХ ст. з'являється багато робіт з технології бетону й закордоном. З них найбільш важливими були роботи Р.Фере (Франція), О.Графа (Німеччина), І.Боломея (Швейцарія), Д.Абрамса (США).

Позитивним при використанні монолітного способу зведення є висока якість робіт, відсутність швів, підвищена довговічність і необмежені архітектурні можливості. Монолітний бетон звичайно застосовують при спорудженні гребель, мостів, трибун стадіонів, деяких видів фундаментів та інших масивних конструкцій.

У 30-ті роки ХХ ст. вчені московської школи бетону Б.Г. Скрамтаєв, Н.А. Попов, С.А. Миронов, С.В. Шестоперов, П.М. Миклашевський та інші розробили методи зимового бетонування й тим самим забезпечили цілорічне зведення бетонних і залізобетонних конструкцій, створили ряд нових видів бетону, розробили способи підвищення довговічності бетону, основи технології збірного залізобетону. Створювалися також нові види в'яжучих речовин і бетонів, почали широко застосовуватися хімічні добавки, що поліпшують властивості бетону, удосконалювалися способи проектування складу бетону і його технологія.

Збірні залізобетонні конструкції в багатьох випадках значно економічніші за монолітні, тому що їх виготовляють на спеціалізованих заводах і полігонах з раціонально організованим високомеханізованим технологічним процесом виробництва. Такі залізобетонні вироби широкої номенклатури в наш час застосовують у багатьох областях будівництва. Ці вироби класифікують за призначенням, видом бетону, будовою, способом армування, розмірами, об'ємною вагою та іншими ознаками. За призначенням збірні залізобетонні вироби розділяють на чотири групи:

- вироби для житлових і цивільних будинків;

- вироби для промислових будинків;

- вироби для інженерних споруд;

- вироби різного призначення.

Застосування збірного залізобетону дозволяє підвищити рівень індустріалізації будівництва; тому що конструкції виготовляють на спеціальних заводах, а на будівельних майданчиках виконується тільки монтаж готових елементів механізованими засобами, чим забезпечуються високі темпи зведення будинків і споруд. Міцність будинків і споруд зі збірних залізобетонних елементів не поступається монолітним завдяки тому, що арматуру цих елементів міцно з'єднують між собою зварюванням, а зазори між елементами заповнюють бетоном або розчином - замонолічюють. При виготовленні збірного залізобетону застосовують багаторазово використовувану опалубку (форми) і прискорені термо-вологісні процеси твердіння бетонної суміші, тому що при нормальній температурі й вологості звичайний бетон твердне повільно. При підвищеній же температурі у вологому середовищі твердіння бетону прискорюється в десятки разів.

Однак збірний залізобетон має ряд істотних недоліків. У таких будинках і спорудах низька довговічність, тому що замонолічені шви згодом вилущуються, значно знижуючи теплотехнічні характеристики будинків і споруд. Крім того, твердіння бетону в тепло-вологісних умовах вимагає значної витрати тепла, що здорожує вироби зі збірного залізобетону. До того ж типізація конструкцій збірного залізобетону призвела до знеособлювання міст, знизила архітектурні можливості сучасного будівництва.

Чудові властивості залізобетону по праву зробили його найважливішим матеріалом сучасного будівництва. Подальше вдосконалення залізобетону й розширення областей його застосування пов'язані зі зменшенням його щільності, використання високоміцних бетонів й арматури, розвитку методів розрахунку залізобетону при складних зовнішніх впливах, підвищення довговічності залізобетону при дії корозійного середовища та ін.

Слід враховувати, що порушення структури й помітне зниження міцності бетону наступає при температурі вище 60 °С; уже при короткочасному впливі температури в 200 °С міцність бетону знижується на 30 %, а при тривалому — на 40 %. Температура 500—600 °С є для звичайного бетону є критичною, при ній він руйнується в результаті зневоднювання й розриву кістяка цементного каменю. Тому звичайний залізобетон рекомендується застосовувати при температурі не вище 200°С. У теплових агрегатах, що працюють при температурах до 1700°С, використовується жаростійкий бетон. Для запобігання корозії арматури від швидкого нагрівання (наприклад, при пожежі), а також для надійного її зчеплення з бетоном у залізобетонних конструкціях передбачається товщина захисного шару бетону 10-30 мм; в агресивному середовищі товщина захисного шару збільшується.


Авторы: 239 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

Книги: 268 А Б В Г Д Е З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я